Вогнесміх - Бердник Олесь Павлович (книги серия книги читать бесплатно полностью .TXT) 📗
Знову залунали скептичні вигуки:
— Ідея приреченості — не для серйозної науки!
— Це — прерогативи фантастів. Хай вони займаються моделюванням таких екзотичних ситуацій.
— Світова думка не сприйме таких песимістичних прогнозів. До того ж інформація про загрозу падіння в Чорну Діру може породити небажані наслідки — фанатизм, зневір’я у цінності життя, лавину самогубств і так далі.
— Не згоден! — рішуче відповів на ті репліки Юрій, і його супутники — Марусишин та Чуров — схвальними кивками підтримали його. — Якщо капітан визначив, що корабель мчить на рифи, на дороги, у небезпечне місце, його місія — знайти найкращий варіант рятунку, попередивши екіпаж про загрозу. Таке попередження хіба песимізм? Це ознака довір’я до всіх пасажирів корабля, до моряків, вияв відповідальності й турботи за життя кожного учасника плавання. Ми на такому кораблі, друзі, і довкола — таємничий океан безмірності, про який ми практично нічого не знаємо. Та ми ухилилися вбік, у марну суперечку. Іване, ти не закінчив своєї думки… які тривіальні факти, за твоїм переконанням, варті такої пильної уваги?
— Ви знаєте, — повів далі Іван, — що я не космолог, не астрофізик, не філософ. Я — хлібороб, знавець землі, тієї її важливої частки, котра зветься гумусом. Практично гумус концентрує в собі левову частку життєвої потенції біосфери: гадаю, що цього доводити не варто. Та ось парадокс — товщина гумусу, навіть у найкращих місцях планети, наприклад, у степах України, дуже мізерна порівняно з геологічною історією Землі, як її малюють сучасні дослідники. Підрахунки показують, що той шар гумусу, котрий ми маємо і яким користуємося, нагромадився всього-на-всього за десять — дванадцять тисяч літ…
— Катастрофа Атлантиди, — озвався хтось у тиші, що запала після паузи. — А що до того?
— Так, — згодився Іван. — Я запитую: де гумус попередніх мільярдів літ? Саме — мільярдів. Мені можуть заперечити — геологічні катаклізми, опускання та підйоми континентів, наступ морів тощо. Але є такі континентальні брили, котрі не були під водами впродовж сотень мільйонів років. Наприклад, Український щит. Я роблю попередній висновок, хай це буде висновок дилетанта, але над цим треба задуматися. Біля дванадцяти тисяч літ тому планета й Сонячна Система пережили грандіозну катастрофу. Можливо, до цього спричинився колапс другого сонця, про яке писав у своїх роздумах Юрій Гук, можливо, саме тоді навіки пропали основні досягнення титанічної еволюції. Планету потрясло, багатокілометрові хвилі змили з усіх континентів розкішний мільйоннолітній гумус. Я навіть гадаю, що це був не гумус у нашому розумінні, а якась таємнича вітальна сфера, що об’єднувала кожну частку буття життєвим океаном. У мене є думка, що навіть звичайне харчування було зайвим у тих умовах, бо обмін відбувався автоматично, як тепер дихання. Тобто повна автотрофність. Далі… Ми почали падати в інферно, в пастку Чорної Діри. Рештки титанів, котрим пощастило врятуватися десь в космосі, згодом відновили реліктове життя, засіяли ним Землю. Але це вже була не та розкішна Гея, що народжувала «богів» і «титанів», а уламок колишньої величі. Нащадки титанів деградували, їхнє знання стало міфами й легендами. Наша епоха повинна відтворити картину катастрофи точно й тотожно. Кожна, навіть найтривіальніша, інформація має лягти в мозаїку такої картини. Ось на які думки, товариство, наштовхнуло мене довголітнє дослідження земельки, по якій ми ходимо і з якої харчуємося…
— Прекрасний роздум, Іване Васильовичу, — сказав генерал. — Він повністю лягає в гіпотезу, яку ми обговорюємо. Борисе Васильовичу, ви вже вводили ці ідеї в «Резев»?
— Поки що ні. Вся наша група, в тому числі й доктор Боголо, має намір вводити до евристичної програми ЕОМ лише інформацію, перевірену багатократно. Звичайно, це стосується кореневої, фундаментальної основи алгоритму, бо побічних відгілків може бути сотні, тисячі — від романтичних снів та мрій — до найкарколомніших гіпотез. Ми чекали результату досліджень на станції «Мир», щоб визначити головне завдання ХХІ віку. Тепер ця думка кристалізується: важливішого завдання, ніж рятунок цивілізації та планети, нема. Його ми й поставимо на чільне місце в алгоритмі…
— Який же вихід малюється, бодай орієнтовно, з цього «вихору падіння»? — запитав генерал, глянувши на Юру. — Чи «Соколи» вже обговорювали це?
— Попередньо, — сказав Гук Юрій. — Лише в першому наближенні. Проте мені здається, що для ЕОМ такі версії «рятунку» підійдуть. Поки що… Перше: виведення Землі й, можливо, інших заселених планет регіону з гравітаційної пастки у континуальне буття…
— Яка ж для цього потрібна енергія? — скептично озвався хтось у Космоцентрі.
— Суперпотужна, — згодився Юрій. — Така, про яку ми ще й не мріяли. Можливо, така, що перевершує енергію анігіляції. Тепер не про це річ. Вирішується питання в принципі. Другий варіант — подібний до першого: побудова суперкосмічних лайнерів для евакуації із спіралі падіння всіх мислячих істот, можливо, їхніх геноблоків, як і геноблоків всіх представників тваринного й рослинного світу для відтворення земної біосфери в безпечних світах. Це — проект «Ковчег». Можливо, він колись уже був реалізований в далекому минулому, ось чому древні народи зберегли для нас символічну легенду. Перший варіант прийнятніший — виведення з небезпечного регіону всієї планети або й всієї Сонячної Системи. Для цього потрібна енергія, як слушно зауважили друзі в Космоцентрі, на кілька порядків вища від теперішньої. А можливо, щось цілком інше… Можливо, деенергетичний принцип для просочування в «спокійний» світ крізь бар’єри часово-просторової пастки. Це стосується третього варіанту: формування альтернативного буття, формування життєвих вмістилищ у інформсфері — психічній, розумовій, чуттєвій, духовній — на всіх орбітах буттєвості. Гадаю, що багатогранні йогічні пошуки «мокші», «спасіння», «звільнення» є реліктовою програмою виходу з небезпечного регіону космосу. При відсутності глобальної науки і технічної озброєності могла реалізуватися лише така програма, розрахована на індивідуальні виходи у континуальність. Можливо, комусь з мудреців щастило вирватися за межі пастки. Але який сенс у цьому для спільноти? Серйозно можна ставити питання лише про загальний рятунок. Відкидати, навіть такі екзотичні варіанти виходу, як метаморфоз у тонкі градації матерії-енергії, не варто: можливо, там буде знайдено щось путнє й достойне. Та я думаю про те, що недарма природа через нас вийшла до науково-технічного ступеня пізнання. Такий щабель дає важелі для раціонального пошуку рятівної ідеї. Крім вищеназваних варіантів наша група пропонує ввести до алгоритму «Резонансу Еволюції» ще один: ліквідацію Чорної Діри накладанням своєрідного пластиру, введенням у пащу космічного монстра невеликої зірки або крупної планети, маса яких спроможна перекрити гравітаційний радіус, сингулярну пору континууму, куди ми всі провалюємося. Тоді спалахне знову прадавній Озіріс, Рах, Люцифер, відтвориться цілість системи, загоїться пробоїна в космічному тілі, заспокоїться континуум. Це буде всекосмічний метаморфоз. Повне преображення. Щезне хвильовість, всі форми буття відтворять свою правдиву суть. Можливо, навіть обрій дискретного буття розшириться неймовірно і ми ввійдемо в площину цільності та одності. Гадаю, достатньо фантазування: все інше вималюється під час практичних розробок цієї ідеї. На завершення ще одне відкриття: нейтринні та вітальні датчики дали достатню інформацію для формування цільної механіки. Це вже, Борисе, ваша з Боголо парафія, оскільки «Резев» грунтується на математиці повноти…
— Що ти маєш на увазі? — схвильовано запитав Борис, схиляючись вперед. — Безперервність нейтрино й фотонів?
— Так. Датчики змалювали часово-просторову картину нейтрино-фотонного тла вакууму. Універсум, виткано буквально світлоносними нитками, жмутами шнурів субстанційної основи. Збудження цих цільних шнурів ми вивчаємо, сприймаємо як електромагнітні та інші коливання; в обмеженому часовому кадрі сприйняття вони бачаться нам корпускулами, хвилями, квантами, дискретностями. Квантова механіка тепер стане лише частинним випадком механіки цільності. Далі: всесвіт наповнений фотонами з масою спокою. Це — фундаментальне відкриття. Динамічне світло (промінь) — лише мізерний аспект світла статичного, «спокійного», в котрому ми «купаємося», з котрого зіткані.
