Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (книги регистрация онлайн бесплатно txt) 📗
- Прошу!
У шпарину дверей пiлотової кабiни висунулось дуже довге шило. Кадриль схопив його за дерев'яну ручку i, щоб не загубити, прикрутив до лапи ниткою iз таємної кишеньки.
- Братику, - вигукнув дуже схвильований Китичка, - куди ти? Що ти?
- Контакт! - тiльки й вимовив Кадриль, вiдчиняючи дверi корабля й опускаючи схiдцi. Вилiзши надвiр, вiн зачинив дверi, полiз униз, однiєю лапою вчепився за верхню сходинку, а другу з шилом витягнув уперед для смертельного поєдинку.
Що й казати, цей технiчний iнспектор був у кiлька, а може, i в кiлька десяткiв разiв могутнiший за того. "Срiбну шишку" вiн усмоктував, немов пилосос жука, який чинив опiр. Довга рука - труба з зяючою дiркою - вже сягала нижньої частини схiдцiв, ось захопила їх i наближається до дверей, до Кадриля... Потiк притягання такий сильний, що вухо зайчика вигнулося вперед, от-от вiдiрветься i влетить у трубу. Та найгiрше те, що й лапу з шилом так тягне, що вiн нею i поворухнути не може. Невже всьому кiнець?
- Кi... кi... кiлiс... - чи вiн сам сказав, чи почув це?
Кадриль учепився в схiдцi обома заднiми лапами, шило стиснув обома переднiми лапами i, коли потягло в трубу, проколов її зсередини. Навiть очi в цю мить заплющив.
Коли Кадриль розплющив очi, все було скiнчено: однорукий робот, витягнувшись на всю довжину, лежав на сiрому морiжку, наче бурею звалене дерево. Червонясте свiтло зникло, очi-лампи потухли, щупальце сплюснулось, а "Срiбна шишка" рвонула вгору, неначе пiчкур, що вирвався од зажерливої щуки. Схiдцi пiднялися, i Твiнас, схопивши Кадриля пiд пахви, втягнув переможця в корабель. Китичка в цей час притримував дверi, щоб вони не вiдчинилися навстiж. Пiсля цього всi швиденько повмощувались у крiслах i поприв'язувались захисними поясами, бо їх почало пiдiймати вгору. "Срiбна шишка" знову вийшла в космiчний простiр...
ПЕРЕВОРОТ
Першим заговорив Китичка.
- Друже, дозволь розв'язати тобi на лапi нитку... - I зубами почав розплутувати нитку на лапi Кадриля, який сидiв поруч. Вони удвох вмостилися в одному крiслi. - Знаєш, ти... ти i сам не знаєш, який ти!
- А де шило? - занепокоївся Кадриль. - Оце тобi! Як уткнув, то воно там i залишилось.
- Чудово ти з ним обiйшовся, - похвалив Твiнас, який спостерiгав боротьбу крiзь шпарину в дверцятах. - Це тому, що ти зумiв знайти ахiллесову п'яту.
- Але я колов не в п'яту, а в щупало! - не зрозумiв Кадриль, що мав на увазi Твiнас.
Встигла оклигати i Легарiя.
- Дивлячись тверезо, - сказала вона, - не такий страшний чорт, як його малюють. Те, що ви називаєте роботом, було не що iнше, як телевiзiйне зображення, тому так легко було його перемогти.
- О, цього ще бракувало! - образився Кадриль. - Зображення! Я до нього навiть лапою був доторкнувся!
- А всмоктування "Срiбної шишки" теж було зображенням? - блиснув очицями Твiнас.
- От безсоромниця, - розсердився i Китичка. - Навiть спасибi не сказала!
Легарiя второпала, що занадто далеко зайшла.
- Звичайно, - заговорила вона далi лагiднiшим голосом, - я не заперечую заслуги Кадриля i оголошую йому персональну подяку вiд iменi начальницi.
- Запiзно! - з презирством кинула їй Ейнора й додала: - Кадрилю, щире тобi спасибi за те, що ти врятував "Срiбну шишку"!
- Нема за що, - скромно вiдiзвався Кадриль, а в серцi вiдчував безмежне задоволення.
- Як нема за що! Є за що! Та ще i як! - з гордiстю за свого друга сказав Китичка.
- Тепер прошу голосувати: хто за те, щоб вiднинi Кадриль став нашим начальником? - запитала Ейнора. - Китичко, порахуй голоси!
- Ми... миттю! - в запалi заїкнувся песик, пiдiймаючи забинтовану лапу. - Три голоси: мiй, твiй i Твiнасiв.
- А хто за те, щоб начальницею залишилася Легарiя? - знову запитала Ейнора. - Рахуй, Китичко, рахуй!!
- Один голос: Легарiя голосує сама за себе, тiльки обома ла... лапами, - захлинувся вiд смiху песик.
- Легарiє, - заявила Ейнора, - ми тебе усуваємо вiд обов'язкiв начальницi!
Легарiя, не вiрячи своїм вухам, що таке сталося, вся враз якось зiв'яла пiд своїм захисним поясом. У неї навiть не вистачило сили оборонятися, доводити, прозивати, вдаватися до химерних слiв; навiть не витиснула з себе "не зчиняйте хаосу", не вимагала "тверезо дивитися", не згадала про свої заслуги та органiзацiйнi здiбностi. Китичцi навiть стало шкода її, адже вона все втратила: сумку, обов'язки начальницi i так званий авторитет. Єдине, що в неї зосталося, - це фланелева накидка на плечах i згадки про кращi днi свого життя.
А Ейнора проголосила:
- Кадрилю, вiднинi ви наш начальник!
- У... у... ура! - затупотiв вiд радостi Китичка.
- Оце... оце... на тобi... оце... - тiльки й мiг промимрити новий начальник, смикаючи себе за половину свого вуса й так засовавшись у крiслi, що хвосту Китички загрожувала серйозна небезпека вiдокремитися вiд тулуба i полетiти до стелi.
- Начальнику Кадриль, - пролунав чiткий i спокiйний голос пiлота, - чи всi пристебнули захист пояси? Чи скрiзь порядок?
- Начальнику, - тихенько повторив Китичка, а очi в нього так i бiгали, так i сяяли вiд радостi. - Начальнику, начальнику Кадриль!
Кадриль угомонився, перестав соватись по крiслу, сiв як слiд i, несмiливо крякнувши, звелiв:
- Пасажирко Легарiє, мiцнiше затягнiть захисного пояса!
Легарiя глипнула на нього спiдлоба, нiчого не сказала, але пояса поправила. Кадриль вiдчув себе вiльнiше й смiливiше. А Китичка, який не знав, що й робити з радостi, притулився до його вуха заклеєним пластирем писком i зашепотiв:
- Бачиш?!
- Бачу! - теж пошепки вiдповiв новий начальник.
- Знай! - додав песик.
- Знаю.
- Та чи ти знаєш, що я вимовив наше заповiтне слово? Тодi, коли ти боровся на схiдцях? - розхвилювавшись, пригадав Китичка. - Чи ти чув?
- Чув. Я був уже зовсiм на краю загибелi, а коли почув, кинувся, як лев!
- Частенько ми користуємося своїм слiвцем, правда?
- Коли... це життєво необхiдно, - вiдповiв Кадриль.
- Кi-кi-кi, - засмiявся песик. - Ти уже заговорив, як Легарiя!
- Починаю тверезо дивитися, - поглузував iз себе Кадриль, i обидва насилу втрималися, щоб не розреготатися.
Вони посидiли трошки мовчки, пригорнувшись один до одного, i тут Китичка, лукаво примруживши око, запитав:
- Хочеш, задам тобi одну загадку? Вiдгадай, яким ти вiднинi повинен бути?
- Я? - Кадриль став серйознiшим. - Певно, дуже... мм... правильним?
- Нi.
- Кмiтливим?
- Нi.
- Обачним?
- Теж нi!
- То, може, дiяльним?
- О, i не це!
- Ну то поважним?
- Нi, нi, нi!
- Гарним на вигляд? Грiзним? Спритним?
- Та нi ж!
- Тодi я не знаю, - здався Кадриль.
Насилу стримуючись, щоб не захiхiкати, Китичка зашепотiв:
- Холоднокровним!
- Хе-хе-хе... - пирснув смiхом начальник, але одразу перестав смiятися, посерйознiшав: адже вiднинi йому не личить реготати, наче... наче... якомусь безвусому гарячцi! Як же вiн зможе вимагати дисциплiни вiд iнших, коли сам буде поводитися несерйозно? Кадриль ще обмацав комiрець: чи не вистрiпаний, чи шпилька гарно застебнута: як же вiн вимагатиме вiд iнших, щоб були акуратнi, коли сам нечупара?..
Отак-то. Через новi турботи вiн i не помiтив, що Ейнорине обличчя весь час повернуте в його бiк, що вона збирається йому щось сказати, та нiяк не наважиться.
- Начальнику Кадриль, - нарештi покликала лялька.
- Так, я слухаю, - повернув у той бiк вухо начальник.
- Я хотiла б, - невинно попросила Ейнора, - трошки порадитися щодо моєї забитої потилицi. Я знову стала така квола, що не можу голосно говорити. Прошу нахилити до мене своє вухо.
ЧОМУ СУМУВАВ ТВIНАС
Кадриль шаснув з-пiд пояса до крiсла Ейнори i наставив вухо. Те, що потихеньку розповiла лялька, було таке несподiване i таке важливе справдi, життєво важливе! - що мордочка у начальника ставала дедалi похмурiша й похмурiша i вiн уже не смикав, а скуб свого вуса, наче хотiв його вирвати зовсiм!
