Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (книги бесплатно без .txt) 📗
Пiдтягли гнота i при свiтлi добре обдивились.
На пiдлозi пiд стiною валялися двоє незнайомих i важко стогнали. Трохи далi, бiля порогу в кiмнату, скоцюрбився господар харчевнi Абу Сабах. Вiн стис пальцями шмати подертої сорочки i важко дихав. 3 грудей у нього стирчала маленька стрiлка-голка, не бiльша вказiвного пальця. Замiсть оперення на кiнцi мала обкрутну iз бавовняної вати.
В того, хто спочатку виглядав подiбним до мандейця, така ж стрiлка стирчала iз щоки. В третього з мiцної воластої шиї визирав лише уламок такої самої стрiлки…
В пiдставного мандейця вiдвалилася бiла борода, i вiн виявився рудобородим купцем, що недавно в мандейця грав на аль-утi.
Перс-моряк крiзь запинало прохрипiв:
– Поки вони здурiли вiд болю, в'яжiть їх! А каландаря дайте менi!
Моряк обшукав дервiша по всьому тiлу,
– Дивiться – ось як треба ножi ховати!
I витяг з-пiд дерги дервiша два довгих i гострих, як бритва, кличi.
Пов'язаних перетягли в кiмнату i посадовили, притуливши до стiни.
В молодика все ще напливала кров з носа.
Моряк поправив кiнець тюрбана, пiдступив до побитого i надавив йому на шиї, потiм на потилицi.
– Тепер перестане… Тiльки скажи – хто з них зарiзав мою Зухру? Оцей кривий одноокий каландар? Може, цi купцi? Абу Сабах не мiг – у нього торгiвля на мiсцi… Так хто зарiзав Зухру? Мовчите? Я вас усiх потоплю. Пов'яжу ноги, а на шию глеки з водою. Хлопцi, закоркуйте глеки!
Двоє притягли глеки з водою i позатикали їх дерев'яними чопами, а до горла швидко приладнали тонкi мотузки.
Моряк нахилився i рвонув у рудобородого стрiлу з рани, потiм в другого i в третього.
– Не бiйтеся, шакали! Ви подурiли не вiд отрути, а вiд пекучого мастила! Це для страху, щоб вам дух забило i голос вiдняло… Я проти Шейх-уль-Джебала нiчого не маю… Якщо ваш iмам хоче одержати дiамант – ви йому сьогоднi ж i понесете. Я проведу вас до схованки i ви самi витягнете перстень з дiамантом… Передайте всiм вашим да'ї i вашому iмаму, благословення Аллаха на нього, що я нiде й нiколи не збираюся змагатись iз вашими людьми. Хоча став сильнiшим, нiж будь-коли! Я вивчив чародiйство й отрути на Аль-Кумрi, в Софалi Людоїдiв i в мисливцiв на Малаццi. Щоб ви пересвiдчились, зараз я взнаю, хто з вас, шакалiв, хотiв обдурити iмама i привласнити собi перстень, коли я пiд тортурами викажу його схованку…
Перс-матрос налив у миску води, насипав зiлля з однiєї бамбукової палички, потiм з другої, розколотив пальцем i сам вiдпив кiлька ковткiв. Пiдходив i давав пити кожному по два ковтки. У дервiша клацали зуби об миску. А на Абу Сабаха пiсля першого ковтка напала гикавка, i вiн усе вiдригував повiтря i нiяк не мiг вiддихатись. По другому разу моряк випив ковток i напоїв поборканих хашашiнiв. Останнiми пили зiлля дервiш i Абу Сабах.
I обох за якийсь час почали ламати корчi, вони задихались вiд болю, а враженi стрiлами, навпаки, почали вiдходити.
– Дивись, голубе iмама! Ганьба на вашу голову: двоє ваших спокусилися зазiхнути на те, чого прагне ваш iмам!.. Ти сам потiм вирiшиш, що з ними вчинити. Але повернiмось на попереднє: хто зарiзав мою Зухру?! Ви пролили кров – я вимагаю викуп за кров! Ще раз питаю – хто зарiзав мою Зухру?.. Значить, тодi ти, голубе iмама, заплатиш менi. Бо ти тут i сьогоднi – руки iмама! Плата така, як у Китаї; хочеш – звалашу тим ножем, що в тебе на спинi пiд лахами схований? А хочеш, око вийму?.. Тим ножем, що до литки прив'язаний?.. Вибирай!..
Моряк почав закасувати рукава сорочки. Четверо його друзiв стояли за ним, оголивши довгi бухарськi кличi, i пильнували за кожним порухом i поглядом поборканих.
Молодика била лихоманка – тепер не кров капала на пiдлогу, а рясний пiт чурiв по його обличчю i крапав на долiвку. Вiн стукотiв зубами, як дервiш, i гикав, як тiльки-но Абу Сабах!
Моряк знову заходився з водою та зiллям.
I, приставивши до шиї Абу Сабаха й дервiша лезо, змусив випити. Обоє небавом почали куняти, позiхати, а там i набiк завалилися й засопiли в мiцному снi.
– Ну, ти, наймолодший брат Абу Амара, нарештi вирiшив? – тихо й ласкаво спитав моряк у молодого хашашiна.
Той щось белькотiв, але слiв не можна було розiбрати.
– Ага! Бачиш тепер, що я не дурнiший за тебе, голубка iмама, i за ваших да'ї? Вашi фiдаї не бояться смертi i тортур. Та калiка без ока примiтний дуже. I для Шейх-уль-Джебала ти без вартостi. А без єства для тебе немає сенсу в життi! Тому ти й затрусився, як шакал, а мав себе за пантеру!.. Я вiдмовляюсь вiд викупу кровi. Але тiльки при однiй умовi –нiхто з вас не пробуватиме мене вбити. Якщо ви мене заб'єте – всi помрете, здохнете, сконаєте вiд того африканського зiлля, що випили. Не будете гнати за мною бiльше – все гаразд буде. А тепер ще слухайте. Це смiття лишаю тут, щоб воно нам не заважало. Зараз же попливемо на двох човнах до схованки. На берег вийде лише брат Абу Амара, а iншi тихо сидiтимуть. Ви свiдки, що я видаю схованку дiаманта. Потiм ми сядемо в одного човна, а ви – в iншого. Ви попливете до харчевнi Абу Сабаха, ми – назад до мандейця. Вранцi, не ранiше, прийдете за вашими шакалами. Хто посунеться ранiше – тому стрiла-голка з отрутою. А тепер ходiмо. Минула пiвнiчна сторожа…
Моряк надяг двом петлi вiд глекiв на шию, а глеки подав у руки. Тодi розв'язав ноги.
У «голубка» iмама спочатку забрав обидва ножi i витяг ще й третього з рукава сорочки. Пiсля того розв'язав пута, зняв петлю з шиї та стягнув тонку рибальську сiтку…
Мiсяць пiднiсся над нiчною Басрою високо вгору, але тиша не панувала над мiстом. 3 портових харчевень линули спiви, музика, лайка та крики. Якийсь тесля-дивак серед ночi дзвенiв сокирою, кришачи окоренок на палубi стрункої барiджi. Хропли та iржали конi, призначенi на вивiз до Iндiї. За М'ясним базаром, наче скаженi, кричали пiвнi, намагаючись випередити один одного.
Деревнi склади були на тому ж мiсцi, що й багато рокiв тому.
I мовчазний будинок-палац Айшi так само схиляв своє вухо-еркєр над каналом, немов прислуховувався до всього: шемрання павiтру, крокiв людей та плюскоту весел.
Зате колишня Рустемова садиба звелася з-за височенного тину ще однiєю будовою – триповерховою вежею-будинком. Майже як мандейцiв дiм, тiльки вищий i дуже дорогий. 3 другого поверху нової будiвлi линули веселi спiви, схлипування бубону та гугнявий свист зурни 17.
У дворi, за високим, тепер з цегли, муром, палали багаття. Щось там смажили й варили. Чулися голоси багатьох людей, повискували собаки.
Моряк проговорив з-пiд запинала до «голубка» iмама:
– Це добре! Он бачиш, скiльки човнiв припнуто? А скiльки куфаджi чекають?
Вони проминули веселу садибу, розвернулись за три квартали й пiдпливли тихо i спокiйно до чорного ходу в садибi Айшi.
Моряк i молодий хашашiн видерлися на хiдник. Один з людей моряка засвiтив лiхтар i видерся за ними.
Чоловiк з лiхтарем нахилився до хвiртки, хашашiн i моряк присiли навпочiпки:
– Дивись! – попередив моряк i почав кличем розколупувати бруд, що понабивався мiж болонками iндiйського дерева.– Ось сучок! Бачиш? Тягни до себе!
Хашашiн тремтячими пальцями почав виколупувати сучок з лунки. Та щось справа не йшла. Тодi моряк вiдтрутив його, пiдколупнув сучок вiстрям клича, i сучок вилетiв з дiрки.
– У тебе довгi пальцi! Витягай перстень!
Та в хашашiна сiпались руки. Моряк легким порухом втопив вказiвного пальця у деревину i за мить пiдняв руку: Вiд свiтла лiхтаря дiамант вдарив блакитними стрiлами променiв.
- Руку! – наказав моряк i, вхопивши хашашiна, щосили проштовхнув його великий палець у перстень.
- Га?! - в нестямi вигукнув «голубок». –Це вiн?!!
- Вiн! Бери свої ножi й бiжи до своїх. Тiльки в харчевню. Та швидко!
Молодик схопив у кожен кулак по рiзаку i за кiлька стрибкiв був бiля своїх.
Вiн поперерiзав мотузки вiд глечикiв i пута на ногах своїх старших помiчникiв. Вони не говорили нi слова. Похапали кожен по веслу i почали загрiбати до великого каналу.
Моряки наче не поспiшали вiдпливати.
