Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗

Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Татуйований чоловік жорстоким ударом забив Ленґдонові памороки, а потім потягнув його обважніле тіло підлогою, прихопивши із собою кам'яну піраміду та горішній камінь. Куди поділися нападник та Ленґдон — Кетрін не мала жодного уявлення. Агент, що супроводжував їх, загинув. Упродовж багатьох хвилин вона не чула ані звуку і подумала, що татуйованого чоловіка та Ленґдона вже немає в будинку. Вона спробувала було кричати на допомогу, але з кожною спробою ганчірка в її роті небезпечно підповзала до горла.

Аж ось вона почула, як до неї наближаються чиїсь кроки, і, без надії сподіваючись, Кетрін повернула голову — може, то хтось прийшов на допомогу? Але в коридорі виник масивний силует нападника. Кетрін аж сіпнулася, пригадавши, як цей самий чоловік стояв у їхньому будинку десять років тому.

«Він убив мою родину».

Ось він рушив до неї. Ленґдона ніде не було видно. Чоловік нагнувся, підхопив її за талію і безцеремонно перекинув через плече. Дріт врізався їй у зап'ястя, але кляп приглушив зболені крики. Він поніс її через хол до вітальні, де ще вчора вони спокійнісінько пили чай.

«Куди він мене несе?»

Чоловік із Кетрін на плечі перетнув вітальню і зупинився перед великим олійним полотном «Три Грації», яким вона милувалася ще вчора.

— Ви сказали, що вам подобається ця картина, — прошепотів чоловік, мало не торкаючись її вуха губами. — Я радий. Це може бути останнім витвором мистецтва, який ви побачите у своєму житті.

І з цими словами він простягнув руку і натиснув на величезну раму праворуч. Шокована Кетрін побачила, як картина крутнулася на центральній опорі, наче обертальні двері. «Потаємний прохід». Вона спробувала пручатися, але чоловік обхопив її міцніше і пройшов у одвірок, схований за полотном. Коли «Три Грації» знову обернулися і зачинилися за ними, Кетрін побачила, що зворотний бік картини вкритий грубим ізоляційним шаром. Він вочевидь призначався для того, щоб звуки, які тут лунатимуть, ніхто не почув назовні.

Приміщення за картиною було тісне і більше схоже на коридор, аніж на кімнату. Чоловік доніс її до дальнього кінця, відчинив масивні двері і виніс на невеличку площадку. Кетрін побачила перед собою вузькі сходи, що вели до глибокого підвалу. Вона хотіла було набрати в легені повітря і закричати, але кляп душив її.

Сходи були круті і вузькі. Стіни по обидва боки були зроблені з цементу і освітлювалися блакитнуватим сяйвом, що, здавалося, випромінювалося знизу. На неї війнуло теплим та їдким повітрям, просякнутим химерною сумішшю запахів: ядучими хімікатами, приємним ароматом ладану та різким і землистим запахом людського поту. А над усім цим панувала добре відчутна аура первісного тваринного страху.

— Ви вразили мене своєю наукою, — прошепотів чоловік, коли вони дійшли до дна сходового колодязя. — Сподіваюсь, і моя наука вразить вас.

РОЗДІЛ 99

Причаївшись у темряві парку Франкліна, оперативник ЦРУ Тернер Сімкінс не зводив пильного погляду з Ворена Беламі. Наразі ніхто не заковтнув наживку, але було ще рано.

Раптом писнула його рація, і він увімкнув її, сподіваючись, що хтось із його людей щось помітив. Але то була Сато. З новою інформацією.

Сімкінс вислухав начальницю і розділив занепокоєння.

— Не вимикайтеся. Зараз я подивлюся. — Проповзши крізь кущі, у яких він ховався, агент став уважно вдивлятися туди, звідки прийшов на майдан. Трохи поманеврувавши в заростях, Сімкінс нарешті знайшов позицію, з якої все було добре видно.

«Чорт забирай!»

У полі його зору з'явилася будівля, схожа на мечеть зі Старого Світу. Вона примостилася між двома набагато більшими спорудами; її мавританський фасад був оздоблений блискучими теракотовими кахлями, викладеними вигадливими візерунками. Над трьома масивними дверима виднілися три яруси вузьких, як бійниці, вікон. Здавалося, що в них ось-ось з'являться арабські лучники, щоб пустити стріли в кожного непроханого гостя.

— Я бачу її, — сказав Сімкінс.

— Чи не видно ознак діяльності?

— Жодної.

— Добре. Мені треба, щоб ви змінили позицію і пильно спостерігали за цією спорудою. Вона називається храм Святині Алмаса, у ній розташоване головне управління якогось таємничого ордену.

Сімкінс уже давно працював у окрузі Колумбія, але нічого не знав про цей храм та про древній містичний орден, чиє головне управління розташовувалося на майдані Франкліна.

— Ця споруда, — пояснила Сато, — належить групі, що називається древній арабський орден шляхетних адептів Таємничої Святині.

— Ніколи про них не чув.

— А я гадаю, що чули, — заперечила Сато. — Вони є філією масонів і більше відомі під назвою адепти Святині.

Сімкінс із сумнівом кинув погляд на оздоблену будівлю. «Адепти Святині? Це ті, що будували шпиталі для дітей?» Він не міг уявити собі більш безневинного ордену, аніж братство філантропів, котрі вбиралися у червоні фески і марширували на парадах.

Та побоювання Сато таки мали підґрунтя.

— Пані, якщо наш об'єкт здогадається, що шукана ним споруда насправді є орденом, розташованим на майдані Франкліна, йому не потрібна буде адреса. Він просто не з'явиться на призначене рандеву, а піде прямісінько до потрібного місця.

— Ото ж і я боюся. Наглядайте за входом.

— Слухаю, пані.

— Є якісь звістки від агента Гартмана з Калорама-Гайтс?

— Ні, пані. Ви ж сказали йому телефонувати безпосередньо вам.

— Так, але він і досі не обізвався.

«Дивно, — подумав Сімкінс, поглянувши на годинник. — Уже давно пора».

РОЗДІЛ 100

Голий Роберт Ленґдон лежав сам-один у непроглядній темряві і тремтів. Паралізований страхом, він більше не міг гепати чи кричати. Натомість заплющив очі, намагаючись вгамувати своє серце, що бухкало, як кувалда, і контролювати дихання, яке від паніки стало частим та уривчастим.

«Ти просто лежиш під широченним нічним небом, — намагався він переконати себе. — Над тобою немає нічого, окрім незчисленних миль бездонного простору».

Ця заспокійлива уявна картина допомогла йому пережити кілька хвилин у тісному томографі. Зазвичай це не обійшлося б без потрійної дози заспокійливих пігулок. Однак сьогодні сеанс візуалізації не допомагав узагалі.

Ганчірка в роті Кетрін Соломон просунулася глибше і вже перешкоджала диханню. Татуйований монстр заніс її вузькими сходами до темного підвального коридору. У дальньому кінці вона на якусь мить побачила кімнату, освітлену химерним червонувато-пурпуровим світлом, але до неї вони не дійшли. Натомість чоловік зупинився біля маленької бічної кімнати, заніс Кетрін усередину і посадив на дерев'яний стілець. Її зв'язані руки він завів за спинку стільця, щоб вона не поворухнулася.

Кетрін відчула, як гострий дріт знову врізався їй у зап'ястя. Та вона майже не відчувала болю, бо його поглинула паніка через те, що вона вже ледь могла дихати. Ганчірка в роті прослизала дедалі глибше у горло. Рефлекторно ковтаючи, Кетрін лише заганяла кляп іще далі, і у неї вже попливло перед очима.

А позаду неї татуйований чоловік зачинив двері й увімкнув світло. Очі Кетрін засльозилися, і все перед очима перетворилося на одну розмиту пляму.

Перед нею з'явилося розмите видіння розмальованої плоті, і цієї миті Кетрін відчула, як затремтіли її повіки. Ще трохи — і вона знепритомніє. Раптом перед її очима з'явилася луската рука і висмикнула ганчірку з її рота.

Кетрін вхопила ротом безцінне повітря, глибоко вдихнула — і закашлялася, коли в її легені хлинув живильний потік. Її зір почав поволі прояснятися — і перед її очима виникло обличчя демона. Людського в ньому було мало. Шию, обличчя та бриту голову вкривав химерний візерунок з дивовижних татуйованих символів. За винятком маленького кружальця на маківці, кожен квадратний дюйм його тіла був прикрашений татуюваннями. Велетенський двоголовий фенікс на грудях зловісно вирячився на неї очима-сосками, наче якийсь ненажерливий стерв'ятник, що терпляче вичікував її смерті.

Перейти на страницу:

Браун Дэн читать все книги автора по порядку

Браун Дэн - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Втрачений символ отзывы

Отзывы читателей о книге Втрачений символ, автор: Браун Дэн. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*