Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗
Довго думав Олексій, де і кого узяти, далі і каже:
— Доню, Галочко! Коли так, іди за Миколу!
— Добре, панотченьку,— разом сказала Галочка, а на серце, мов кусок льоду впав, бачачи, що усе ближче, усе ближче зав’язується їй світ.— А хто ж то такий Микола?— далі спитала.
— Микола — круглий сирота, чесного, хорошого роду, тільки бідність така, що й не було, і нема нічого. Я, бачивши, що вій є парень розумненький, роботящий, роз?
щот усьому зна, перемовив його від купців, ще йому п’ятнадцятий годок був, і обіщав наградите його. І що то придався парень! За усіх усе зробить, ніколи не заліниться, хазяйського добра, як ока, береже і, спасибі йому, багато зберіг і доглядів мого. Я його куди треба посилаю з ху-рою: усе зробить як лучче і розщот у всім привезе. Він, як е меж купцями прикажчик, так він в мене права рука моя. І товариство поважа його: знаєш, часом, бува, зайде спор, лайка; він їх усіх розсудить і по усій справедливості розбере. Та він же собі і чепурний, і моторний, і красивенький...
— І вже, таточку, мені сього хоч і не кажи!
— Так коли так, доню, так так. Коли вже певно намірилася йти за кого-небудь, так іди за Миколу.
— Піду, таточку, з великою радістю. Зділай же милость, панотченьку, поспішай швидше. Коли ж можна, щоб сьогодні нас і звінчали!
— Як се можна? Коли б хоч у сю неділю...
— Приїде, таточку, приїде! І усе наше пропало тогді!
— Вже ж що робить? — треба прибиратися...
— Яке тут прибирания? Чи до танців тут, до скоків? Аби б у закон уступити. Моє сирітське діло. А то щоб часом за приборами ви мені не наробили гіршого лиха!
Радилися, радилися, а далі дочка таки виплакала у батька, щоб завтра вінчатися і щоб не було ніяких порядків, що треба по закону. Каже Галочка: «Він сирота, і я сирота. Чого тут? Покликати самих старших родичів, поблагословитись, звінчайте нас; що бог дасть, пообідаєте, чим здумаєте, попоштуєте гостей, та й розпустити їх. Я не піду ні дружечок збирати і не хочу ніяких пісеньок. Се весілля — теж похорони».
Як сказала, напрохала панотця, той так і положився.
— Треба ж,— сказав Олексій,— покликати жениха.
— Покличте, таточку,— сказала Галочка.— Коли почали, будемо і кінчати.
Старий сам пішов за Миколою, і йдучи і каже: «Чи ждав же він собі такого щастя? Та і я чи ждав же такої долі своєму дитяті?..» "'
Зоставишся Галочка сама собі у хаті, стрепенулася і сказала: «Тепер, Семене Івановичу, прощай на вічні віки!..'' Мабуть, що я тебе щиро любила, коли відреклась від тебе; топлю свої молоді літа, дівованнячко; іду на вічнії сльози, на тугу, на усяке мученіє душі, аби б од тебе відвести усякоє лихо... Не кажу тобі, люби мене! — не можна, се проти закону, а згадуй мене у сім ділі, що я для тебе зробила... і як знаєш, так дякуй! Прощай! Настає година,
що І іицум.тгіі про тебе гріх буде. Прощай, мій мплеиі.-кііГіі.. -<•
Хуиніку усю, що держала у руках, усю змочила своїми гіркими, кривавими слізьми, хоч вижми!
Тепер,—сказала,— усе покончила. Закрився для мене (>і,іііііі світ,— і стала богу молитися і поклони бити, щоб бог дав їй силу перетерпіти еюю годину, перемогти своє сер* донько у закон уступити... а там — як божа воля!
То плакавши, то поклони бивши, розкраснілася Галочка. І що то за хороша була! От як бува рум’яна зоря догоряє, а тут чорнії хмари її застилають, і вона ніби спішить красоватись і веселити мир божий, що так би усе і дивився на ту зорю, і хмари поодпиховав би геть, коли б можна було: така і Галочка була тогді. І чого б не зробив, чого б не віддав, щоб вона була щаслива!
Увійшов Олексій з Миколою. Галочка стоїть кінці стола і не глянула на свого судженого. Вона з батраків батькових не дуже кого і знала. І чого було вже дивитись і розглядати, який собі той, з ким тяжкая доля привела жити!
Сівши Олексій на лавці, подумав, здихнув і каже:
— Молодим дуже приговорив я тебе служити в мене і обіщався, коли будеш мені вірно і чесно служити, не зоставити тебе і наградити. Ти служив мені так, що дай боже, щоб і товариш так приглядав добра, як ти вбивався за хазяйським. Спасибі тобі!
Микола низенько поклонився.
— Прийшла моя черга,— казав Олексій,— слово здержати і тебе наградити, Миколо! От тобі одна моя радість на світі, втіха моя, щастя, моя Галочка, одним одна дитина... Озьми її; худоба, усе твоє; озьми і мене в приньми. Не покинь...— та за слізьми не зміг дальш і говорити.
— Тобто як, дядюшко? — пита Микола, поблід, труситься і боїться, думаючи, чи так він чує.
— Так, Миколо, будь мені зятем, кохай, шануй мою Галочку, що бог тобі дає у жону. Зроби її щасливою, і тебе бог не оставить...
— Чи не смієтесь ви надо мною? — ледве проговорив Микола.
— Не який се сміх і не жартовання, се важкий, святий час. Я, отець, маючи одним одно на світі дитятко, уручаю тобі його, надіючися, що ти, а не хто другий зробить її щасливою.
Микола так і кинувся Олексієві у ноги і став казати:
— Чи я ж достоїн такої честі? Я круглий сирота: ні роду, пі плоду, ви мене на ноги поставили, ви мене до розуму довели. Я вас знав, почитав, як отця рідного, за вашу ласку, за ваше наученіє... Об Олексіївні, ось об ГалЬчі-ді, і думати не смів. Хто вона, хто я, мізерний? Чи я ж смію!..
— Коли я тобі її уручаю,— сказав Олексій, піднявши його від ніг своїх,— коли я прошу тебе: будь моїм сином, збережи мою Галочку.
Тут Галочка підійшла і, як ніхто й не ждав, припала до ніг Миколиних. Той силкується її підняти, а вона не дається і просить його: «Ні об чім тебе не прошу, тільки будь до мене добрий, не потурай, коли часом буду смутна, се минеться. Я буду тобі покірна, поважатиму тебе; доведу до того, що ти, бачачи мою добрість, полюбиш мене. Не гюпрікай мені, коли часом... я й сама не знаю, яка я буду. Не вважай тим, а доведи мене до того, щоб я тебе.... через тебе мала хоч маленьку втіху, не терпіла б ніякого горя. Поклонімось же наперед богу святому, щоб поміг нам жити, як я кажу: а далі нашому панотцеві, нехай благословить і молиться за нас, за своїх дітей».
Олексій зняв образ святий, молоді стали молитися; от Микола припав перед образом навколішки і каже:
— Петровичу, чи, як ви мені повеліваєте, панотченьку, і ти, Олексіївно! От вам бог милосердний, і перед його образом заприсягаюсь, і перед вами: любити вас, Олексіївно, шановати, почитовати вас, не як є ви моя жінка, а як проти мене господиня... Ніколи і нізащо не почуєте від мене і жодного грубого слова. Буду для вас такий же робітник, як і до сього часу був. Ви над собою волю маєте; ви розумніші мене, ви і мене навчайте. Петровичу! я батька і матері не зазнаю. Ви мені отець і благодітель! Будьте мені, як і були, хазяїном і повелівайте надо мною. Однаковісінько, як і до сього часу, буду за вашим добром вбиватися і так об ньому радіти, як і тепер. Воно, як було усе ваше, так і буде вашим, і я й сам повік ваш. Тепер на таку волю благословіте нас, панотче!
Тут з ним припала до ніг отцевських і Галочка, і що то плакала!
Олексій їх поблагословив і дуже гарно усе приговорював і просив бога, що їм послати на милость свою.
Далі посадив їх укупі, розказовав, як їм жити, як шанувати, поважати один одного, таки довгенько їм усе говорив.
От посидівши, сказав, що треба прибиратись, бо завтра і весілля.
Микола помагав вже своєму тестеві, у чім там треба було. Припросили то дядин, то сусід поратись. Галочка, у чім душа, туди ж з ними порається і усе поспіша, і усіх припнім, щоб ііііііідіис усс справляли, неначе боялася, щоб хто ііе помішав.
У гнтого і є з чого і є кому усс злагодити; так і по дії по, що до завтрього усе поспіло.
Зійшлася сама ближня рідня. Подивовалися, потопко-ішіи, що як-то Олексій, такий багатий, одним одну дочку та віддає за свого за батрака, та ще і за бідного! Лучче б віддав, хто скаже, за купця, хто за поповича; а хто каже: та, може б, який і пан не погордився б узяти таку кралю, та з такою худобою. І багато такого казали; як же їх обдарили подарками, усе хустками хорошими, і вишиваннями, і платками шовковими, так воші і замовкли, і .ч;і-тихли, надіючись і погуляти опісля по закону.
