Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Таким чином гетьман і його канцлєр сповіщали царя, що під натиском обставин,-які посвідчали переслані універсали короля і Радивила і відомости з фронту, вони мусіли так би сказати-вже видати певні векслі царським іменем українським масам, покладаючися на запевнення, дані знов таки царським іменем в Переяславі Бутурлиним. Цар мусить примножити вільности всякого стану людей і не допустити ніякої “досади” з боку своїх воєводів і зборщиків. Инакше ситуація буде безповоротно зіпсована, маси відвернуться від гетьмана і царя, підуть за покликами короля, і фронту не можна буде утримати під польським натиском.
Примітки
1) Ми не знаємо докладно, коли саме приїхав Литвиненко, але з того, що черновик царської грамоти гетьманові, написаної в відповідь на привезений Литвиненком гетьманський лист, позначений “мартом” (Акты Х с. 542), треба думати, що він приїхав принаймні за кілька день до 1 квітня с.с. В згаданій царській грамоті гетьманові не сказано виразно, що Богданович і Тетеря вже поїхали, а тільки, що їм дано відпуск. Може бути, що се тільки стилістична форма, а може й справді нічого більше не можна було сказати, понад то, що їм дано офіціяльний відпуск-що сталося ще 19 с.с. березня. Дуже правдоподібно, що Литвиненко їx у Москві ще застав, і тільки його приїзд і пригадка гетьмана прискорила експедицію грамот. Але грамота про присилку митрополита до Москви, що так була тепер не на місці-чи не була вона уневажнена при тім? Чи вона була вже в руках послів, і назад її брати не годилось? Кінець кінцем, ми маємо тільки чернетки царської канцелярії і не маємо певности, чи всі вони були в дійсності вислані.
2) Акты Х с. 545-6.
3) Акты Х с. 547-550.
4) Акты Х с. 549-2.
5) Тамже с. 551-4.
6) Звісний нам єромонах Макарий Криницький розповідав, що король його хотів післати до Богуна “казати йому, щоб він до короля вернувся”; дістав на се 100 талярів, а інструкцію має йому дати підканцлєр. Але він, Макарий захворів, гроші прожив і до Богуна не поїхав. Виходить що тоді сю справу доручено Потоцкому. Білгород. ст. 382 л. 378.
7) Акты Х с. 561-2: в тексті замісць пану Олекшичу-пану ОлексЂю, очевидна помилка. Титул гетьмана в підписи очевидно також доповнений: великий гетманъ польскій. Заголовок: “Переводъ съ польського писма, что писалъ гетманъ полской Станиславъ Потоцкій къ полковнику войска Запорожского къ Ивану Богуну”.
8) Акты Х с. 555-8, заголовок: “Перевод съ полского писма, что писалъ Павелъ Олекшичъ къ Ивану Богуну полковнику бряславскому”.
9) Акты Х с. 559-562.
10) Тут в ориґіналі щось помилено, й інтерпункцію дано невірну; я думаю, що зміст має бути такий, як я отсе переклав.
11) Не досить ясна стилізація сього місця стає яснішою при порівнянні з листом Виговського до Бутурлина.
12) Акты X с. 553-6.
13) Акты Х с. 557-560, дата 12 березня очевидно помилкова: всі грамоти датовані очевидно одним днем-21 Березня.
14) Акты Х с. 561-4.
МОСКОВСЬКІ УСТУПКИ УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВНОСТИ, ЦАРСЬКІ ГРАМОТИ 12 (22) КВІТНЯ, ЦАР ПОЛИШАЄ ДОХОДИ В РУКАХ ГЕТЬМАНА, ЦАРСЬКІ ГРАМОТИ ВИГОВСЬКОМУ І БОГУНОВІ.
Московський уряд прийняв сі остороги досить поважно-до деякої міри пішов за прикладом турецького султана, що вказував йому гетьман, тільки не хотів зафіксувати свої уступки як нормальний стан. Допустив тільки як тимчасовий стан ту державну незалежність і фактичну повноту влади гетьмана, що виробилася в часі війни, і не схотів зріктися вже здобутої позиції-московських воєвод в Київі, в новім городі на ґрунтах Св. Софії.
З купи листів висланих з сього приводу на Україну (було їх більше десятка) на перше місце з сього становища випинається особливо отсей, що я наведу в скороченню. Оповістивши своє “милостиве слово” гетьманові і всьому війську Запорозькому, цар нагадує їм проханнє послів, “щоб уставити число війська Запорозького реєстрових (списковыхъ) козаків 60 тисяч і давати їм по 30 або хоч і по 25 золотих польських на чоловіка”.-“И отъ насъ, вел. государя, имъ, посланникамъ сказано, и на писмЂ дано, что Малые Россіи въ городЂхъ и мЂстахъ какихъ доходовъ збирается, и про то намъ не вЂдомо: и для переписки тЂхъ доходовъ посылаемъ дворянъ; а какъ тЂ наши дворяня доходы всякіе опишутъ и смЂтятъ а въ то время о жалованьЂ на войско Запорожское по разсмотрЂнью нашъ царского величества и указъ будетъ”. Отже сю свою недавню резолюцію царський уряд впливом гетьманських осторог рішив змінити: висилку дворян для перепису українських доходів він постановив відкласти, і полишити збір доходів далі в руках гетмана, з тим щоб з тих доходів було роздано платню козакам, а инших зборів, понад потреби війська в виплаті “жалування”, щоб з міст не робилось-аби вони не почували ніякого обтяження:
А нынЂ мы великій государь, жалуя тебя гетмана Богдана Хмелницкого и все войско Запорожское, для службы, указали тебЂ послать собрать на писаря и на списковыхъ: на ясауловъ, и на обозного, и на судей, и на полковниковъ, и на сотниковъ, и на казаковъ на щездесятъ тисячь человЂкъ наше царского величества жалованье Малые Росіи со всЂхъ городовъ и съ мЂстъ и съ уЂздовъ, со всякихъ арендъ, и оброчные деньги противъ прежнихъ звычаевъ, какъ и какими людми сбирано напередъ сего, и роздати имъ, по чему доведетця, а иныхъ никакихъ лишнихъ поборовъ съ мЂщанъ имати не велЂли, чтобъ отъ того мЂщаномъ никакіе тягости не было. А сколко арендъ, оброчныхъ денегъ, и писарю и обозному и судьямъ и полковникомъ и ясауломъ и сотникомъ и списковымъ казакомъ нашего царского величества жалованья роздано будетъ, и тебЂ бъ о томъ къ намъ, великому государю, для вЂдома отписати подлинно. А впередъ наше царского величества жалованье писарю и судьямъ и обозному и полковникомъ и ясауломъ и сотникомъ и списковымъ казакомъ будетъ по нашему царского величества разсмотрЂнью, какъ наши царского величества дворяня отпишутъ и смЂтятъ доходы 1).
Тепер же ми-жалуючи за службу тебе гетмана і все військо Запорозьке, веліли тобі післати зібрати наше царське жалуваннє на писаря, і на реєстрових: на осавулів, на обозного, суддів, полковників, сотників і козаків, на 60 тисяч чоловіка, з усіх городів, міст і повітів Малої Росії і з усяких оренд і всякі річні оплати згідно з давнішим звичаєм, так як збирано давніше, і через тих же людей (урядників). Роздати їм, скільки вийде, а більше ніяких зайвих зборів брати з міщан не казати-аби від того не було між ними ніякої тяготи. А скільки з тих оренд і річних оплати буде роздано писареві, обозному, суддям, полковникам, осавулам, сотникам і реєстровим козакам нашого жалування, ти се відпиши нам для відомости докладно. А потім наше жалованнє писарю, суддям (і т. д.) буде визначено рішеннєм нашим, відповідно тому як наші дворяне опишуть і підрахують доходи.
Як бачимо, повної ясности лінії нема і в сій грамоті. Все тимчасово. Одну річну платню війську гетьман має виплатити сам, і для того адміністрація і фінанси лишаються безроздільно в його завідуванню. Як довго? Не гарантується йому більше як рік. І в сім році його право оподаткування обмежується: він не може збирати з міщан більше понад те, що потрібне для виплати війську. Дальшу виплату визначить цар на підставі переписи доходів, що зроблять його дворяне. Чи збиратимуть ті доходи московські дворяне до царського скарбу і звідти буде виплачена платня? Се лишається неясним, в царській волі. Може так, а може й ні. Може бути, що доходи будуть тільки переписані й зраховані, щоб визначити цифру річної данини, яку гетьман буде обовязаний виплачувати до царського скарбу-так як він пропонував на взірець васальних князівств Отоманської Порти. В такім разі він сам збиратиме сі податки. Може й платню війську виплачуватиме сам, в таких розмірах, які визначить цар в залежности від цифри переписи. Може цар нічого більше й не жадатиме до свого скарбу, понад сю виплату війську. Але все се не виясняється-цар лишає собі в тім вільну руку.
