Квентін Дорвард - Скотт Вальтер (читать книги без сокращений txt) 📗

— І все-таки, — зауважив Людовік, — я не хочу рискувати твоїм життям, Балафре. Я звелів, щоб цей зрадник прийшов до мене, і він зараз буде тут. Тобі треба тільки вибрати підходящу хвилину, підкрастися до нього ближче й проколоти його під п'яте ребро… Ти розумієш мене?

— Але ж, — відповів Балафре, — коли завгодно вашій величності, це не моє ремесло. Я й собаки не можу вбити, якщо вона не кинеться на мене, або не загавкає, або не дасть мені якогось приводу, або ще щось таке…

— Невже в тебе таке ніжне серце? — вигукнув король. — Хіба ти не завжди буваєш першим у бою і в облозі? Адже ж ти, кажуть, завжди готовий скористатися з усіх насолод і вигод, які дістаються переможцеві з жорстоким серцем і безжалісною рукою!

— Государю мій, — відповів Балафре, — тримаючи меч у руці, я ніколи не відступав перед ворогами вашої величності і не щадив їх. Бій — це інша справа. Тоді небезпека гарячить кров людині так, що, присягаюся святим Андрієм, треба потім години дві, щоб вона заспокоїлася. Це саме я й називаю законним виправданням убивства. Господи, помилуй нас, бідних солдатів, які спершу божеволіють від запалу під час бою, а потім втрачають розум, святкуючи перемогу. Я чув про якийсь легіон, що складався нібито з самих святих. От кому діла по зав'язку — молитися за всіх інших воїнів, замолювати гріхи всіх, хто носить шоломи з перами, куртки з буфами та широкі мечі. Але те, що ваша величність мені пропонуєте, зовсім не солдатська справа, хоч я не заперечуватиму, що справ нам не бракує. Коли астролог, як ви кажете, зрадник, то нехай він і помирає смертю зрадника, а я тут ні при чому. У вашої величності ще є прево з своїми катами — нехай вони з ним і розправляються: це якраз личить їм, а не шотландському дворянинові із порядної родини, який перебуває на службі в короля.

— Твоя правда, — сказав Людовік, — але ти мусиш принаймні охороняти нас і дбати про те, щоб ніщо не перешкодило виконати мій справедливий вирок.

— Я ладен охороняти вас хоч від усієї Перонни, — відповів Балафре. — Ваша величність може не сумніватися: я зроблю для вас усе, що не суперечить моєму сумлінню, а воно, — можу запевнити, — на користь мені й на вигоду вашій величності досить гнучке. Ви, мабуть, знаєте, які мені доводилося облагоджувати справи. Далебі, я скоріше проковтнув би цілу в'язку своїх власних кинджалів, ніж зробив би щось таке для когось іншого, крім вас.

— Ну, тоді нема про що й балакати, — відповів король. — Слухай же, коли Галеотті зайде до мене, ставай біля дверей на чати і ні кого не пускай, — ось, власне, і все, чого мені від тебе треба. Іди і поклич до мене мого військового прево.

Балафре вийшов із опочивальні, і за хвилину перед королем з'явився Трістан Пустинник.

— Здрастуй, куме, — привітав його Людовік. — Що ж ти думаєш про наше становище?

— Становище засуджених на смерть, коли тільки герцог не зглянеться на пас, — відповів прево.

— Зглянеться чи ні, але негідник, що заманив нас у цю пастку, піде на той світ нашим квартирмейстером, щоб улаштувати для нас там квартиру, — сказав король, суворо усміхаючись. — Трістане, ти вже зробив для мене й для правосуддя чимало послуг, але finis, або краще сказати, funis coronat opus [239] — і ти повинен послужити мені до кінця.

— І послужу, государю, — відповів Трістан. — Я хоч і проста людина, але ніколи не був невдячний. Я виконаю свій обов'язок у цих стінах або п іншому місці, і, поки живий, кожен ваш вирок буде одразу виконано так, немовби ви сиділи на своєму тропі; а там нехай уже розправляються ai мною як завгодно, мені однаково.

— Це саме те, чого я чекав від тебе, куме, — сказав Людовік. — Але чи є в тебе надійні помічники? Зрадник — сильна й спритна людина і, напевне, кликатиме собі на допомогу. Мій шотландець вартуватиме біля дверей, тільки й усього. Навіть і для цього мені довелося його умовляти, вдаючись до жартів та похвал. Олів'є ні до чого не здатний, крім брехні та улещування; правда, він ще великий майстер давати небезпечні поради. І хай йому чорт! Він, мабуть, сам швидше попаде в петлю, ніж зможе накинути її на іншого. Подумай, чи є в тебе люди й засоби, щоб надійно звершити цю справу.

— Зі мною Труазешель і Птіт-Андре, — відповів Трістан, — люди такі досвідчені в своєму ремеслі, що з трьох повісять одного так, що двоє інших і не побачать. Усі ми вирішили жити й померти з вашою величністю, бо знаємо, що, коли вас не буде, з нами розправляться не краще, ніж ми розправлялися з пашимн клієнтами. Але, з дозволу вашої величності, з ким саме ми матимемо справу? Я люблю знати це заздалегідь, бо ваша величність не раз лаяли мене за помилки, коли замість справжнього злочинця мені доводилося повісити чесну людину, що не завдала ніякої шкоди вашій величності.

— Цілком правильно, — сказав король. — Отже, знай, Трістане, засуджений — Марціо Галеотті. Ти здивований, але це правда. Негідник брехливими віщуваннями заманив усіх нас у цю пастку й виказав герцогові Бургундському.

— Ну, це йому не минеться так, — вигукнув Трістан. — Навіть коли б це було останнє діло у моєму житті, я ввіпнуся в цього мерзотника, як оса, а там нехай мене хоч роздушать!

— Я знаю твою відданість, — сказав король, — і те, що ти, як кожна чесна людина, почуваєш задоволення, виконуючи свій обов'язок: чеснота, як кажуть учені, сама себе винагороджує. Іди ж і приготуй своїх жерців, бо жертва наближається до нас.

— Ви наказуєте стратити його у вашій присутності, милостивий государю? — запитав Трістан.

Людовік відхилив його пропозицію, але звелів прево заздалегідь усе приготувати, щоб виконати вирок, коли астролог вийде з його кімнати.

— Я неодмінно хочу, — додав король, — ще раз побачити цього мерзотника. Цікаво подивитися, як він поводитиметься в присутності свого пана, якого він зрадив. Я з насолодою дивитимуся, як свідомість смерті прожене рум'янець із його рожевих щік, як затьмаряться його очі, що так нахабно брехали мені. Ах, чому тут нема й другого зрадника, що підтримував його віщування своїми порадами! Але якщо я лишуся живий, бережіть вашу мантію, кардинале де ля Балю! Сам римський папа не врятує вас, присягаюся апостолом Петром та Клерійською богоматір'ю, яка є втіленням милосердя. Ну, чого ж ти баришся? Іди готуй своїх хлопців, негідник кожної хвилини може з'явитися сюди. Благаю небо, щоб жодна підозра не спала йому на думку і він не відмовився прийти. Ото була б невдача! Іди, Трістане. Здається, раніше ти не мав звички баритися, готуючися до виконання моїх наказів.

— Навпаки, як ваша величність часто самі казали, я завжди надто квапився, і це іноді спричинялося до помилок: мені доводилося вішати одного замість другого. Я навіть проситиму вашу величність, коли ви прощатиметесь з Галеотті, подати мені якийсь знак, чи починати справу. Я пам'ятаю випадки, коли вашій величності завгодно було скасувати вирок, і потім мене винуватили за поспішність.

— Ач яка підозрілива людина! — вигукнув король. — Кажу тобі, цього разу я вже не скасую свого вироку! Ну, щоб покінчити з цим, нехай вже буде так. Пам'ятай, коли я, прощаючися, скажу йому: «Над нами є небо!» — ти роби свою справу; коли ж я скажу: «Іди з миром!» — це означатиме, що я змінив свій намір. Зрозумів тепер?

— У мене тупа голова, государю, в усьому, що не стосується мого ремесла, — відповів Трістан Пустинник. — Дозвольте мені повторити. Коли ви скажете: «Іди з миром!» — це означатиме, що я мушу робити свою справу?

— Ні, дурню, ні, — розсердився Людовік, — тоді нехай і йде з миром, а ось коли я скажу: «Над нами є небо!» — тоді підтягни його повище до зірок, з якими він так любить розмовляти.

— Я сподіваюся, що ми знайдемо тут усе потрібне, — зауважив прево. — А коли не знайдемо…

— Ну, тоді придуши його, і квит, — порадив король, похмуро усміхаючись.

— А труп… — спитав прево, — куди подіти його тіло?

— Стривай, зараз поміркуємо, — мовив король. — Вікна в залі надто вузькі, але, мабуть, оцей отвір досить широкий. Скинемо тіло в Сомму і приколемо папірець йому на груди з таким написом: «Пропустіть без мита: королівське правосуддя». А там нехай уже солдати герцога виловлюють його, коли мають охоту.