Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
52) Неясна звістка ібн-Русте, що Русини уживають „Сулейманові мечі“.
53) Порівняти напр. рисунки київських і чернигівських мечів і рисунки кельтсько-ґерманської „шпади“. В кождім разї нема причини конче уважати їх специфічно скандинавськими, як то роблять часом — див. нпр. Спицынъ ОбозрЂніе с. 268.
54) Іпат. с. 43, 136, пор. 120; ібн Росте, Кардізі, ібн Фадлан й ин. Дещо про сї лїтературні тексти див. у Айналова Очерки и замЂтки по ист. древнерус. искусства, Изв. отд. рус. яз. 1908.
55) Древности ПриднЂпровья с. 56-7, Самоквасов с. 188, Антонович с. 14, Мельник с. 495.
Торговля:
НАЙДАВНЇЙШІ СЛІДИ ТОРГОВЛЇ, ГОЛОВНІ НАПРЯМИ НАЙДАВНЇЙШОЇ ТОРГОВЛЇ Й КУЛЬТУРНИХ ЗНОСИН — ПОЛУДНЕВИЙ І СХІДНЇЙ, ЗАХІДНЇЙ; МОНЕТНІ СКАРБИ. ТОРГОВЛЯ В ЧАСАХ ПО ВЕЛИКІМ РОЗСЕЛЕННЮ: ДНЇПРОВА ДОРОГА, ЧОРНОМОРСЬКА ТОРГОВЛЯ, РУСЬ В ЦАРГОРОДЇ, ЗВІСТКИ ПРО СЕРЕДЗЕМНУ ТОРГОВЛЮ, ПРЕДМЕТИ РУСЬКО-ВІЗАНТИЙСЬКОЇ ТОРГОВЛЇ; ТОРГОВЛЯ З КРИМОМ І СТЕПОВИМИ ОРДАМИ
В поданім вище оглядї матеріальної культури східнього словянства ми не раз зустрічали слїди уживання чужих, завозних предметів, чужі, перейняті назви — слїди заграничних зносин, виміни продуктів, торговлї. Початки обміну — сеї початкової форми торговлї, ми можемо слїдити вже в правіковім язиковім запасї індоевропейських народів; слав. м Ђ н а — обмін (санскр. me, лат. munus), в Ђ н о — цїна, заплата (санскр. vasna, rp. '???, лат. ven-) належить до сього правікового запасу; слав. п р о — д а т и має теж паралєлї в санскр. parada (проміняти), лит. parduti 1). 3 другого боку слїди обміну, торговлї ми бачимо вже в неолїтичній культурі наших країв, як чужоземні черепашки — сурrеа moneta і середземні мушлї неолїтичних і раннїх металїчних могил, або вироби з чужоземних камінних родів 2). Бронзова фабрикація вся оперлась на заграничному довозї: нї міди нї цини не добувано на нашій сучасній і на прасловянській території; золото і срібло також не було місцевим, а й зелїзна культура теж опиралась на заграничнім обмінї, бодай по части, бо зелїзо добувало ся тільки в деяких місцевостях нашої території і то місцева скількість ледви чи коли небудь задовольняла всї потреби в сїм металї; досить розповсюднені шкляні вироби приходили всї з чужих країв: на широких зносинах, що виходили далеко за обруб своєї околицї, свого племени опиралось розповсюдненнє певних культурних типів і навіть обрядів, як керамічна технїка передмікенської культури, її будови або обряд похоронного обсипування фарбою, і т. и.
Уже в часах перед словянським розселеннєм ми можемо з повною певністю зазначити ті три головні напрями — дороги торговлї і обміну, що з певними перемінами виступають потім у наших предків в історичні часи: полудневий, східнїй і західнїй. Полудневий, що виходив з фінїкийських, карійських, грецьких чорноморських факторій, був чи не найбільше важним з культурного погляду. Документальні слїди сеї торговлї маємо в численних нахідках грецької посуди, юбілєрських виробів і монет на середнїм Поднїпровю 3); особливо інтересна пара пантікапейських монет Рижанівської могили, з полудневої Київщини, як хронольоґічна дата одної такої нахідки 4 ), і безперечно, що культурний вплив сеї торговлї сягав і значно дальше на північ 5).
В чорноморських степах він перехрещувавсь з східнїм шляхом, де посередниками в торговлї були племена іранські. Як приклади культурних перенять, що довершувались в ріжних сферах нашого житя сею дорогою, пригадаю з вищесказаного такі слова і річи як к у р к у, т о п і р, ч о б і т; сього вистане, аби показати, як ріжнородні бували сї перейнятя. Зрештою документи зносин сею дорогою ми маємо від найдавнїйших часів, для ріжнородних епох; поминаючи черепашки сурrеа moneta, що ловлять ся на Червонім морі й Індийськім океанї, але могли приходити і з чорноморського побережа, або передмікенську культуру, котрої дороги також не вислїджені ще, — вкажу на т. зв. скитський тип в металїчних (особливо бронзових) виробах, що заходить у нас також в район середнього Поднїпровя, а з другого боку йде далеко в передню Азію і служить документальним слїдом зносин з нею й азійського культурного впливу в наших краях в часах перед словянським розселеннєм. Потім т. зв. меровінґський чи ґотський стиль в юбілєрській штуцї, що йде в нахідках від Ірану і західньої Европи, служить документом зносин і обміну зі Сходом безпосередно перед словянським розселеннєм, а далї маємо вже письменні й нумізматичні вказівки 6).
З заходу йшли культурні впливи попереду з країв середнього Дунаю і центральної Европи, з кельтських і иньших огнищ культури, а пізнїйше від Римлян. Богата середнедунайська культура, особливо бронзова її технїка, розширяла свої впливи й на північне згірє Карпатів, в сферу словянської кольонїзації. Західня кельтська культура з останнїх столїть перед Христом (т. зв. в археольоґії культура тенська, la Tene), розвинувши ся під впливом середземельної, значно випередила Ґерманцїв, мала великий вплив на культуру нїмецьку, і через неї, а може й безпосередно часом, впливала також на культуру словянську. Ще виразнїйше виступають, і сильнїйші були дїйсно впливи римської культури, коли розширяєть ся вона по провінціях центральної Европи, від I-II віку по Хр. Численні латинські слова в загальнославяаськім язиковім запасї бачили ми вже вище (напр. в одїжи); в археольоґії римські впливи також слїдні дуже значно. Словяне могли підлягати їм перед своїм розселеннєм і в часї розселення безпосередно, на полудневім заходї, і приймали їх також за посередництвом Нїмцїв. Важне культурне значіннє словянсько-ґерманських стичностей і полягає на тім, що Нїмцї були посередниками в передаванню на схід і північ здобутків культури кельтської і римської. Слїди їх в словянськім язиковім запасї незвичайно богаті — ми бачили їх нпр. в їдї, в домашнїм урядженню, в зброї; правда такі язикові подібности часто можуть толкуватись на обидва боки, а що обидва народи стояли на більш меньш однаковім культурнім рівенї й мали свої спеціальні огнища культурних впливів, то дещо могло переходити й до Нїмцїв зі сходу або полудня через Словян 7), і докладне визначеннє західнїх впливів на Словянщину все ще зістаєть ся задачою будущини. Але безсумнївні вони в кождім разї.
Археольоґічними документами торговельних зносин Словянщини з заходом (а також і з полуднем) в часах перед великим розселеннєм служать передовсїм нахідки римських монет. Се дуже рідко конзулярні, а переважно імператорські срібні монети кінця І, цїлого II і III в. по Хр. Особливо численні нахідки їх в полудневій частинї того району, що ми зазначили вище як прасловянську територію — в середнїм Поднїпровю, також на Волини й Поднїстровю; стрічають ся вони і далї на північ. Знаходять їх не тільки спорадично, а й цїлими скарбами по кілька десятків і соток монет. Рахуючи, відповідно прийнятій в археольоґії максимі, що монета, нїм опинила ся в землї, могла обертатись звичайно не довше як сто лїт, ми будемо мати в пізнїйших римських монетах слїди торговельних зносин з часів безпосередно перед великим словянським розселеннєм і з початків його. Сї зносини могли приносити римський гріш і з заходу — з нїмецьких земель, і з полудня — з римських провінцій та чорноморських торговельних міст 8). Кольонїзаційні завірюхи II-III в., очевидно, не були в силї зовсїм знищити сї межинародні торговельні зносини; тільки в IV-V в. вони слабнуть — монети з сих часів досить рідкі, хоч трапляють ся навіть більшими скарбами 9).
В часах по розселенню маємо докладний образ торговельних доріг і зносин з IX-Х в.; сї торговельні відносини утворились, розумієть ся, значно скорше (в певній части сягають ще прасловянських часів) і кидають в кождім разї світло на попереднї столїтя, себ то VII- VIII 10).
Головною торговельною дорогою сих часів була „путь изъ Варягъ въ Грекы“ — Днїпро. Докладний образ торговельних зносин Днїпром з Візантиєю дає 9 гл. трактату зв. Про управу держави, Константина Порфирородного, що належить до самої середини Х в. 11). Кождої вессни, каже він, з усїх земель Руської держави споряджають ся торговельні ватаги до Царьгорода. Мешканцї лїсових країв, Кривичі й иньші, за зими запасають дерево та виробляють з нього човни. Сї човни в текстї звуть ся ????????, себто зроблені з одного стовбура, але сього не можна розуміти буквально, бо сї човни мусїли містити по кількадесять люда, подібно до пізнїйших козацьких чайок; як і в чайках з одного стовбура могла бути спідня частина такого човна. Весною сї човни пускають ся з водою в торговельні міста й тут продають ся руським купцям 12). Сї купцї з ріжних торговельних міст в водній системі Днїпра — з Новгорода, Смоленська, Любеча, Чернигова, Вишгорода й ин. зїздять ся до Київа. Тут, поки споряджають ся човни всяким знарядом і припасом з давнїх човнів, поки зїздять ся купцї з ріжних міст,-можемо собі представити великий ярмарок, київські контракти перед тисячею лїт, коли купцї обраховують ся, запасають потрібні товари, перепродують продукти ріжних країв, і т. д. В червнї ватаги човнів рушають Днїпром: під Витичевом, трохи низше Київа, стоять ще зо два три днї, поки зберуть ся всї човни, і тодї вже остаточно пускають ся в дорогу. Плавати инакше як великою ватагою було неможливо: чорноморські степи залягали тодї Печенїги і в певних місцях засїдали та нападали на руські ватаги; Константин згадує, що Русь особливо стереглась Печенїгів коло Ненаситецького порога, де приходилось перетягати човни берегом на кілька миль, потім на Крарійськім бродї — зараз низше порогів (теп. Кичкас), і на устю Дунаю. Пороги купецькі ватаги переходили взагалї з великими обережностями, бо дуже були небезпечні. Місцями приходило ся переходити берегом, а в найбільш небезпечнім місцї переносили на плечах не тільки всї річи, а й самі човни; при тім треба було вартувати невільників, яких везли на продаж, аби не втїкали (їх тому вели скованих), а заразом — стерегти ся нападу Печенїгів. Діставши ся на устє Днїпра, перепочивали на острові св. Етерія (Березани) 13) і потім їхали поуз берег Чорного моря до Царьгорода, де кінчила ся „бідолашна і небезпечна, тяжка і трудна дорога“, як каже про неї Константин.
