Янтарне скло - Пулман Филип (бесплатные полные книги .txt) 📗
Але потім декілька духів наблизилися до Мері з таким виглядом, наче вони хотіли щось їх сказати. До неї простяглися примарні руки, й вона відчула дотики холоду. Один із привидів — стара жінка — понадив Мері пальцем, запрошуючи підійти ще ближче. Мері почула слова:
— Розповідай їм історії! Ми цього не знали. Минуло стільки часу, але ми так і не здогадалися! Однак їм потрібна правда — вона живить їх. Мусиш розповідати їм правдиві історії, й тоді все буде добре — головне не брехати.
Після цього вона зникла. Це було як раптом згадати сон, котрий ви невідомо чому забули, і слідом ніби наново відчути всі ті емоції, які ви в цьому сні пережили. Саме це вона спробувала сьогодні описати Аталі, але це відчуття, наче сторінки старезної книги чи істоти на нічному вітерці, розсипалося на порох від дотику. Сон минув, залишивши по собі тільки солодкість почуття та пораду «розповідати історії».
Мері вдивилася в мовчазну темінь. Наскільки сягав її зір, з чорноти все йшли й ішли нові духи, тисячі й мільйони, і вони нагадували біженців, що повертаються на батьківщину.
— Розповідай їм історії, — сказала жінка самій собі.
33
Марципан
Наступного ранку Ліра прокинулася від сну, у якому до неї повернувся Пантелеймон і відкрив їй свою остаточну форму. Дівчинка пам'ятала, що ця форма їй дуже сподобалася, але не пам'ятала, якою саме вона була.
Сонце нещодавно зійшло, і повітря духмяніло свіжістю. Крізь відчинені двері домівки під солом'яною стелею, в якій вона спала, Ліра побачила сонячні промені. Деякий час вона лежала, прислуховуючись до звуків цього світу. Зовні співали птахи, чути було цвіркуна, а поруч глибоко дихала уві сні Мері.
Дівчинка сіла на ліжку та побачила, що вона оголена. На мить вона відчула обурення, але потім помітила на підлозі купку чистого одягу: сорочку Мері та відріз якоїсь м'якої й легкої тканини, із котрої можна було зробити імпровізовану спідницю. Вона одяглася. Спідниця виявилася вельми незручною, але принаймні це був хоч який одяг.
Вона вийшла з хатини. Пантелеймон був десь поруч — дівчинка була в цьому впевнена, вона навіть майже чула, як він розмовляє з кимсь і сміється. Це означало, що йому нічого не загрожує й що вони й досі якимось чином пов'язані. І коли він вибачить її та повернеться, вони багато годин просто розмовлятимуть про що завгодно…
Лежень Віл усе ще спав під деревом. Ліра вже хотіла розбудити його, але потім вирішила, що поки він спить, можна викупатися в річці. Колись вона полюбляла разом із іншою оксфордською дітворою купатися голою в річці Червел, але ніколи б не наважилася на це на очах у Віла — від однієї думки про це її щоки спалахнули.
Тож вона в перлистому ранковому світлі спустилася до ріки. Серед прибережного очерету нерухомо стояв на одній нозі високий худий птах, схожий на чаплю. Дівчинка повільно та тихо, щоб не сполохнути її, підійшла до води, але птах, здавалося, звернув на неї не більше уваги, ніж на коливання очерету.
— От і добре, — промовила дівчинка, скинула одяг і зіслизнула у воду. Аби не змерзнути, вона пливла дуже швидко, проте коли нарешті вискочила на берег, її зуби стукотіли. Узагалі-то поруч уже мав би бути Пантелеймон — зазвичай він допомагав Лірі витиратися. Може, він весь цей Час був поруч, у вигляді рибки беззвучно сміючись із неї? Чи, може, він став жуком і заповз у її одяг, аби полоскотати її? Або тим схожим на чаплю птахом? Однак потім дівчинка подумала, що він може бути десь далеко, разом із іншим деймоном скачучи степом й геть викинувши її з голови.
Промені сонця вже були досить теплими, й невдовзі Ліра відчула, що зігрілася. Вона знову надягла надто широку для неї сорочку Мері та, помітивши біля берега декілька гладких каменів, пішла по свій старий одяг, аби випрати його. Але підійшовши до хатини, вона побачила, що хтось уже зробив це: її та Вілові речі були розвішані на гілках пахучого куща і вже майже висохли.
Віл уже ворушився. Дівчинка сіла поруч із ним та тихо Промовила:
— Віле! Прокидайся.
— Де ми? — відразу відповів він і підскочив, схопившись за ніж.
— Все гаразд, — відводячи погляд, заспокоїла його Ліра. — Твої речі випрані, але я не знаю, хто це зробив. Зараз я принесу їх, вони майже сухі…
Дівчинка подала йому одяг і сіла спиною до нього, почекавши, поки він одягнувся.
— Я купалася в річці, — промовила вона. — Я пішла пошукати Пантелеймона, але, гадаю, він десь ховається.
— Непогана ідея! Я маю на увазі, трохи поплавати: у мене таке відчуття, наче я не мився багато років… Піду викупаюся.
Поки хлопця не було, Ліра гуляла по селищу, не розглядаючи те, що їй зустрічалося, надто уважно — Слід було подумати про те, що вона може порушити якийсь невідомий їй кодекс увічливості, — але все одно відчуваючи велику цікавість. Деякі з домівок були дуже старими, а деякі — новими, проте всі вони були в однаковій манері зроблені з дерева, глини та соломи. Усе тут було невловимо м'яким і гладким. Віконні та дверні рами були покриті якимось візерунком, однак він не був вирізаний на дереві: здавалося, мулефа невідомо як переконали дерева рости, відразу набуваючи потрібної їм форми.
Що більше дівчинка дивилася, то очевиднішим для неї ставало, що в селищі панували лад й охайність — вона наче за допомогою алетіометра розгортала клубок значення. Якась частина її свідомості прагнула розкласти тутешнє життя по поличках, рухатися від подібного до подібного, від одного значення до іншого, але при цьому вона гадала, скільки часу вони тут проведуть до того, як вирушити далі.
«Хай там як, проте я ніколи не піду, доки не повернеться Пантелеймон», — вирішила дівчинка.
Зрештою повернувся Віл, і за декілька хвилин зі свого будинку вийшла Мері та запропонувала їм сніданок. Невдовзі підійшла Аталь, і поступово в селищі завирувало життя. Діти помітили, що з-за однієї з хатин виглядають двоє дитинчат мулефа, і Ліра раптом повернулася до них та грізно подивилася просто їм в очі, змусивши їх з переляку підстрибнути та заверещати.
— Ну що ж, — промовила Мері після того, як вони поїли коржиків та фруктів і випили палюче гарячий настій якоїсь рослини, схожої на м'яту. — Вчора ви були надто втомлені, щоб розмовляти, але сьогодні ви виглядаєте набагато жвавішими, тож, гадаю, настав час нам розповісти одне одному все, про що ми дізналися. Мабуть, на це знадобиться чимало часу, тож пропоную не просто сидіти, а займатися чимось корисним — скажімо, ми можемо полагодити рибальські сіті.
Вони віднесли на берег річки жорстку смолисту сіть і розклали її на траві, й Мері показала дітям, як зав'язувати шнуром проріхи. Час від часу вона сторожко дивилася на море, бо Аталь повідомила їй, що далі по узбережжю мулефа помітили величезну зграю туалапі, котра збиралася в морі, й усі мешканці селища були готові кожної миті вирушити від узбережжя, але поки що великих птахів не було видно, і роботу все одно слід виконувати.
Тож вони сиділи на залитому сонцем березі спокійної річки, працювали та слухали Лірину розповідь про все, що сталося після того, як вони з Пантелеймоном вирішили завернути у вітальню Коледжу Джордана.
Настав приплив, потім він пішов на спад, а туалапі все не було видно. Ближче до вечора Мері повела Віла з Лірою до узбережжя моря — вздовж берега річки, повз тичини, до яких мулефа прив'язували рибальські сіті, через драговини та солончаки. Тепер, коли вода пішла геть, можна було не хвилюватися щодо туалапі: великі птахи приходили лише по високій воді. Мері вела дітей прокладеним серед багнюки кам'янистим насипом, котрий, подібно до багатьох витворів Мулефа, був старовинним і виглядав радше частиною природи, ніж рукотворним об'єктом, але завдяки постійному догляду перебував у доброму стані.
— Це вони створили ті кам'яні дороги? — поцікавився Віл.
— Ні. Можна сказати, це дороги їх створили, — відповіла Мері. — Я маю на увазі, вони ніколи б не навчилися користуватися колесами, якби в їхньому світі не існувало вдосталь гладких твердих поверхонь. Гадаю, це потоки лави, залишені давніми вулканами. Окрім доріг, що вможливили використання колеса, у цьому світі збіглися й інші обставини: наприклад, колісні дерева й устрій тіл мулефа — вони не хребетні, хребта в них просто немає. Колись давно у наших світах обставини склалися так, що істоти, у яких він був, здобули перевагу над усіма іншими, і почали еволюціонувати інші види, також із хребтом. У цьому світі все було по-іншому — найвигідніше було мати ромбоподібну структуру скелета. Власне кажучи, тут є хребетні, але небагато. Скажімо, тут с. змії, і тутешні мешканці доглядають за ними, як за дуже важливими тваринами, й майже ніколи не вбивають їх. Хай там як, еволюцію мулефа вможливив збіг трьох чинників: Це структура їхнього скелета, вулканічні дороги та колісні дерева. Інакше кажучи, збіглося багато малоймовірних обставин. Віле, а коли почалася твоя роль в історії, що її розповідає нам Ліра?
