Пристань Ескулапа - Низюрский Эдмунд (читать книги полностью .TXT) 📗
ЛІРИЧНИЙ ЩОДЕННИК ПОРУЧИКА ПАВЛА ДЗЯРМАГИ
Неділя, 21 квітня
Довгими вечорами, сидячи самотньо в мансарді на вулиці Фонтани, я звик розбирати свої думки і вчинки, але сьогоднішній випадок у лабораторії ніяк не можу проаналізувати. Не знаю навіть, що про все це й думати. Можливо, я надто серйозно сприймаю деякі факти. Але мені здається, ніби мене викрили в чомусь такому, чого я не хотів сказати. Я відкрив у собі щось таке, чого сам не хотів усвідомити.
Я зупинився б на цьому визначенні, але мене непокоїть одно: чи моє почуття до Галінки нормальне?
Журка вважає, що в такий спосіб виявляються мої садистські схильності. Мене зацікавила дівчина, проти якої я повинен збирати обвинувальні факти. Навіщо я сказав про це Журці? Знайшов кому довіритись. А може, мене цікавили тільки лояльність і чисте сумління?
Я запитав Журку, чи не краще було б мені відмовитися від цієї справи? Чи можу я провадити її об'єктивно? Журка назвав мене диваком і педантом. Сказав, що це приємно пожвавить слідство.
Увечері, перед сном, я довго видивлявся в дзеркало — нечувана річ у період слідства. Здається, моя тверда думка про те, що я некрасивий, була дуже перебільшена і продиктована, мабуть, природженою скромністю. Зріст у мене пристойний — метр сімдесят п'ять, очі лагідні, вдумливі. Правда, я ношу окуляри, і підборіддя в мене, окреслене дещо слабко. Але ж тільки малокультурні люди можуть робити з цього якісь висновки про мій характер. Можливо, я надто м'якотілий, але ж джерело цього не в слабості моїй, а тільки в тонкості почуттів. От тільки ніс!.. Він псує все! Тут уже нічого не скажеш — ніс у мене занадто великий, та ще й з чималою ґулею на кінці. Зате обличчя, без сумніву, сповнене чесності, і саме тому з таким довір'ям ставляться до мене жінки.
Понеділок, 22 квітня, сьома година
Ранкове гоління. Необхідність ділового вивчення себе в дзеркало. А все-таки це обличчя мавпи! Нічого іншого про нього не можна сказати.
Редактор Галастра розповідав нам колись, що негритянські студенти, яких можна зустріти в Парижі на Сен Жермен, вирізняються серед молоді бездоганною чистотою, вишуканими манерами і елегантністю. Я їх розумію!!!
Я позичив у Мацьошекової утюг. Одягнувся надзвичайно старанно.
Дев'ята година
От не щастить! Я зовсім забув, що сьогодні другий день свята — поливальний понеділок. Сиджу в самій білизні, замкнувшись у кімнаті, сушу костюм. Добре, що показалося сонце. Але я натру їм вуха, цим шибеникам Мацьошеків і Новаковських! Галінки ніде не бачив.
Дванадцята година
Я знову елегантний. На сходах зустрів Галінку. Побачивши мене, вона прискорила ходу і зникла в своїй кімнаті. Явно уникає зустрічі. Мене починають мучити сумніви, властиві людині принципіальній.
Галінка піддалася миттєвому настрою і тепер кається в цьому.
Я застав тоді бідну, налякану дівчину, після шоку, викликаного тим грубіяном Журкою. Вона була самітна і нещаслива. Я заспокоїв її, підбадьорив. Цим викликав на мить рефлекс вдячності — і все.
Розділ XII
О першій годині приїхав брат покійного — адвокат Гжегож Містраль. Він був страшенно вражений звісткою про смерть професора.
— Бідний Шимон, — сказав адвокат, вітаючись з нами, — він так багато надій покладав на той конгрес у Токіо.
Ми попросили адвоката наверх. Мацьошекова принесла каву.
— А все-таки я не помилявся в своїх передчуттях, коли просив вас, капітане, зайнятися цією справою, — у голосі Гжегожа Містраля бринів докір.
Трепка зітхнув.
— Я дуже переживаю, адвокате… що це так закінчилося… Може, якби професор був з нами відвертіший… На превеликий сором, повинен признатися, що ми й досі не знаємо причини вбивства… Саме тому ми дозволили собі звернутися до вас… Думаю, що ви допоможете нам.
Гжегож Містраль розвів руками.
— Я думав над цим з того часу, як одержав від вас цю жахливу звістку. Проте нічого не придумав…
Запала, мовчанка.
— Ви добре знали оточення брата? — спитав після паузи Журка.
— Трохи знав… Але мені важко уявити, щоб хтось з цих людей…
— Що ви можете сказати про професора Касіцу?
Гжегож Містраль підвів брови.
— Ви підозріваєте його?
— Ми всіма цікавимось, — ухильно відповів Журка.
— Професор Касіца… — повільно сказав адвокат. — Проти.._професора Касіци останнім часом були деякі звинувачення… Ще кілька років тому його призначення на директора інституту викликало здивування. В науковому світі Касіца не мав авторитету, і всі вважали, що цю посаду належить займати моєму братові. Але деякі впливові люди тоді вважали, що Шимон не може займати такої посади, йому дуже зашкодило перебування в Англії під час війни.
— Ви вважаєте, що між Касіцою і вашим братом могли бути якісь зіткнення? — запитав Журка.
— Навряд. Професор Касіца — людина тактовна, до брата він завжди ставився пристойно. Але вони, без сумніву, були суперниками, бо, як мені відомо, працювали над одними й тими ж питаннями.
— Ви щось згадували про закиди, які висувалися проти Касіци.
— Так, його критикували в медичній пресі і навіть у газеті «Жицє Варшави». Звичайно, дуже перебільшували. Касіца теж свого роду талант. Якщо не науковий, то в усякому разі організаторський. Останнім часом він багато зробив для інституту. Я знаю, що Касіца старався налагодити міжнародні зв'язки і допомагав розв'язати питання про виїзд Шимона на конгрес, не кажучи вже про те, що він роздобув для працівників інституту два будинки.
— Коли була опублікована стаття в газеті «Жицє Варшави»?
— Десь на початку січня.
— В чому конкретно звинувачували професора?
— У недостатній науковій кваліфікації. Касіцу спіткала тоді маленька невдача в наукових дослідах. У нього здохли піддослідні тварини чи щось таке. Препарат, над яким працював Касіца, не виправдав себе в клінічних випробуваннях. В клініці помер один хворий, і причини його смерті виявилися нез'ясованими. Касіца мусив визнати свою невдачу. Тоді подекуди почали говорити, що він повинен відмовитись від посади директора. Але, незважаючи на це, а може, саме внаслідок цього, Касіца оголосив, що він на шляху до «переломних відкриттів».
Журка підійшов до телефону і подзвонив у міліцію, щоб йому знайшли примірник газети з статтею про становище в гематологічному інституті.
— Пане адвокате, — обізвався я, скориставшись з цієї перерви, — ви не можете сказати, які стосунки були між професором Містралем і доктором Протоклицькою?
Гжегож Містраль зацікавлено глянув на мене.
— Ви, значить, і про це чули. Ну що ж! Мій брат мало не зробив дурниці. Таким мужчинам, як він, не варто одружуватися з гонористою жінкою. Я відраджував його від цього. Не знаю, чи допомогло б це, але, на щастя, він знайшов саме тоді малу Стор. Ні, не зрозумійте мене неправильно, — зробив адвокат застереження, помітивши зміну виразу мого обличчя. — Я не хочу цим сказати, що між панною Стор і моїм братом існували якісь ближчі стосунки. Тут ішлося про сам факт появи біля нього такої особи, як Галінка.
— Як це розуміти?
— Незабаром після того, як Галінка перейшла в інститут; брат писав мені дослівно: «Я знайшов створіння молоде, веселе, повне запалу і життя, — далі йшло ще кілька прикметників, які я пропускаю, — створіння, біля якого люди і справи набувають своїх справжніх розмірів і пропорцій. Нарешті я можу визначити те, чого раніше не міг. З П. мене нічого не зв'язує і ніколи не зв'язуватиме».
— А як реагувала на це доктор Протоклицька?
— Це відгадати неважко. Думаю, що вона ніколи не простила йому. Жінки здебільшого не прощають таких речей. Знаю, що незабаром доктор Протоклицька виїхала у Францію до сестри. Всі думали, що вона залишиться там назавжди. Але через місяць Протоклицька повернулася.
