Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗

Колекція “прелесних листів” переслана гетьманом з сею грамотою була така. Насамперед-королівський універсал, виданий до війська Запорозького (полковникам, осавулам, сотникам, отаманам і всім людям війська нашого Запорозького) на першу вість про присягу, зложену цареві; дата 21 н. с. лютого в Варшаві. “Дішла нас тими часами відомість, наче б то злий зрадник наш Хмельницький не вдоволився таким немилосердним пролиттєм крови християнської з його причини, за весь той час внутрішнього замішання, ані таким множеством загублених і до поганської неволі забраних душ. На останок своєю зрадою він піддав іще вас в вічне панованнє цареві московському, вольностям вашим небезпечне, і проти вашого умислу і волі приневолив вас йому присягати. Одначе знайшлося між вами богато й таких-постійних в присязі й послушности нам, котрі зради того бунтівника остерігалися, швидко від нього відступили і присяги нам ламати, а комусь иншому віддавати не схотіли. Ми як сю вірність і постійність з приємністю прийняли і відповідно похвалили, так і тих, що через неволю за великим натиском і насилуваннєм до присяги, як то нам дано знати, хрест цілувати мали,- з звичайної нашої до підданих ласки остерігаємо, абисьте в спокою лишались і в прирожденнім вашім сеї Річипосполитої підданстві. А як наші війська наступатимуть, на той час аби були готові. Ми ж як усіх до ласки нашої й оборони прийняти хочемо, так і в давніх правах і вільностях непорушно тримати обіцяємо” ⁴).

Грамота Радивила подібного змісту тільки в більш патетичнім тоні: “Всім взагалі і кождому окремо, всякого стану людям, що в тім нещаснім внутрішнім замішанню і скуті пробувають при війську Запорозькім, а тепер хотіли б дотримати чести, віри і прихильности його кор. милости і Річипосполитій. Одержав я відомість, що віроломний неприятель московський, допущений до держави й. к. м., приймає присягу підданства від підданих короля і Річипосполитої. Неволею мучить і на вільні серця й сумління суворо наступає-поки прийде до скінчення з тим неприятелем і до справедливої пімсти, котру йому Бога за йото віроломство через руки наші готує! Отже я вас напоминаю і для любови до Бога й отчизни прошу, аби сьте того ярма-гіршого від поганської неволі-на себе не брали, а вірности й прихильности королеві й Річипосполитій дотримали, і хоч цілими полками, хоч одинцем переходили чи то до коронного війська, чи до в. кн. Литовського, хоч і до мене самого. Бо ж відомо вам, що я розлиття крови християнської не бажав, але думав про згоду і святий спокій, і тепер беру вас на свою душу, що нікому з вас волос з голови не спаде, а навпаки-за таку цноту і жичливість всякий-а особливо з старшини-дістане відповідну своїй гідности нагороду”, і т. д. ⁵).

Вище наведений королівський універсал з 21 лютого був очевидно висланий на руки коронного гетьмана, і призначався мабуть перед усім для Богуна, як пограничного полковника, про котрого пішла чутка, що він не схотів зложити присягу цареві ⁶). Вповаючи на се думали спокусити його гетьманською булавою і всякими иншими благодатями, щоб відступив від Хмельницького і вивісив корогву льояльности до короля і Річипосполитої. Гетьман Потоцкий, одержавши сього королівського листа, доручив якомусь православному шляхтичеві Павлові Олекшичу поїхати з його листом і сим королівським універсалом на переговори до Богуна. Маємо його листа, і листа того Олекшича до Богуна, котрим той пробував дороги до славного козацького героя: “Милостивий пане полковнику! Міркую так, що кожна добра людина жалує того, що наше внутрішнє замішаннє не то що до якогось заспокоєння не приходить, але до ще більших труднощів. Тому доручив я панові Олекшичу в певних справах від й. кор. милости і від мене зійтися й порадитися з в. мил.-у всім тім прошу в. м. йому вірити й вашій приязни себе поручаю. В Підгірцях 10 березня. В. мил. жичливий приятель Станислав Потоцкий, вел. гетьман” ⁷).

Одержавши листи, Олекшич послав Богунові такого цікавого листа: “Велико ласкавий до мене пане полковнику, мій милостивий пане і брате! Діставши з ріжних місць відомости, що твоя милость не віддав присяги на підданство цареві московському, взяв король й. мил. велику приязнь до твоєї милости, і тому наказав й. мил. п. гетьманові коронному, аби виправив мене сюди до Межибожа, щоб я з твоєю мил. поговорив. Аби сказав тобі іменем й. кор. м. і пана гетьмана, що король насамперед пробачає твоїй мил. все що сталося в минувших роках допустом божим, і не тільки тобі самому, але й усім пп. полковникам, сотникам і черни, котрі б схотіли стати з тобою в повинній вірности й. кор. мил., не вяжучися з царем московським і Хмельницьким. За те обіцяє король твоїй милости самому гетьманство запорозьке, шляхетство і староство на Україні, котре тобі сподобаєтся. На се готов присягнути й. мил. п. гетьман (Потоцкий) й инші сенатори, а кор. й. м. то потвердить, і вільности, здавна війську Запорожському надані, дотримати обіцяє, і тільки того хоче король й. м. від твоєї мил. і від тих, що при тобі схочуть стояти, аби сьте відступили від підданства цареві московському і від послушности Хмельницькому. Бо й самі бачите, на що вже пішло, що Хмельницький, бувши вашим товаришом, нині став вашим паном, і без вашої відомости вийнявши вас з-під влади прирожденного пана, під котрим ви родилися, піддав вас чужому цареві. З того розсудиш т. м., на яку довгу заноситься війну! Ні ми ні діти наші кінця її не діждуть, а все буде відбуватися кровю нашою православною, і на нашій землі будуть ті війни чинитися! Легко можеш бачити, як за сі літа, самі тільки між собою воюючись, до якого спустошення землю привели, а що ж коли ті всякі народи війдуть до землі нашої? Безсумніву прийде остання погибіль православного імени!

“І се не малий смуток наводить нам і всій братії нашій, хто з одної крови йде у Східню Церкву за єдину матір уважає, коли чувмо, що московський патріярх велить духовним нашим і всьому мирові християнському, щоб присягти йому, відступивши від пречестнійшого отця святого патріярха константинопольського, котрого владі піддані церкви наші від св. отців і предків наших. Тому ж ми й унії з Римським Костелом не хотіли прийняти, щоб не противитися нашому пастиреві старійшому, котрого нам Бог дав.

“Тому я, добра бажаючи твоїй мил. і одної віри будучи, прошу щоб ви, ваші милости, мали взгляд на нарід православний, і такими суворими війнами і внутрішнім замішаннєм його не нищили, і від тої ласки божої, котра вам трапляється, не відверталися, але щоб поклонились панові свому прирожденному, під котрим Бог дав нам родитися, і під ним ми в одній тій самій вірі без страху при вільностях наших жили! Аби покорившися доброму панові той потоп що кровю християнською ллється, припинили! Тому чекаю від твоєї мил. відповіди на сей лист мій, і щастя народу нашого на будучі літа. Пересилаю і лист од його мил. п. гетьмана коронного, для кращої відомости, і прошу твоєї милости, аби якогось вірного приятеля зволив прислати до мене, аби мені з ним про все докладніше поговорити. Маю я й універсали, королівською рукою підписані, з коронною печатю: приймає він там твою мил. і всіх хто при тобі буде стояти під ласку свою панську, коли її захочете. Я й їx пришлю твоїй мил.-тому що я з давньої жичливости і приязни до тебе всею душею і серцем добра тобі бажаю. Нехай хто як хоче собі поступає, а ти добровільно поклонитися зволь, на ніщо не оглядаючись. Я твою милость на душу свою беру, ти ні в чім не сумнівайся: надіюсь на Бога, що се твоїй мил. обернеться в вічну радість. Дано в Межибожу 16 марта 1654 р. Твоєї мил. жичливий брат і слуга Павло Олекшич” ⁸).

Сі грамоти без сумніву зробили дуже сильне вражіннє на московський уряд. Вони дали зрозуміти, або хоч відчути, на яку уперту й серйозну боротьбу за українські душі заноситься. Добре, що Богун-така чесна душа, і гетьман теж, вони не спокусилися на польські обіцянки, не піддались на польські арґументи, і всі сі прелестні листи вірно переслали до Москви. Але як поставились сим разом і надалі ставитимуться до таких прелестів инші полковники, осаули, сотники і весь мир християнський, до котрого сі листи звертались? Московські політики мусіли відчути, що арґументи видвигнені серйозні! Навіть гасло православної віри-і те мало другий кінець, що обертався проти Москви! Вірність царгородському патріярхові-се не штука! Московські круги ще й не видвигнули на позицію сього постуляту-залежности України і Білоруси від московського патріярха, а противники вже апріорно встигли се виміркувати, чи з деяких необережних, невідповідальних московських натяків ухопили! Дійсно, заносилося на боротьбу довгу, розпучливу, на життє і смерть між Москвою і Польщею за “руські отчини”. Кінця краю їй не було видно, і очевидно-перед усім треба було скріпляти для неї позиції в самій Українській землі, в війську, в старшині, між народом!..