Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (книги бесплатно без .txt) 📗
Тiльки-но човен з хашашiнами подолав майже весь квартал, як з-за звороту вiд Рустемового дворища вискочило два човни зi стражниками.
Чадiли яскравi нафтовi смолоскипи. Грiзний окрик з першого човна:
– Стояти! Iменем халiфа!
Та перс-моряк кинувся до хвiртки, вставив ключ у замок i почав його вiдмикати.
Його приятелi, пригнувшись, кинулися до човна. I в перса-моряка i в його друзiв полетiли спiвучi стрiли.
Лiхтар упав на хiдник, i вогонь розлився по дерев'яних колодах.
Хашашiни ще бачили, як стрiла потрапила в спину матроса-перса, й вiн завалився навзнак, вiдкинувши руку iз затиснутим здоровенним ключем.
Стражники вже вискочили на вулицю i бiгли до пораненого:
– Обережно! Це чаклун! – волав їхнiй раїс.
I зразу ж моряк пiдвiвся i в обох його кулаках заблищали довгi леза.
Та переднiй страж вдарив його булавою в голову. Темна кров залила обличчя, моряк захитався, зробив кiлька хитких крокiв. 3 голови в нього злетiла шапка з тюрбаном. I всi побачили, що це дервiш-каландар, а зовсiм не перс-моряк!
Смертельно поранений вхопився руками за лице, спробував бiгти, але зрушився з хiдника у воду.
Тим часом нафта з лiхтаря пiдповзла до дерев'яного паркана Айшi.
Кiлька стражникiв кинулись гасити вогонь, iншi пострибали в човн. Бiльший човен погнав за втiкачами.
Другий крутнувся на мiсцi, i люди з нього жердинами намагалися намацати тiло у водi.
Це було останнє, що могли бачити хашашiни, бо ще кiлька гребкiв веслами – i вони вискочили в провулок великого каналу. Так само зник з їхнiх очей човен з чотирма друзями загиблого перса-каландаря.
Четверо гребли щосили, аж пiнилась вода за човном.
А стрiли сипалися на них одна за одною. Кiлька вже вп'ялося в демено.
Якийсь час хашашiни ще чули крики, лайку. Та скоро iншi звуки наповнили простiр навколо них – iржали конi в конюшнi шиїтського хана. I пiяли другi пiвнi басрiйської ночi початку мiсяця азара.
I з далекого Дар-ель-Кихабу надтрiснутий високий голос спiвачки щемливо виводив:
– О Фатiмо, Фатiмо, Фатiмо! Ти ясная зоре моя!
Наступного ранку раїс порту приймав звiти своїх нiчних соглядатаїв.
Першим у потаємну келiю моряцького хану приплентався русявобородий казкар. Славився метким словом i великою вправнiстю у пiдлабузництвi. Та раїсу доповiв просто:
- Мiй господине! Був у бека. Гiлянцi, туркмени та кумани повпивались. Перси пообжирались. Крамоли не було. Пiсля пiвночi якiсь невiдомi хотiли пiдпалити бекову сусiдку – стару Айшу. Та стражники погнались за злочинцями. Одного пiдстрiлили. I вiн потонув. Чи наздогнали стражники iнших, не знаю. Я прибув, коли на мiсцi пiдпалу стояли тiльки слуги та раби бека. Сам бачив обгорiле дерево i уламки стрiл…
- Ти не принiс їх менi?
– Мiй господине, я граматик. Я запам'ятовую i пiдбираю загубленi слова…
– Добре! Iди!
Оповiдач, прикриваючи рота рукою, щоб не дихати винним духом прослизнув у потаємнi дверi. Другим прилiз сухоногий калiка:
- О мiй найяснiший повелителю! Мiй батько…
- Встань i не виспiвуй! Ти не муедзин!.. Що чув, що бачив?!
– Що до заходу сонця Абу Сабах полишив свою харчевню i поплив кудись. Пiсля полуночi, може, перед другими пiвнями, до його харчевнi пiдплив човен. В човнi лежав вiн. Чи мертвий, чи смертельно поранений– не знаю. Нiч, сам розумiєш. Той, хто привiз, був у плащi i обличчя геть загорнуте платом. Вiн зайшов до оселi, а Абу Сабаха накрив якогось дергою. Хтось у домi заголосив, та швидко крик урвався. Потiм з дому вийшло двоє з пакунками, сiли в човна i вiдпливли в бiк Зеленого базару…
- Iди. Пильнуй весь день за домiвкою Абу Сабаха.
- Я весь на очах i на вухах, мiй батьку! – Стрункий калiка зiгнувся, нi, склався навпiл i, прихопивши милицi, вправно виповз iз келiї.
Третьою прийшла повiя з Дар-ель-Кихабу.
- Мiй господине! Сьогоднi вночi стражники вбили каландаря Ахмеда Кривого, коли застукали його бiля садиби Айшi. Менi розповiла Навар, вона танцювала сьогоднi в бека…
- Звiдки вона знає? Сама бачила?
- Їй Айша сказала. Айша сказала, що вона пiдглядала в щiлину за тими, якi щось шукали бiля її паркану. Коли їх побачила сторожа, вони кинулись бiгти i впустили лiхтар з нафтою. Ледь не пiдпалили Айшу!
– Пiдеш сьогоднi до Айшi i все випитаєш…
Повiя схилила голову в темнiм запиналi i випливла через потаємнi дверi на вулицю.
Потiм раїс ляснув у долонi, i в кiмнату вступив стрункий юнак з каламом та зошитом у руках.
- Я слухаю, мiй господине!
- Писати не треба. Запам'ятай. Проберись до садиби Айшi i подивись, чи не лежать там уламки стрiл. Всi позбирай, принеси менi. Зайди до Абу Сабаха i взнай, що там робиться. I найголовнiше – взнай, хто сьогоднi з касби був на нiчнiй сторожi. Зрозумiв, для чого?
- Так, господине. Я все чув… Я ще пiду до текiє 18 каландарiв. Спитаю Ахмеда Кривого…
- Молодець! Iди!
I раїс вдоволено посмiхнувся, що має такого здiбного помiчника-катiба.
Того ж вечора в iншiм ханi в потаємнiй комiрчинi раїсу порту доповiдали деннi соглядатаї. Першим був водонос-зiндж Рафi.
- О емiр мого емiра! Коли я брав воду у мулатiв з сафiни, вони сказали, що бачили Абу Сабаха i ще двох iз ним юнакiв у човнi. Всi вони були iз запиналами на лицях…
- Як же твої мулати їх пiзнали?!
- По арбалетах, мiй емiре! Вони колись з Абу Сабахом їздили полювати… Вони, Абу Сабах i його люди, когось пiдсиджували. Не на птахiв були стрiли.
- А потiм?
- Тi, Абу Сабах i його люди, не зачепили мулатiв i кудись попливли в протоку в очерети…
Другим доповiдав слуга мiняйла:
– Мiй повелителю! Поспiшаю i вибачаюсь! Одна звiстка – приходив син Абу Сабаха. Дуже стурбований. I щось нiс пiд пахвою, пiд сорочкою. Коли виходив вiд мiняйла, розмахував обома руками i був веселий…
Помiчник рiзника з Баранячого базару сповiстив:
– Сьогоднi рибалки виймали вершi на сомiв бiля Пальмового острова i витягли утопленика. Голий, одягу нiякого. Лице все об'їдене крабами. Але видно, що каландар, бо голомозий. Вони вiдвезли до текiє каландарiв. Тi сказали, що, певно, Ахмад Кривий, i зразу поховали його.
Пiсля них прийшов юний катiб раїса.
- Господине – доповiдаю! Жодна з чат нiчної сторожi не стрiляла сьогоднi вночi в грабiжникiв чи пiдпалювачiв! Ось я пiдiбрав стрiли. Стрiла не басрiйської роботи! Я носив уламки до лучникiв. Не признали. Кажуть, десь iз перського берега. Каландаря поховали пiд вечiр. Айша як не своя – присягається Аллахом, що той, кого вбили, колись був, ще юнаком, у неї пожильцем. Каже, що рокiв десять тому вiн приходив до неї, але так само раптово зник, як i з'явився. Каже, що впiзнала його по голосу. Каже, що це якийсь Алi… В Абу Сабаха харчевня заперта. Лишилися тiльки слуги. Де хазяїн, нiхто не знає. А молодший син сьогоднi з жiнками по обiдi поплив на карiбi до Васiту… I… головне. Сьогоднi вранцi вiдплив до Убулли один хормузський вiтрильник. Усi матроси – перси та бахранi 19. Привозив сюди кокоси та сандал. Полишив порт, так i не спродавши навiть половини товару.
- Хто дозволив вiдплиття?
Вони, нахуда i руббан, показали твiй дозвiл з твоєю печаткою i пiдписом начальнику загорожi при маяках.
- Хабар взяв?
- Тисячу дирхемiв у пайсах. Менi вiддав половину. Для тебе.
– Вiзьми собi п'яту частку i мовчи, сину моєї сестри. Бiльше розслiдувати не треба. Будемо подалi вiд цих людожерiв. Дивись: все сходиться. Тут якiсь рахунки мiж шиїтськими та iсмаїлiтськими да'ї. Абу Сабах чоловiк Шейх-уль-Джєбала, без сумнiву, а весь час виставляється, як верховод шиїтiв. I раптом вiн зникає, а його родина тiкає. I пiсля сутички фальшивих стражникiв i якихось невiдомих, серед яких один, чи каландар, чи не каландар, потопає, знiмається купець-перс i, не розпродавши товари, поспiшає iз Басри. А мито сплатив, i закят, усе без хитрощiв, я тепер згадав. I раптом тiкає, та ще й мiй фальшивий дозвiл показує i хабаря дає? Нi, мiй милий небоже, там, де потаємнi братства мiж собою ворогують, нам нема чого пхатись. Наша справа збирати мито, слiдкувати за порядком i примножувати достатки. Займiмося краще з тобою тими купцями, що потаємно провозять золото. Це вигiдно й безпечно.
