Лiкарськi рослини Прикарпаття - Гладун Ярослав (хорошие книги бесплатные полностью .txt) 📗

Ярослав Гладун

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ПРИКАРПАТТЯ

Авран лікарський

(Gratiola officinalis L.)

Родина ранникові (Scrophulariaceae)

Багаторічна трав'яниста рослина 15–50 см заввишки, з прямостоячим, простим або розгалуженим угорі чотиригранним стеблом. Листки супротивні, сидячі, ланцетні, дрібнопилчасті з трьома поздовжніми жилками. Квітки неправильні, пазушні, одиничні, на довгих квітконіжках, з двома приквітками. Оцвітина подвійна, зрослопелюсткова. Віночок майже двогубий з жовтуватою трубочкою та білим з фіолетовими жилками відгином. Чашечка п'ятироздільна. Тичинок 4, дві з них — нерозвинені. Маточка одна з дволопатевою приймочкою. Плід — багатонасінна, широкояйцевидна коробочка. Цвіте у червні — вересні. Росте часто групами, на заплавних та суходільних вологих луках, по берегах річок. Збирають траву під час цвітіння. Сушать на горищі або під наметом.

Препарати з трави аврана використовують як проносний, глистогінний, серцевий засіб.

Айстра альпійська

(Astera alpinus L.)

Родина складноцвіті (Compositae)

Багаторічна трав'яниста рослина до 20 см заввишки. Наукова назва роду походить від грецького слова, яке в перекладі означає "зірка". Справді, суцвіття айстри нагадує красиву багатопроменеву зірку.

Росте на вапняних грунтах і скелях. На Україні зустрічається тільки на вершині гори Близниці хребта Свидовець.

Цвіте у липні — серпні. Дуже гарні суцвіття — кошики цієї рослини особливо яскраво виділяються на фоні низькорослої альпійської рослинності і приваблюють туристів. ця рослина зростає на Кавказі, Південному Уралі та Алтаї. Крім того, росте в горах Середньої та Південної Європи. Айстра альпійська — цінна декоративна рослина — дикий предок багатьох айстр, які поширені в культурі.

Акація біла

(Robinia pseudoacacia L.)

Родина бобові (Fabaceae)

Акація біла на європейський континент потрапила з Північної Америки. Росте в культурі у чистих і мішаних насадженнях. Найбільші площі її насаджень зосереджені в Лісостепу. Трапляється в парках, садах, полезахисних і протиерозійних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, поблизу пасік тощо.

Біла акація — дерево до 35 м заввишки. Крона велика, розлога. Кора сіра, темно-сіра чи коричнювата, вздовж стовбурів і старих гілок потріскана. Листки завдовжки 18–20 см, чергові, непарноперисті, з 4-10 парами довгасто-овальних або овальних листочків. Останні цілокраї, з округленою чи дещо звуженою основою і тупою верхівкою. Квітки зібрані в негусті пазушні пониклі китиці. Плід — довгасто-лінійний біб, насінини вузькониркоподібні, коричневі або темно-бурі, матові. Цвіте у травні — червні. Є одним з найкращих і високопродуктивних ранньолітніх медоносів.

У науковій медицині використовують квітки акації при лікуванні захворювань нирок, сечового міхура і нирковокам'яної хвороби.

У квітах білої акації містяться глікозид робінін та ефірна олія (0,08-0,12 %).

Розмножується насінням і вегетативно. Утворює багато кореневих паростків, тому акацією білою закріплюють крутосхили, використовують у полезахисних смугах.

Квітки акації заготовляють на початку цвітіння. Суцвіття зривають руками або зрізують секатором, потім обривають квітки, розкладають їх тонким 1 (2–3 см завтовшки) шаром на папір і сушать

Аконіт міцний

(Aconitum firmum Rchb.)

Родина жовтецеві (Ranunculaceae)

З сивої давнини відомі людям отруйні властивості аконітів. В Індії їх! використовували для отруєння стріл. Пліній Старший називав аконіти рослинним І миш'яком. У стародавній Греції та Римі їх використовували під час виконання смертних вироків. Діоскорид зазначав, що аконіти вживали для отруєння вовків, пантер та інших диких звірів. Великий римський поет Овдій, описуючи у своїй поемі «Метаморфози» золотий, срібний та залізні віки людства, для характеристики гріхів залізного віку використовував такий вислів: "Грізні мачухи варять квіти аконітів." А.П. Чехов у книзі "Острів Сахалін" описує випадок захворювання людини, яка їла печінку свині, що отруїлася аконітом. Очевидно, з цим пов'язані народні назви: зілля чорне, отрутник, тоядь.

Листки пальчасто-роздільні. Квітки зібрані у видовжені розгалужені китицеподібні густі суцвіття. Чашолистки пелюсткоподібні, синьо-блакитні. Пелюстки, які набагато дрібніші від чашолистків і мало помітні, виступають у вигляді нектарників. Цвіте у другій половині літа — в липні — вересні. Запилюється тільки джмелями.

У дикому стані в Україні росте на гірських луках та кам'янистих скелях Карпат, трапляється також у верхній смузі лісового поясу. На фоні інших рослин аконіт міцний виділяється своїми стрункими стеблами й конусоподібними суцвіттями.

Як і інші представники роду аконітів, містить отруйні алкалоїди аконітин та псевдоаконітин, що й обумовлює властивості рослини. В стеблі і листках їх міститься 0,9 %, у суцвітті — до 1,25 %. Найбільш отруйна частина аконітів — корінь.

У народній медицині використовують при невралгії, подагрі, ревматизмі, проти пухлин. У далекому минулому китайські лікарі вживали аконіт при болях, викликаних раком.

Аконіт міцний висівають у пухкий грунт на глибину 1–1,5 см. Сходи з'являються навесні. В перший рік життя рослина утворює розетку, а цвіте і плодоносить — на другий рік. Вегетація починається з квітня. Протягом вегетаційного періоду рослини 2–3 рази проріджують, видаляючи бур'яни.

Збирають бульби аконіту восени, старі з стебловими залишками відкидають. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях або у затінку на відкритому повітрі.

Збираючи аконіт, слід пам'ятати, що всі його частини отруйні.