Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗

Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…

Кияни – народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…

– На Тургенєвську!

– 75!

– Та…

– Пуд вівса сто!

Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа.

Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п’ятдесят, а сто…

Київ білий тепер. Більше – білий і м’який… «М’якості», мабуть, не менше, як аршин завтовшки…

І слизький, і блискучий Київ… І під ногами рипить…

А ще тижнів зо два – і Київ буде сірий, а потім бурий, а потім мокрий, аж ось поки!

– Што будіть? Што тольки будіть?! – казав мені хазяїн препаскудної столовки на Подолі, чоловічина пудів так на сім з гаком. – Власть невозможная, ви ж таки самі подумайте! Што будіть?! Ви ж тольки посмотріть, как линьоть, как двиніть! Потому – Бог видіть! Бог усьо видіть!

І я думаю, що таки «Бог усьо видіть». Крім того, якою халерою він мене нагодував у своїй їдальні.

Київ пишний… Вулицею Воровського (б. Хрещатик) до приїжджих усміхається й парфумами, та модними черевиками, та сукнями, та брилями-капелюхами й золотими годинниками та ланцюжками вихваляється…

І все блистить, і все хвилями сукняними на вітринах спадає… Так важно, так приваблююче…

«Отрез на брюки п’ять п’ятдесят»…

І крамарі в Києві хароші, і всі вони йдуть «навстречу населению»…

«Согласно постановлению СТО и идя навстречу населению, цены понижены на 25 процентов!..»

Щасливе населення!

Київ строкатий!

Афішами заліплений! І чорними, й червоними, і зеленими! І отакусенькими, і отакими, і отакенними!

І всі афіші змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення конче й конче потрібні!..

Маринеточка Жанеточка і т. ін., і т. ін.

Це, мабуть, спеціально для березневих днів…

«Маринеточка – Жанеточка»…

Ну – це загальновизнане, непохитне, традиціями прибите й певне!..

Тут нічого не заперечиш…

Не сказано тільки, за який ніс приз дається: чи за пролетарський, чи за буржуазний.

Сказано тільки, що це робиться в «Домі пролетарського мистецтва».

……………………………….

БИМ-БОМ! «Дєйствительно настоящіє».

СОНЬКА – ЗОЛОТАЯ РУЧКА! «Дєйствительно настоящая!»

ІАМО! Угадує! Вгадує, що було, що й не було! «Дєйствительно настоящий».

І на всіх стовпах, і на всіх парканах, і на всіх тумбах доводиться до відома київського населення, що цими днями відбудеться.

І Абрам Львович ласкаво посилає з афіші привітну усмішку, оздоблену чорнявими кучерями, дорогому київському населенню…

«Та заходьте ж!..»

Опанас Карпович Саксаганський «орудує» трупою в театрі імені Заньковецької.

Ставить п’єсу з незаможницького життя, що яскраво малює побут бідної вдови і її єдиної доньки… «Наталка Полтавка» та п’єса зветься. Письменника Івана Котляревського.

Постановник – Саксаганський.

Лаборанти – Северин Паньківський і Чичерський.

Масове дійство після.

Рухи виключно ногами, з вихилясами й викрутасами…

Далі йде гостра сатира на сільську власть – «По ревізії» драматурга Кропивницького, де змальовується голова сільради, незаможник Гарасько і делегатка жінвідділу Риндичка!

Цілком нова п’єса!

Іде в сукнах (свитка, чумарка, пояс і очіпок).

Анонсуються: антирелігійна п’єса «Вій», п’єса з життя спілки мисливців і рибалок «За двома зайцями», індустріальна комедія «Крути, та не перекручуй», драма з життя профспілки деревообробників «Бондарівна», астрономічна п’єса з життя космосу – «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» і т. ін.

Самому не довелося побувати, а цікаво все-таки… Нове все й досить-таки оригінальне…

«Думка» в Києві співає… Співає не «за страх, а за совість». Підряд щось одинадцять концертів! Був на однім в Будинку освіти. Народу – тиск! Багацько пішло додому, бо не вмістилося. Концерт присвячений Шевченкові. Прекрасне виконання. Великий художній успіх. «Думка» киян повоювала… Скоро виїздить до Харкова завойовувати харків’ян… Харків’яни хай уші прошурують, бо є що слухати і є кого слухати…

Кияни, – ще раз кажу, – народ хароший! Тільки їм усім дуже ніколи. Ну до того ніколи, що я навіть не знаю, коли вони, бідолашні, й обідають!

Зайдеш потихеньку так, спитаєш:

– Чи не можна б чого так дізнатися?

Чекаєш. І бачиш, що ніколи людині. Ну й ідеш собі геть. Одного тільки й зустрів такого, що йому не було ніколи.

– Приїхав?

– Приїхав!

– Сідай! Їдемо на завод молочарського приладдя «Добробут». Це ми («Сільський господар») тут, брат, заладнали! Посуд поза конкуренцією! Полуда – нема ніде такої. З руками молочарські спілки одривають! От би трохи грошей!.. Ось тобі механічний цех, ось дерев’яний, тут лудять, тут маслобойки роблять! Бачив?! Ніби й непоказний, а справу робимо! З нічого почали! Їдемо на контракти!

– Їдьмо! – кажу, а сам думаю, чого це йому не ніколи. І киянин, а не ніколи… і виявилось, що до Харкова виїздить, у Харкові вже працюватиме… А був справжнім киянином, навіть правобережною філією «Сільського господаря» завідував.

От що значить харків’яни…

Найбільша, найважливіша й найгучніша подія в Києві – це вихід із «Гарту» аспанфутів Варуського й Щербини.

Газети повнісінькі сенсаційних звісток про безідейність «Гарту» і черезверхідейність аспанфутів.

Населення в паніці. Чекають великої повені. Серед літературних кіл жах! На Трухановім острові баба корову продала. «Все одно, – каже, – водою занесе!»

Говорять про утворення якогось об’єднання з таємничою назвою «Літературні скакуни».

Одна старенька бабуся, що має вісімдесят чотири роки й каже, що до самої смерті не визнає Радянської влади, прочувши про «Літературних скакунів», перехрестилась і лякливо промовила:

– Невже ж і в літературі появились?

Але в неї замість «скакунів» таке вимовилось, що не доведи царице небесна.

……………………………….

Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ!

Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять Бога за його.

І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені…

А в Харкові хоч би тобі поганенький святий був…

……………………………….

Ну годі!

Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться.

Ага, будеш?!

– І не пив, і не наїдався багато, тільки ваганку [55] затірки й із’їв, а отаке наснилося… Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати…

– А що скоїлось, Кіндрате Івановичу?

– Та таке скоїлося, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію… Під серцем тільки – тріп! тріп! тріп! У голові туманіє, й за одвірок, щоб не впасти, хапаюсь. Помолився Богу та й ліг… У коморі на кожушині… Недовго й ворочавсь… І от, хай Бог простить, сниться мені, ніби я – моя ж таки Мура… корова, не до себе рівняючи, ніби я… А моя Мура так ніби не Мура, а ніби я, Кіндрат Стерня… Йде до хліва, бере налигача, налигує мене й веде напувати. А воно січень, холодище – так птиця падає.