На каравелі «Улюбленець Нептуна» - Росін Веніамін Юхимович (бесплатные серии книг .txt) 📗
Федя швидко склав у рюкзак речі і закрокував назад.
Пройшовши кілька десятків метрів, Кудряш помітив, що загубив стежку, й кинувся розшукувати її. Він рушив управо, потім повернувся на те ж місце, де перевіряв рюкзак, однак стежки так і не було. Вона щезла, немов зачарована.
— Як же я міг заблукати? — вголос лаяв себе Федя. — Добре, що це Крим, а не тайга… Спробую зорієнтуватись по сонцю. — Він став розмірковувати: — Стежка вела на південь. Отже, мені треба брати курс на північ. На норд! — поправив себе Кудряш. — Тільки б устигнути до повернення хлопців. Ніхто й не знатиме, де я був. А по дорозі я нарву їм белладонни. Мерщій у путь!..
Несподівано хлопчик вийшов до ущелини, на схилах якої ріс густий чагарник. Де-не-де виднілися чорнувато-сірі стовбури гіллястих кримських сосен, увішаних чималими шишками.
“Ущелина, певно, невелика, — подумав Федя. — Обійду її, а там прямісінько й табір…”
Минуло півгодини, година, а ущелині не було видно ні кінця ні краю. Сонце високо піднялося в небі, стало задушливо. Кудряш скинув светр. Йому захотілося пити. Він відкрив термос, але води там не було. Згадав, що, поспішаючи, забув набрати. “Усе через Володьку!” — подумав з прикрістю.
Спочатку йому навіть сподобалось, що страждання від спраги хоч якоюсь мірою схожі на муки великих мандрівників. Але спрага брала своє. В роті пересохло, губи пошерхли. Багато віддав би тепер Федя за склянку холодної джерельної води.
Незабаром Кудряш вийшов на вимощену сірим диким камінням дорогу. По ній, очевидно, давно вже не ходили, бо вся вона поросла травою.
— Нарешті вибрався з цих клятих нетрів, — полегшено зітхнув Федя. — Тепер знайти б воду.
Проминувши стрімку скелю, хлопчик, вражений, зупинився. Прямо перед ним на голубому тлі неба силуетом вирізьблювалась почорніла від часу кам’яна вежа з вузькими бійницями. До неї примикала місцями зруйнована стіна із зубцями. Вхід до фортеці був під низьким склепінням. Уціліла тільки одна половина масивних, кутих із заліза воріт.
Навколо фортецю оточували зарості чагарника й напівзасипаний глибокий рів.
Проминувши підйомний міст, що звисав на чавунних іржавих ланцюгах, Кудряш опинився за фортечними воротами.
Величезні кам’яні плити вкривали двір. Навкруги була мертва тиша. Федя звернув увагу на старовинний герб, що зберігся на зарослій мохом напіврозваленій стіні. Задерши голову, він з цікавістю розглядав велетенську, місцями потріскану вежу фортеці.
Зненацька хлопчик спіткнувся об щось тверде і ледве не впав. Обома руками Федя підняв за край позеленіле мідне кільце, прикрашене східним орнаментом. Хлопчик спробував повернути його вбік. Почувся сухий скрегіт, і плита, на якій стояв Федя, повільно опустилася вниз.
“Мабуть, сховище якесь”, — подумав Кудряш.
Діставши з кишені електричний ліхтарик, він освітив вхід у підземелля. З мороку випливли сірі гранітні сходи. Хвилинку Федя роздумував, але цікавість взяла своє. Хлопчик обережно став спускатися слизькими сходами вниз. Над ним нависало низьке склепіння, яке підтримували товсті колони з полірованого каменю.
Федині кроки гулко відлунювали в похмурому й вогкому підземеллі. Хлопчикові стало моторошно. “Певно, тут уже багато століть не ступала людська нога”, — подумав він.
На перешкоді стала велика, кована міддю, скриня з червоного дерева. Федя спробував відчинити кришку, але це виявилось йому не під силу. “А що, коли в скрині скарб? — подумав він. — Там, напевно, всякі коштовності?.. Подивлюся, що є ще цікавого в підземеллі, а потім вернуся за хлопцями. Гуртом ми швидко відчинимо скриню”.
Федя рушив далі й побачив заіржавілі рицарські лати і щит. Поряд валявся зім’ятий шолом і уламок меча. При світлі ліхтарика Кудряш став їх розглядати, але тут його увагу привернуло інше. Десь поблизу булькали краплі… “Нарешті вода!” — зрадів хлопчик.
За хвилину показалась ніша, облицьована білим із синіми прожилками мармуром. В її глибині було видно голову казкового птаха. З блискучого металевого дзьоба птаха тонким струменем стікала вода. Бажаючи напитися. Федя підставив долоні. Струмінь одразу ж зник.
“Не пощастило, — скрушно подумав Кудряш. — Не встиг підійти — води не стало”.
Та тільки-но Федя опустив руки, як із дзьоба птаха знову заструмувала вода. Хлопчик мерщій підставив долоні, але вода зникла, як і раніше.
“Що за чортовиння! — вилаявся Федя. — Ану, спробую ще”.
Та й цього разу все повторилося точнісінько так, як уперше. Розгніваний Кудряш схопив птаха за дзьоб, сподіваючись, що хоч таким чином йому нарешті вдасться напитися. І в ту ж мить у напівмороку печери засяяли смарагдові очі птаха. Над головою почувся страхітливий скрегіт і тріск.
Від несподіванки Федя відсахнувся і з жахом відчув, що плита, на якій він стояв, швидко опускається вниз. “Що сталося? — блискавично промайнуло в хлопчиковій голові. — Куди ж несе мене? Як я виберусь звідси?..”
А плита все швидше й швидше мчала вниз. Повітря ставало важким, задушливим. Кров шугала в голову, все тіло вкрилося липким потом. Перед очима попливли червоні кола… Не в змозі триматися на ногах, Федя безсило сів на плиту. Повз нього пролітали стіни з якимись загадковими знаками, написами… Несподівано перед очима стали проноситись світні римські цифри: XIX… XVIII… XVII…
“Що вони означають?” — намагався збагнути Федя і нараз знепритомнів.
…Свідомість повернулася так само швидко, як і зникла. Кудряш підвівся, силкуючись згадати, де він, що з ним сталося. Віддалік поблискувало слабке мерехтливе світло. Тримаючись руками за шорсткі стіни, Федя непевним кроком рушив уперед. Ноги в нього були немов налиті свинцем.
Напруживши зусилля, хлопчик дістався нарешті виходу з підземелля й опинився на пустельному морському березі. Яскраве денне світло мимоволі змусило його примружити очі. Кудряш сів на теплий, зігрітий сонцем камінь. Поступово, вдихаючи свіже морське повітря, він відчув, як до нього повертаються сили і бадьорість.
Розділ четвертий
Не артисти кіно! Тоді хто ж?
Погойдуючись на хвилях, із-за скелястого мису вийшов старовинний трищогловий корабель. У промінні вечірнього сонця було видно туго напнуті вітрила.
На носі корабля, гордо підносячись над хвилями, далеко вперед висувалась яскраво розмальована постать бога морів Нептуна. Над кормовою надбудовою, поряд із ліхтарем майорів жовтий із червоними смугами прапор.
Корабель круто розвернувся. Матроси, видершись, мов мавпи, на реї, згорнули вітрила. Розмотуючи ланцюг, заскрипів кабестан, і в море шубовснув якір. Тієї ж хвилини від корабля відчалила шлюпка. Гребці налягли на весла, і вона помчала до берега.
Шлюпка була вже зовсім недалеко, і Федя виразно побачив матросів, що сиділи в ній. його здивувала їхня незвичайна одежа. На голові в одного з голих до пояса гребців була зелена хустка. Другий був у малиновій сорочці. Голову його прикрашав схожий на каску пожежника блискучий мідний шолом. Третій у куртці, розшитій золотими шнурками, насунувши на очі чорного капелюха з пером, стояв на носі шлюпки. Рулював човном бородатий чоловік у чалмі.
Заскрипівши днищем об прибережну гальку, шлюпка причалила до берега. Матроси взяли невеликі барила й подалися до струмка, що протікав поблизу.
“Кіно знімають, — вирішив Федя. — От здорово! Цікаво, що це буде за фільм? Мабуть, про моряків парусного флоту… Ну, звичайно! Тут і каравела, і самі артисти в костюмах середньовіччя. Добре, що я зустрів їх… Піду розпитаю в них дорогу до “Променистого”.
Пробираючись через прибережний пісок, Кудряш подався до шлюпки. В ній, крім стерничого, нікого не було. Дивний вигляд мав цей бородатий матрос, що, заплющивши очі, дрімав на сонці, чекаючи повернення своїх товаришів. Його обличчя від правого ока до рота перетинав страшний багряний шрам. У лівому вусі блищала серга. Голі волохаті груди вкривала татуїровка. Чого там тільки не було! І русалки, і вітрильні кораблі, і казкові морські чудовиська, і схрещені кинджали. На широкому шкіряному поясі, в піхвах, оздоблених коштовним камінням, висіла крива турецька шабля. Чалма й шаровари його були такі брудні й замащені, що визначити їхній колишній колір було просто неможливо. На ногах він мав червоні, без підборів, із загнутими догори носками сап’янові капці.
