Дракула - Стокер Брэм (книги .TXT) 📗

— Цілком вірно. Ти знаєш, чому я попросив її принести рукопис?

— Ні, — відповів я, — хіба що для того, аби мати можливість залишитися вдвох.

— Ти частково правий, друже Джон, але тільки частково. Я хотів тобі дещо сказати. Ох, друже Джон, я надзвичайно ризикую, але переконаний, що маю рацію. Тієї ж самої миті, коли мадам Міна мовила те, що привернуло нашу увагу, на мене зійшло натхнення. Три дні тому, під час трансу, граф послав свій дух прочитати її думки, або, що правильніше, він примусив її дух явитися до нього у скриню на корабель, який мчить по морю, у час свободи — між сходом і заходом сонця. Отже, він дізнався, що ми тут. Більше відомостей у неї немає, адже вона веде відкритий спосіб життя, бачить очима, чує вухами, чого він позбавлений у своїй скрині-труні. Зараз він спрямував усі свої зусилля на те, щоб утекти. На даний час вона йому не потрібна.

Завдяки своїм величезним знанням він переконаний, що вона з’явиться на його поклик. Але він жене її, ставить, ніскільки може, поза межами своєї влади, щоб вона не могла прийти до нього. Ось тут я сподіваюся, що наш людський розум, який так довго був розумом дорослого чоловіка і не втратив Божої милості, виявиться сильніше, ніж його дитячий розум, що цілими століттями лежав у склепі і не доріс до нашої зрілості, й виконує лише егоїстичну, а значить, і нікчемну роботу. Сюди йде мадам Міна! Жодного слова про її транс! Вона про це не знає, і це може вразити її і кинути у відчай, коли нам потрібна вся її надія, вся її мужність, коли понад усе нам потрібний її надзвичайний розум, який працює, як чоловічий, але належить милій жінці й має особливу силу, якою наділив її граф і яку воднораз він не може забрати. Тихо! З твого дозволу говоритиму я, ти ж слухай. О Джоне, друже мій, ми у жахливому становищі. Я боюся як ніколи в житті. Нам залишається лише покластися на Божу ласку. Мовчи! Ось і вона!

Я був уже подумав, що професор зараз зірветься і в нього почнеться істерика, як тоді, коли померла Люсі, але з величезними зусиллями він опанував себе і був у відмінному врівноваженому настрої, коли до кімнати увійшла місіс Гаркер. Вона здавалася жвавою і щасливою, виконуючи роботу, і здавалося, забула про своє нещастя. Увійшовши, вона передала Ван Гелсінґу кілька аркушів, надрукованих на машинці. Той похмуро поглянув на них, та коли почав читати, його обличчя прояснилося. Потім, притримуючи сторінки великим і вказівним пальцями, він сказав:

— Доля дає нам урок, друже Джон, тобі з твоїм досвідом, і вам, дорога мадам Міно, з вашою юністю. Ніколи не треба боятися своїх думок! Якась напівсформована думка постійно дзижчала у мене у голові, а я з остраху підрізав їй крила. Тепер же, маючи більше знань, я повернувся туди, звідки з’явилася ця напівдумка, й усвідомив, що це зовсім не напівдумка. То повноцінна думка, хоча й зовсім юна і недосить сильна, щоб розправити свої маленькі крильця. Як «Бридке каченя» мого друга Ганса Андерсена, це була зовсім не качина думка, а велика лебедина, яка благородно розпустить свої великі крила, коли настане час випробувати їх. Слухайте, я прочитаю вам те, що тут записав Джонатан:

«Але ж то був не той Дракула, який надихнув свій народ, який знову і знову кидав свої війська проти ворога, переправляючись через Велику ріку в Турецьку землю, той, якого розбили, а він знову, і знову, і знову повертався, попри те, що повертався один із кривавого поля бою, на якому його війська були розгромлені, бо знав, що тільки сам зможе здобути остаточну перемогу».

Про що це свідчить? Невже ні про що? Ні! Дитячий розум графа в цьому нічого особливого не бачив, тому він і говорив так вільно. Ваш дорослий розум також нічого не побачив. Мій дорослий розум нічого не бачив — аж дотепер. Але ось починає промовляти та, яка говорить бездумно, тому що вона також не знає, що це значить і що могло б означати. Це схоже на стихії, які здаються нерухомими, однак насправді вони рухаються своїм курсом і нарешті стикаються, і раптом спалах світла, розчахуються небеса, і щось засліплює, вбиває і знищує; земля розверзається під ногами. Хіба не так? Ви не розумієте? Гаразд, я поясню. Для початку з’ясуємо, чи вивчали ви коли-небудь філософію злочину? І так, і ні. Ви, Джоне, так, тому що це — вивчення божевілля. Ви, мадам Міно, ні, бо злочин далеко від вас… і лише одного разу він торкнувся вас. Але все ж таки ваш розум працює надійно і підтверджує свідчення. В усякому злочині є своя особливість. Це є незмінним у всіх країнах і в усі часи, навіть поліція, яка кульгає у філософії, знає з власного досвіду, що це так. Із досвіду! Злочинець завжди займається однаковими злочинами, тобто справжній злочинець — той, у кого є схильність до певного виду злочину і хто не здатний на інший вид злочину. Злочинцям не притаманний розум зрілої людини. Злочинець — кмітливий, хитрий і винахідливий, але за розумовими здібностями він не доріс до дорослої людини. Багато в чому в нього — дитячий розум. Наш злочинець також призначений для певного злочину. Він також має дитячий розум, і те, що він скоїв, також дитяча робота. Маленька пташка, маленька рибка, маленька тваринка навчаються не за якимись правилами, а емпіричним шляхом. Коли він навчився робити те, що робить, у нього з’явилася підстава для ширшого спектру дій. «Dos pou sto, [34] — сказав Архімед. — Дайте мені точку опори — і я переверну світ!» Зроби це одного разу — і за допомогою цієї точки опори дитячий розум стане дорослим. І поки граф має наміри продовжувати, він знову займатиметься тим самим, як робив це досі. О мої любі, я бачу, що ваші очі широко розплющені, і світло, що сяйнуло в них, показало вам всю глибину…

Тут професор перервав плин своїх думок, побачивши, що місіс Гаркер сплеснула руками, а очі її заблищали.

Тоді він продовжив:

— Тепер ви можете говорити. Розкажіть нам, двом сухим чоловікам науки, що ви бачите своїми ясними очима.

Він узяв місіс Гаркер за руку і тримав її весь час, поки говорив. Я помітив, що він інстинктивно і підсвідомо, як мені здалося, натискав великим і вказівним пальцями на її пульс, поки вона говорила.

— Граф — злочинець, типовий злочинець. Нордау і Ламброзо класифікували б його саме як злочинця. У нього недостатньо сформований розум. Тому труднощі він розв’язує звичним способом. Пояснення всьому ми дізналися з його минулого, сторінку з якого він сам нам і переповів, коли дуже давно, опинившись, як каже містер Моріс, у лещатах, повернувся у свою країну з землі, яку намагався захопити, і там, не полишаючи своїх намірів, підготувався до нової навали. Він знову взявся до виконання свого завдання, вже оснащений значно краще, і переміг. Отже, до Лондона він прибуває з метою захопити нову землю. Його розбили. А коли він утратив надію на успіх і самe його існування опинилося під загрозою, він урятувався втечею через море додому. Так само, як колись тікав через Дунай із турецької землі.

— Гаразд, гаразд! Яка ж ви розумна леді! — з ентузіазмом сказав Ван Гелсінґ і поцілував їй руку. І мить потому він сказав мені спокійно, так спокійно, ніби ми радимося з приводу хворого: — Пульс сімдесят два, і це зважаючи на хвилювання. У мене з’являється надія.

Обернувшись знову до місіс Гаркер, він мовив із напруженим очікуванням:

— Але кажіть далі. Продовжуйте! Вам є що розказати, якщо таке ваше бажання. Не бійтеся. Ми з Джоном знаємо. У будь-якому разі я скажу вам, чи ви праві. Говоріть, не бійтеся!

— Я спробую, але пробачте мені, якщо я видамся вам надто егоїстичною.

— Не хвилюйтеся, ви не можете бути егоїсткою, ми так не думаємо.

— Отже, оскільки він злочинець, значить, він — егоїст. І оскільки його інтелект незначний, а в основі його дій лежить егоїзм, він обмежує себе єдиною метою. Його мета — жорстокість. Так само, як і тоді, коли він урятувався втечею через Дунай, кинувши свої війська на полі бою, де їх вирубали до ноги, зараз він намагається врятуватися хай там що. Таким чином, через егоїстичні мотиви він до певного ступеня звільняє мою душу від мерзенної влади, яку отримав наді мною тієї жахливої ночі. Я відчуваю це! О, я відчуваю це! Дякувати Богові за Його велику милість! Такою вільною моя душа ще не почувалася від тієї страшної години. Єдине, чого я зараз боюся, — це щоб він не скористався під час трансу чи сну моїм знанням ваших намірів покінчити з ним.