Самостійна дірка - Вишня Остап (читать книги регистрация txt) 📗
А до Гітлера й інших гіммлерів:
— Паноченьки! Ви не сердьтесь! То ми так! Їй-богу, ні про яку Україну ми не думаємо, а без цього не можна, бо оті «у» нам дуже по душі!
А гітлери з гіммлерами на них:
— У-у-у-у!
— Ой, не гнівайтеся, паночки, — бандери до них. — Їй-бо, не гнівайтеся! Приборкаємо, тоді самі тим «у» скажемо: «у-у-у!» Не залишайте тільки нас без милості вашої.
Бачите, який самостійний дистрикт!
Хіба не чудо?!
Самостійне чудо!
Тільки от що, коли говорити правду, — паршивеньке, все-таки, чудо!
Уцк, Уок — ну, що це за ознаки самостійності і такої знаменитої держави, як дистрикт?!
Робити, так уже робити!
Тим паче, що всі посади, які визначають самостійність дистрикту, людьми вже було обсаджено, — треба було тільки дати їм відповідні найменування.
Гетьман — Адольф Гітлеренко.
Генеральний суддя — Гіммлеренко.
Генеральний писар — Геббельсюк.
Наказний гетьман — Ганс Франк.
Дистриктгетьман — Отто Вехтер.
Писарчуки при дистриктгетьманові — Дмитро Донцов, Євген Маланюк, Улас Самчук.
Джури — проф. Володимир Кубійович і д-р Кость Паньківський.
Виголошувач многоліття гетьманові — забув, як його прізвище. Та ви, може, самі пригадаєте…
Оце була б пишна та буйна самостійність!
А головне, і правдива, і фактична.
А то Уцк, Уок…
Паршивеньке чудо! Пхе чудо!
Дуже самостійний гімн
Яка ж є така на світі держава, та ще не проста собі держава, а самостійна й ні від кого не залежна, щоб не мала державного гімну?!
Нема на світі такої держави.
Отже й бандерівська самостійна й ні від кого не залежна державна дірка теж мусила мати свій, самостійної дірки, самостійний гімн…
І вона його має…
Дуже довго тривали в самостійній дірці різні наради, тертя, пертя та дискусії, доки зрештою прийшли до згоди, і залунали у самій дірці й трішки понад діркою урочисті, повні самостійних гордощів і величності, слова самостійного хоралу, в яких одбивається і споконвічна самостійно-дірчаста традиція, і самостійно-дірчаста гордість, і мета та прагнення самостійно-дірчастого існування.
То була незабутня хвилина. То був торжественний момент!
Спочатку хотіли були реставрувати міллю побите: «Ще не вмерла Україна…»
Дуже довго обговорювали, як це зробити.
Міркували так:
— «Ще не вмерла…» Що це значить: «Ще не вмерла»?.. Значить, — може вмерти… Не годиться!
— «Ще нам, братця козаки, усміхнеться доля»… «Усміхнеться»… Майбутнє… Як «усміхнеться», коли вже усміхнулась… Не годиться!
— «Запануємо ми, братця, у своїй сторонці»… «Запануєм»… Так само майбутнє… Як «запануєм», коли ми вже запанували… Не годиться!
«Ще не вмерла» — не пройшла. Одкинули.
Отаман Недобитий запропонував знамените:
Спочатку вхопилися було за це «з яру» дуже сильно, бо територіально воно ніби й підходило…
Підходити-то воно справді-таки підходило, та, проте, не зовсім, бо яр — не дірка, а дірка — не яр…
Один з дискусантів запропонував на той самий голос переробити цей гімн так:
Сподобалось. Але подальші тертя, пертя да дискусії одхилили і цей варіант.
— «І ти з дірки, і я з дірки»… Де ж тут традиція? І де мета? А потім і послідовності нема… Перш ніж з дірки, треба в дірку… Коли бути послідовним, треба ж уже тоді так:
Зміст дуже до смаку припав, а от щодо урочистої хоральності — не виходило.
Яка ж тут хоральність, коли весь час саме тобі — дір-дір! дір-дір!
Діркалка якась, а не хоральність.
Одхилили…
Взялися за:
Дуже вхопилися за прекрасне слово: «Цитьте!»
Слово справді таки і хороше, і дуже для такої самостійної держави підходяще, але оточення у нього якесь не дуже самостійне: «опеньки»…
Самостійні опеньки…
Не дуже воно якось урочисто…
Одхилили.
Довго дискутували запропонований отаманом Перебитим такий текст державного гімну:
Хороший гімн і до вподоби всім припав, але й він викликав сумніви.
По-перше, не у всіх в УПА є штани, так що гімн суперечитиме історичній правді, а по-друге, в подальшім тексті, — якого ми тут з цензурних причин не наводимо, — сказано, що «стерня когось кудись коле», а це так само внесло занепокоєння в маси: чому стерня туди іменно коле, краще було б, якби вона колола в інше місце, бо в противному разі нічим буде бандерівцям думати…
Всякий же знає, як трудно думати, коли тебе стерня коле в те місце, яким ти думаєш…
Довелося відхилити…
Оголосили перерву для конкурсу на кращий текст самостійного і ні від кого не залежного гімну.
Першу премію дістав сам фюрер самостійної дірки Степан Бандера.
Текст він подав справді таки знаменитий.
Ось його текст:
Тут усе єсть: і традиції, і мета, і торжественість…
«Гакнемо з гаківниць…» Ще славні запорожці гакали з гаківниць… Щоправда, у запорожців гаківниці були справжні, а в бандерівців за гаківницю править інший прилад — символ, сказать би, гаківниці, та, проте, в гімні не обов'язкові речі матеріальні, можна перебутися і символами…
Важно, щоб воно гакало!
Маємо, отже, традиції (гаківниця!), урочистість (гакнемо!) і мету та прагнення (блиснемо п'ятами!).
Музику написав бурий ведмідь із східних Карпат.
Вийшов дуже хоралистий хорал…
Самостійна економіка
В кожній державі є державне і приватне майно, що становить так зване національне багатство.
Набувається воно, як ми знаємо, різними способами: і виробництвом, і купівлею, і добуванням і т. ін.
Самостійна й ні від кого не залежна державна дірка, — вона теж «держава», — вона теж має своє державне майно…
Добувається те державне майно тільки одним способом: грабуванням.
Спочатку, значить, те самостійне майно грабується, а потім уже розподіляється.
Як грабується?
Дуже просто.
Комендант боївки СБ Петро Іванюк, за кличкою «Діброва», — так той робив дуже «дотепно», як і належить всякому комендантові СБ, а саме: він забивав мирних селян, а майно їхнє забирав собі, тобто самостійній і ні від кого не залежній державній дірці.
Та не тільки комендант Діброва так робив, робили так усі коменданти, — це, сказати б, найтиповіший спосіб надбання майна для тої самостійної держави — дірки.
А як же це майно розподіляється серед самостійно-дірчастого населення?
Так само дуже просто.
Коли інші «коменданти» побачили, що в Діброви більше награбованого майна, вони його уходорили кілками, а майно забрали собі.
Це — так званий кілковий спосіб розподілу державного майна.
Коли при цьому розподілі майна Діброви більшу його частину загарбав комендант Корова, — то в коменданта Корови був у руках більший кілок, — тоді вночі давлять цуркою коменданта Корову і розподіляють майно між іще живими комендантами.
І при цурковому способі розподілу державного майна дуже тяжко зробити так, щоб нарівно його розподілити.
Бо у якого-небудь коменданта Задрипаного була більша в руках цурка, — через те йому майна потрапило на одні штани більше.
