Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович (читать книги txt) 📗
Під списком було зроблено запис: «Матеріали про вороже настроєних жителів села Відрадне, одержані мною від Юхима Щупака, Панаса Олефіренка, Гната Ситарчука, Лаврентія Шудрі, Трохима Підошви». І внизу підпис: «Працівник державної варти сотник Олексій Марчук. 21 березня 1918 року».
— А де тепер всі ці люди? — прочитавши список, запитала Леся.
— Полягли за Радянську владу. Їх усіх постріляли та порубали петлюрівці, денікінці, білополяки, кайзерівці. Я не раз чув прізвища цих людей.
Юрко поскладав папери, зав'язав папку, сховав її в коморі за старими рамами, сказав дівчині:
— Зараз піду до Маєра, розповім про знайдені гроші і попрошу перепустку в Київ.
Хлопець кинув у кошик кілька пачок хрускотливих купюр, взяв посвідчення і пішов до палацу.
Вартовий есесівець уважно прочитав посвідчення, підозріло поглянув на кошик, прикритий вишитим рушником, зайшов у будку, почав дзвонити по телефону. Невдовзі до воріт підійшов офіцер і запитав:
— Хто хоче бачити пана штандартенфюрера?
— Ось цей хлопчик, — показав вартовий на Юрка, — він має перепустку.
Шарфюрер теж підозріло оглянув кошик, прочитав посвідчення і привітно гукнув:
— О, Юрген Берг! Радий познайомитися з рятівником солдатів охоронного батальйону! Проходь! Зараз я доповім про тебе пану Маєру!
Маєр був у своєму робочому кабінеті, побачив Юрка, підвівся з-за столу, радісно сказав:
— Я висловлюю тобі велику подяку за врятування солдатів фюрера! Штурмбанфюрер гер Лернер розповідав мені… Ти, Юрген, справжній фольксдойч і одержиш нагороду! До речі, завтра до нас приїздить кореспондент газети «Солдат СС», він писатиме про тебе, Юрген! Завтра о дев'ятій годині Франц приїде до вас і привезе тебе в палац. Газету «Солдат СС» читає фюрер. І, можливо, прочитає нарис про героїчний вчинок Юргена Берга.
— Пане Маєр, — промовив Юрко, — я натрапив на іноземні гроші і вирішив принести їх вам.
— Фунти стерлінгів, — радісно проказав Маєр, — це чудово! Давай поглянемо на твою знахідку!
Маєр замкнув двері, дістав з тумби газету, надруковану жирним шрифтом, розіслав її на столі. Остання сторінка газети була заповнена оголошеннями в траурних рамках. Над кожним оголошенням чорнів хрестик — повідомлення про загибель на Східному фронті високопоставлених гітлерівців.
Маєр взяв кошик, виважив його у руці, поспіхом вихопив одну пачку грошей, поглянув на неї — застигле лице ожило, на тонких губах з'явилася усмішка.
— Це фунти стерлінгів! — пошепки озвався він, і його голос затремтів від стримуваного хвилювання. — І це все, що тобі пощастило знайти?
— Ні, пане Маєр, у мене цілий мішок. Важкий! Я не зміг принести. Узяв трохи, щоб показати. Мені віддав ці гроші старий Матвій Загорулько. Я відніс йому трохи солі, і він був дуже радий.
— Чи не лишив дід грошей собі?
— Ні, пане Маєр, він віддав все, що в нього було, жодного папірця не приховав! Навіщо йому цей мотлох?
Завжди стриманий і врівноважений гестапівець, почувши останні слова свого співрозмовника, засміявся:
— Дивні дива творяться на землі: у глухому поліському селі, загубленому серед непрохідних боліт і трясовин, далеко від культурних центрів, виготовлялися фунти стерлінгів, які майже неможливо відрізнити від справжніх! І цей скарб вважається нікому не потрібним мотлохом! А це — золото!
Маєр поклав пачку купюр у кошик, прикрив її рушником, запитав:
— А де решта?
— У нас, пане Маєр, я лишив клунок у коморі. Їх там ніхто не чіпатиме. Вони нікому не потрібні. Адже за них нічого не можна купити. — Хлопець ніяково посміхнувся: — Пане Маєр, я пообіцяв дідові за ці гроші дати трохи борошна.
— Гаразд, — милостиво кивнув фашист, — Франц привезе вам сіль, борошно, макарони, консерви! Завтра ти, Юрген, одержиш особисту зброю. Велика Німеччина, — з пафосом промовив Маєр, — не забуває своїх вірних синів і щедро відзначає їх звитягу. Штурмбанфюрер гер Лернер задоволений твоєю поведінкою. Він бачив, як ти взяв автомат у забитого солдата і хоробро зустрів натиск бандитів.
Маєр похапцем відчинив металевий сейф, сховав купюри, підняв телефонну трубку:
— Франц, приготуй машину! Через п'ять хвилин їхати. Фашист дбайливо розчесав своє рідке рудувате волосся, подумав, дістав із шухляди столу дві барвистих коробки з цукерками, загорнув їх у газету, поклав у кошик:
— Зараз ми поїдемо до вас. Я мушу забрати решту, бо не матиму спокою, поки всі фунти стерлінгів не лежатимуть у моєму сейфі. Завтра я, Юрген, зроблю відповідні підрахунки, і ти одержиш свою частку. Ми є компаньйони і мусимо вести чесні розрахунки. Ми маємо добрі успіхи. Можливо, нам пощастить проникнути і в скарбниці власника цього маєтку, натрапити на його фальшивомонетню.
— Пане Маєр, — шанобливо звернувся Юрко, — у мене є до вас велике прохання.
— Я слухаю тебе, Юрген!
— Мені треба поїхати в Київ. Для сім'ї необхідно придбати одяг, взуття, гас, сірники. Обносилися — взимку нам ні в чому буде вийти на вулицю,
— Тобі потрібна перепустка?
— Так, пане Маєр.
— Завтра ти її одержиш. Зараз ми їдемо до вас, я мушу взяти решту фунтів стерлінгів.
Через десять хвилин «опель» зупинився біля воріт Берегових. Маєр зайшов у хату, подав руку матері:
— Тепер я ваш довічний боржник. Ви вчасно подарували медаль, яка врятувала мені життя. Неймовірний випадок, але це так!
Маєр дістав з кошика, який тримав Юрко, коробки з цукерками, поклав їх на стіл, звернувся до матері:
— Прошу вас прийняти мій скромний подарунок. Юрко витяг з комори клунок з грішми, поставив його на ґанок, зайшов у хату:
— Пане Маєр, я можу віднести клунок до машини?
Фашист поспішно подав матері руку, привітно кивнув і швидко вийшов з хати, оглянув клунок, наказав водієві:
— Франц! Допоможи Юргену занести вантаж в машину.
Маєр, як зачарований, дивився на мішок, і його круглі як у риби, очі стали ще круглішими.
Через годину водій Маєра Франц привіз два мішки солі, мішок борошна, паперовий пакет з макаронами і чотири банки м'ясних консервів.
Франц допоміг внести продовольство в комору і сказав:
— Тепер, Юрген, зроби мені невеличку приємність.
— Яку, пане Франц?
— Гер Маєр сьогодні в доброму гуморі. Він дозволив мені затриматися, відпочити, побути на річці, і я хочу половити раків.
— Зараз і підемо, — погодився Юрко, — раків у Прип'яті вистачає.
Юрко заходився показувати, як треба шукати пічурки, і, намацавши великого рака, витягнув його з води і викинув на берег. Той порачкував по піску.
— Отак ловлять раків, пане Франц!
Солдат підійшов до берега, засунув руку в пічурку, висмикнув її з води і перелякано затріпав нею. На його вказівному пальці теліпався великий рак. Нарешті він розтулив клешні і плюхнувся у воду.
— Ні, Юрген, я не буду ловити, — розгублено мовив солдат, — тут треба мати досвід. Рак знову схопить мене за палець.
— Ви його відривайте, кидайте на берег. Раки можна ловити підсакою. Але витягати їх з пічурок найцікавіше.
Години за три Юрко наловив відро раків, і задоволений солдат поїхав у палац. Галина Іванівна осудливо оглянула привезені мішки та коробки, докірливо похитала головою:
— За які послуги, Юрко, ти одержуєш від німців такі подарунки? Дивися, хлопче, щоб не довелося відповідати за Маєрові консерви!
Перед настанням комендантської години Юрко пішов до Трохима Свічки.
— На який день брати перепустку в Київ? — запитав лісника. — Я сьогодні був у Маєра, він пообіцяв завтра видати мені перепустку.
— Бери на наступну середу. Виїдемо через чотири дні. Думали раніше, а воно й не вийшло. У мене перепустка на середу. Зранку й поїдемо.
О восьмій годині ранку приїхав Франц, вніс в хату великий, трохи потертий чемодан, поставив його на підлогу:
— Це нове обмундирування! Одягайся хутчіше, і поїдемо в палац. Тебе чекає кореспондент газети «Солдат СС». Він приїхав до нас з Берліна. Ти постарайся побільше розповісти йому про свій подвиг. Газетярі люблять, коли їм розповідають щось незвичайне.
