Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович (читаемые книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Що воску назбирають в дубi тiм
Для тих свiчок...
С в i ч к а
Зате вже є сокира,
Що вирубає борть в отих дубах.
О л ь ш а н с ь к и й
Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас
Сокира є про голови свавiльнi...
С в i ч к а
Не про свавiльнi, мабуть, а такi,
Що втiхам вашим панським заважають,
Коли князiвське око до дiвчат
Придивиться, буває, дуже пильно.
Тобi не раю, княже, я вночi
В ярах ходити наших - темно дуже.
О л ь ш а н с ь к и й
(хапається за меч).
Як смiєш ти, зухвальче!
К е з г а й л о
(регоче, радий).
Га! Ха-ха!
Виходить, i у тебе перець є.
У мене в горлi, а у тебе в оцi.
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене,
Коли весiлля здумаєш справляти -
Хоч не покличеш в гостi - сам прийду.
1 К м е т - селянин, хлiбороб.
З брязкотом ховає меч i виходить.
В о е в о д а
I справдi, щось ти дуже розпустив
Тут язика - iди мерщiй на вежу
I лагодь дзигарi, та пам'ятай
I кожум'якам всiм своїм скажи,
Що замiсть свiтла я по тих ярах
Поставлю варту - буде вам свiтити.
К е з г а й л о
А змерзнете - нагрiє, ха-ха-ха!
В о є в о д а
Тепер iди на вежу.
Свiчка уклоняється i йде.
К о з е к а
(втручається).
Постривай!
А все ж таки менi чогось здається,
Що й ти там був, коли в отих ярах
Ми дiвчину затримали за свiтло.
(Береться за голову).
К е з г а й л о
(втручається).
А хоч i був! Було тодi хапать,
Коли тобi макiтру вiн пошарпав.
Що б вiн за хлопець був, якби свою
Та дiвчину не мiг одборонити.
Iди, та в другий раз не попадайсь.
Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем!
Свiчка виходить.
В о є в о д а
Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко.
Козека виходить.
Цей Свiчка зух - та небезпечно зараз
Це кожум'яцьке кодло ворушить.
IV
Входять Шавула i Козелiус. Тим часом Кезгайло, усiвшись на дзиглику й витягнувши довгi свої ноги, починає з видимим обуренням розглядати свої подарунки, нюхає, чхає, плює.
К е з г а й л о
I хто той перець вигадав! Апчхи!
Напевно, чорт, щоб дратувать людей...
Ш а в у л а
Чолом тобi, великий воєводо,
Од всiх мiщан, i цехiв, i поспiльства
До тебе в справах наших...
В о є в о д а
Що таке?
Ш а в у л а
Дозволь тобi повiдать по порядку...
В о є в о д а
Коротше тiльки - вже часу нема.
Ш а в у л а
(почила урочисто).
Як вiдомо тобi, громада наша
З давнiх-давен звичаї стародавнi
I вiльностi мiськiї береже.
Ще Вiтовт, князь великий i преславний,
Нам грамоту уставну дарував.
Князь Олександр...
В о є в о д а
(перебиває).
Кажи до справи ближче,
Облиш князiв - їх добре знаю сам.
Ш а в у л а
То я ж кажу - князь Олександр...
В о е в о д а
(нетерпляче).
Ти знов!
Доволi вже князiв тут поминати,
Неначе в церквi. Дiло говори.
По що прийшов?
Ш а в у л а
(витирає хусткою лоб).
Та я ж хотiв казати,
А ти менi всi думки сколотив...
Про що, пак, я - екхм, з давнiх-давен
Громада наша твердо й непорушне...
От халепа... зав'яз, як пес в тину.
Громада наша...
В о є в о д а
Чули вже про це!
К е з г а й л о
Понюхай перцю - може, в головi
Яснiше стане.
Ш а в у л а
(в розпачi).
Вже не перший день,
Бач, скаржаться всi нашi городяни,
Що ти вiд нас всi грамоти забрав.
(Воєвода стукає кулаком).
Та це ж не я! Я ж нi! Крий мене боже!
Але ж несила! Скаржаться, що ти
Їм свiтла не даєш вночi свiтити,
Хоча на те князiвський дозвiл є.
I справдi - князь великий Олександр
Нам грамоту давно вже дарував,
Де, всi вини й притуги одложивши,
I свiтло теж дозволив всiм свiтить...
I ось як вiйт...
Воєвода схоплюється в гнiвi.
В о є в о д а
Аж ось воно куди!
То ти як вiйт? А ти хiба не знаєш,
Що з ласки ти моєї тiльки вiйт?!
Що справжнiй вiйт я сам, як воєвода!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
Що якби схотiв,
Давно б себе проголосив за вiйта!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого. Я хiба про це...
Про грамоту я тiльки та про свiтло.
В о є в о д а
А, грамоту! А знаєш ти, що в нiй,
В тiй грамотi, написано про вiйта?
Не знаєш?
(Виймає з дубової окутої скринi грамоту й кидає
Козелiусовi).
Прочитай йому мерщiй.
К е з г а й л о
Попався, друже, - вiн тобi наперчить.
В о є в о д а
Читай отут.
К о з е л i у с
(читає).
"Коли вночi з огнем
На мєсте в домєх сиживали, iно
За те вини з них воєвода брав,
Ми то їм отложили".
Ш а в у л а
Я ж казав!
В о є в о д а
Послухай краще далi.
К о з е л i у с
(читає).
"I о том
Нехай войт вєдаєт. А єсли б нє хотєл
Того смотрєтi войт i от огню
Которая би мєсту шкода..."
В о є в о д а
(грiзно).
Чуєш?
К о з е л i у с
"Которая би мєсту шкода стала,
Тогда ми маєм самi покарать".
В о є в о д а
Кого карати? Вiйта. Ну, нехай.
Я завтра ж грамоту верну до Ради
I свiтло всiм дозволю. Тiльки сам
Тодi вiдповiдай за шкоду мiсту, -
А як пожежа скоїться, тодi
Не гнiвайся вже, друже мiй ласкавий,
Коли твою я голову дурну
Пiд брамою Пiвденною зiтну.
Ш а в у л а
(в розпачi).
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
(дає йому грамоту).
Нi, тепер бери,
Коли хотiв!
Ш а в у л а
(з жахом).
Та хай їй цур!
В о є в о д а
Ага!
Не до смаку за все вiдповiдати,
Не до вподоби. Ти ж бо як хотiв?
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
Щоб i владу мати,
I щоб турбот нiяких не було!
Чи ж я чiпав твої бобровi гони,
Бортi медовi, осетри, млини?
Втручався я коли в твої прибутки,
Займав коли твiй шостий грош з чиншiв? 1
Чого тобi, дурному, бракувало!
1 Чинш - податок за користування землею.
Ш а в у л а
О боже ж мiй!
В о є в о д а
Сидiв би та мовчав.
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
Пив свою слив'янку.
Ш а в у л а
I цей слив'янку...
В о є в о д а
Їв би осетрiв
Та радий був, що клопоту не маєш!
Не дурно ж пузо он яке вiдпас!
Дивись тепер. Не хочещ в згодi жити,
То я тобi незгоду покажу.
(До Козелiуса - грiзно).
Вiддай йому цi грамоти.
Ш а в у л а
(з жахом).
Не хочу!
Не хочу я! Та пропади вони!
В о є в о д а
Пиши наказ.
Ш а в у л а
(благає).
О, змилуйся, мiй пане,
Пробач менi за клопiт цей дурний!
(Витирає хусткою лоб).
В о є в о д а
Не до смаку? Дивись, щоб це востаннє,
Йди поки цiлий, лиха не буди.
(У гнiвi виходить).
К е з г а й л о
Їж осетрiв та пий горiлку з перцем,
