Самостійна дірка - Вишня Остап (читать книги регистрация txt) 📗
Правда, здорово підходить?
Та це ще ж і не все!
З першого ж кроку буде аварія…
Як тільки візьметься такий тракторист заводити трактора, — нате вам: — Мотор — гр-р-р! Завідник (чи як там його?) чіпляється за широчезні, як море, штани й вириває матню. Трактор стоїть, роботи нема.
От вам і нарядіть сучасне в минулу «традицію»!
Навіть для самостійної державної дірки широкі штани не підходять: зачіпатимуться ж, як у ту дірку тікати чи з неї, озираючись, вилазити.
Та багацько можна було б навести прикладів щодо цього.
Усяка нормальна людина розуміє, що «всякому овочу своє місце…» Але ж це — нормальна людина розуміє…
Минуле — минуло…
В сучасному — живемо й працюємо.
А думаємо про майбутнє. Про наше майбутнє, щасливе, вільне, у вільній сім'ї радянських народів, в Радянському Союзі.
Ще не вмерла ваша дірка
Возрадуйся, самостійна державна дірко, возрадуйся і возвеселися: Гітлер, кажуть, ізнайшовся.
Далеченько, щоправда, аж в Іраку, — але ніби є. Про це я прочитав в одному єгипетському журналі.
— Так що, значить, це вам, братця, голодранці, усміхнеться доля.
Він, Гітлер, гетьманфюрер ваш самостійницький, прийняв іслам і тепер уже не німець, а щось таке, чи то араб, чи то арап…
Ходить там по пустелі й співає:
Та це ж вас аж ніяк, мабуть, не дивує, бо Гітлер увесь час був арапом-душогубом, а ви про це добре знали, бо й самі з того кодла, хоч і вважаєте себе за українців…
Арап — це щось таке наднаціональне.
Як його там ізнайти?
В цьому ми вам допоможемо.
Слухайте.
Як вилізете з самостійної державної дірки, озирніться, щоб вас котрась бабуся навильником не торохнула, та й беріть зразу попід шинель трохи праворуч і прямуйте на Грецію.
Чому, питаєте, на Грецію?
У Греції є такий генерал Вулгаріс. Як ви йому скажете, що шукаєте Гітлера, — він вам дасть по окрайцю хліба й по шматку грецької губки на закуску.
З Греції берегом ідіть на південь до Середземного моря, а там, перестрибуючи з острова на острів (архіпелагів там багато. Не забувайте цього слова. Так і питайте: «Де тут, мовляв, архіпелаги?»), вискочите в Єгипет.
Єгипет ви зразу впізнаєте по Хеопсовій клуні.
Серед Єгипту стоїть височенна-височенна така клуня, що її збудував фараон Хеопс.
Фараон — це на манір вашого кущового.
З Єгипту ви поза Хеопсовою клунею йдіть до Нілу.
Ніл — це річка.
Впізнати Ніл не тяжко: там дуже квакають крокодили.
Крокодилів ви не бійтесь — вони вас не займуть, бо вони падла не їдять.
Сідайте, отже, на крокодилів і перепливайте Ніл.
Переправившись, прямуйте до Суецького каналу.
Як дійдете до Суецького каналу, покладіть кладку й кладкою переходьте в Малу Азію.
Шукайте там Ірака.
Не рака, а Ірака! — затямте це.
Рак — це те, що лізе, а Ірак — це держава.
Скажуть, що Гітлер з Іраку перебрався в Аравію.
От ви й питаєте:
— Де тут Аравія?
Та навіть мале вам скаже, куди йти.
Серед Аравії є велика балка. Йдіть до тієї балки й зразу починайте копати дірки — схрони.
І, не гаючись, засновуйте самостійну й ні від кого не залежну державу.
Як копатимете дірки, співайте: «О, майн лібер Августін», — Гітлер почує й прийде до вас, обніме всю владу і заживете в своїй державі.
Доведеться, ясна річ, «перехреститися» на магометанство, та хіба не все одно вам, кому молитися: чи богові, чи аллахові, чи чортові, аби «шмат гнилої ковбаси».
Самостійна вилуплюється
Ну, як же тут не воскликнути:
— Радуйся, сороко, радуйся, вороно, радуйся, горобче — великий чудотворче!
До того вже запліднилось на справжню соборну самостійну і ні від кого не залежну державу, що ось-ось тільки — стук-стук! — шкаралупа — трісь! — вона, голубочка, — така ж уже самостійна, така ж уже незалежна, жовто-блакитненьким пушком припушена, — тільки:
— Ців-ців! Я єсть, мовляв! Вилупилась!
І увесь світ, усі держави, всі дипломати хором як гаркнуть:
— В-и-и-з-наємо-о-о!
Ви ж самі тільки подумайте! Сам пан гетьманич (його ясновельможність!) Данило, наслідник і спадкоємець ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського, аж у Канаду виїхали, з дипломатичною метою: «Дайте не минайте».
Чули про гетьманича Данила?
Не чули!
Ну, почуйте. Дуже інтересно!
Павло Скоропадський, по державних німецько-самостійних трудах, кажучи державною мовою, «дуба врізали» й залишили по собі наслідника, свого синка Данила, який і обняв гетьманський престол, з титулом поки що «гетьманича».
Що таке «гетьманич»?
Ну, як би це вам пояснити?..
Як узять на горобця, так це ще не зовсім горобець, а, сказать би, — голоцюцьок.
А на гетьмана вже їх будуть коронувати потім, як уже вони повоюють древнюю столицю українську — Київ.
Тоді, значить, як вони Київ повоюють, тоді вже, значить, висвятяться на гетьмана.
Усі відьми на Лисій горі ретельно до того свята готуються.
У Канаді пан гетьманич Данило ходять з торбами від Монреаля до Вінніпега й співають попідвіконню, як оті старці-лірники:
Верховний правитель, виходить, є!
Тут тільки не зовсім іще ясно, що ж із Бандерою робити.
Бандера ніби рвонув до Швейцарії самостійну державу будувати.
Там і безпечніше, та й швейцарського сиру легше вкрасти, бо не всі швейцарці ще розшолопали, що воно за їден, той Бандера.
А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці:
«Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! Тримайся, хлопці! Як пощастить хапонуть грубий кавалок сиру, надішлю і вам! Ох, і смачний! Ваш фюрер Бандера».
Виходить, отже, що верховних аж два: гетьманич Данило і фюрер Бандера?
Чи ж вони помиряться?
Максим Рубай (був такий у дірці за верховного головнокомандуючого всім вошивим військом) подався на дипломатичну роботу, бо послів, послів для самостійної держави треба, та ще послів!
Та не тільки послів, а й міністра ж закордонних справ треба!
Аякже ж?!
Держава ж, та ще й самостійна.
Так ото Рубан чи не на міністра випинається?!
Знову ж таки й тут чи не вийде катавасія, бо й пан Мудрий (цікаво, в якім саме місці в нього мудрість сидить?) теж на закордонного міністра пнеться. Отож він підписав угоду з заграничними поляками про спільні дії.
Теж, значить, кричатиме:
— Чому Рубан за міністра, а не я?.. Рубан у дірці весь час сидів, який з нього міністр! А я за кордоном увесь час був. Усі передпокої знаю, де лизати і кого лизати знаю, де цілувати і куди цілувати — я все знаю.
Як уже вони помиряться, то вже й не сказати.
Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, — якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, — от військо й буде зодягнене.
Отакі-то діла самостійні й незалежні…
