Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗

Квит! П’ять! І вищий розряд, як кваліфікованому знавцеві мови української.

Далі. Папери, що ото пишуться в канцеляріях і звуться по-російському «отношениями», звіть – «відношеннями». Обов’язково. Відповіді пишіть так:

«З огляду на Ваше відношення за № 101, ми на В/відношення, маємо за честь надіслати наше відношення, бо Ваше відношення торкається нашого відношення і т. д., і т. ін…»

Боже вас борони написати:

«На ваш лист за № 101 відповідаємо… і т. д. і т. д.» Треба обов’язково в канцелярських паперах «нявкати»…

Тоді папери ті звучніші… Як коти в березні…

Далі. Широко вживайте слова: «розумієте». Як говорите з селянином, так після кожного слова: «розумієте», «розумієте»… То він вам, кінець кінцем, скаже:

– Ні чорта я не розумію…

І піде… А вам аби він пішов…

Далі. Замість «спасибі» чи «мерсі» – кажіть «дякую»… Тільки робіть наголос не на «я», а на «у»…. Дуже ефектне слово… Тоді вас запитуватимуть усі:

– А хто за попа? А чи велика парафія? А скільки цього посту посповідали?

Оце поки що візьміть під увагу. Це обов’язково для українізованої людини для того, щоб її не скоротили…

Щасти ж вам, доле, на цім тяжкім, але славнім шляху!

І там таке саме

З Марсом учора вночі балакав…

Тільки ото він своєю фазою до нас повернувся, я на Холодну гору, бінокля на носа – зирк! – а там над самісіньким кінцем, ноги звісивши, чолов’яга сидить…

У кепці, в сандаліях, штани під поясок…

Сидить, ковбасу їсть…

Я грамофонну трубу в рота, одкахикавсь, та як двину:

– Здоров, марсіянцю!

– Здрастуй, мать – сира земля!

– Якої губернії?

Щось він мені таке сказав – не розібрав я. Не то Катеринославської, не то Катеринославської… [73]

– Як живете? – питаю.

– Говоріть, – кричить, – по-руському, а то я по-українському слабувато!

– Не українізувались хіба?

– Ще!

– І в нас іще! Українізуємось оце! Термін надходить! Гарячка!

– Магай Біг!

– Спасибі! А хіба в Бога вірите!

– Дома віримо, на службі – ні!

– І в нас так! А де працюєте?

– У Марсотресті!

– Який розряд?

– Чотирнадцятий плюс двадцять нагрузки!

– Платять?

– Платять! Та оце скорочують!

– А чому?

– Директорової жінки сестра приїхала…

– Розумію! І в нас часом так. А яка влада у вас на Марсі?

– Ради!

– А неп є?

– Нема! Повмирали від «уравнительного»… [74]

– Візьміть наших!

– На чорта вони нам?

– Візьміть – у нас хороші: гладкі та голені…

– Кушайте самі!

– Спасибі! А як у вас діти – інкубаторами чи по-старому?!

– По-старому! Один інженер інкубатора був вигадав – жінки й інкубатора побили, й інженера, втопили. «Родитимемо, – заявили, – самі!»

– І в нас самі! А на батьків діти подібні?

– Не дуже! Більше на «дядю»!

– І в нас не дуже! А що у вас зараз робиться?

– Готуємось до перевиборів!

– Жінок вибираєте?

– Вибираємо!

– Скільки відсотків?

– Десять!

– Закройсь, Марсе! У нас двадцять п’ять! Три чоловіки – одна жінка!

А…

Не встиг більше нічого спитати, бо повернувся Марс іншою фазою, якимось смітником, схожим на наш Благбаз після торгівлі…

А на смітнику нікого, крім такої птиці, як наш індик, не було…

Кажуть, що то марсіанська галка…

Тіпун вам на язик!

Ніколи я не гадав, що Наркомздрав [75] наш така весела установа.

А він просто «хохотун гомеричний».

Випустив він оце українською мовою прохання дитини до дорослих про те, як ті дорослі мають до дитини ставитися, щоб вона велика та здорова росла.

Дитина та ще, очевидно, була не зукраїнізована і прохала російською мовою, а наркомздравівські перекладачі переклали дитячі слова українською мовою…

Так, даю вам слово честі, що якби ота дитина вміла читати та прочитала своє прохання по-українському, хапонув би її родимець [76] обов’язково і негайно.

Умерла б дитина!

Послухайте, чого такого тая хороша дитина в Наркомздраві набалакала:

1. Не цілуйте мене в губи.

Ну, це ще сюди-туди. Не хоче, щоб у губи цілували. Хоче, щоб у інше місце. Согласні…

2. Не кахикайте, не чхайте мені в обличчя, – а то я захорую, й мені буде зле.

Не кахикайте! Добре, що хоч іще не підкахикуйте!

3. Не наражайте мене на безпечність заповітритись на кашлюк і т. ін.

«Не наражайте на безпечність». Чули коли-небудь отаке? Дитина прохає, щоб не заразили її на різні пошесні хвороби, а перекладачі «заповітрюють».

І не може воно прохати, щоб не наражали на безпечність. На небезпечність, може?

4. Не тягайте мене на руках.

Чорт його знає, як його «на руках» тягати можна? «За руки» тягати, чи за ноги, чи за вухо, – це ще зрозуміло. Можна навіть малу дитину й за пупа тягати, але «на руках» тягати?! Їй-Богу, і не бачив, і не чув ніколи…

5. Не давайте мені порожнього смочка.

Сказать «смичка», щоб на скрипку грати, так що їй той смичок пошкодить? І хто його їй даватиме? Сказать, що дитина про «смичку» дбає [77], так мала ж іще вона.

Може, вона думала, що їй смока (помпу) в рота засовуватимуть? Доброго ж вона погляду на батьків!

Взяли б і написали просто: «Не давайте мені порожньої соски». І всім би було зрозуміло.

6. Не давайте мені ссати жеваної кукли.

Самі ви «жевані кукли»! Ну що більше на це скажеш? «Жевана кукла»?! Та хто ж таки ляльки жуватиме для дитини? Ото вигадали! На селах дають ганчірку дитині ссати та скоринку. Так і напишіть так! А то як прочитає якась сердита баба про «жевану куклу», то прийде і попсує вас усіх, замість «кукли» отої.

7. Не тіпайте мене та не гойдайте, як я плачу.

Не протестуємо принципово проти такого дітського прохання. Але нас бере сумнів, щоб десь на Вкраїні тіпали дітей. Тіпають у нас коноплі, тіпають льон, іноді жаливу тіпають, але дітей, їй-Богу (вірте мені), не тіпають! Може, після цієї «відозви» пробуватимуть, але навряд щоб з того яке прядиво було. На Вкраїні іноді трапляється, що діти «тіпаються» (самі тіпаються, не їх хтось там тіпає), але це тоді, коли їм батько чи мати істика показують. А від істика не тільки діти, а й наркомздравці затіпалися б. А коли дітей хтось трясе, вони прохають: «Не трясіть нас!»

Багацько дечого тая дитина ще набалакала…

Такого набалакала, що як потрапить тая відозва на село, так не треба селянам ні театру, ні цирку, нічого їм не треба.

З кожного пункту тої відозви реготатимуть щонайменше місяць.

……………………………….

На тій відозві таке славне дитинча намальоване.

Ну що, як воно виросте та прочитає, що з його Наркомздрав зробив?

Їй-бо, битиме!

І за діло битиме!

Вольовий спосіб

Марину Кривоверху знав я дуже добре… Прекрасна жінка… Працювала вона в однім із «коматів», а я туди (в «комат») частенько зазирав по ділах (ділов! ділов!). Ну й познайомилися…

Марина Кривоверха, розносячи чай, уздрить, бувало, і мене, та й до мене:

– Мо’, й ви випили?.. Випийте!! Чайок – він не вредить!..

Марина, як бачите, була в тому «коматі» за служницю… Чай ото було розносить, а після «державних трудов» – «наслідки» було то підмітає, то ганчіркою повитирає, щоб чисто було скрізь…

Завхоз так їй і наказав, як бралася вона за працю:

– Щоб мені скрізь чисто було!

А Марина на те йому:

– Та то вже сама знаю. За те й гроші платите.

Справна була жінка Марина… Ніколи їй ніякого «замічанія»…

Була Марина з Полтавської губернії, округ ніяких не визнавала і казала завжди, як було спитаєш її: