Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (книги регистрация онлайн бесплатно txt) 📗
Кадриль важко проковтнув слину.
- Якщо, - сказав вiн, - ми згубили ор... ора... тир...
- Орiєнтир, - усмiхнувся пiлот.
- ...якщо згубили орiєнтир, то як ми знайдемо шлях назад?
Тепер пiлот повернув до Кадриля не лише скельця окулярiв, але обернувся з усiм гвинтуватим стiльцем. Запитання Кадриля було таке мудре й навiть пiдступне, що i з допомогою Твiнасової люльки такого не придумаєш!
- Ммм... - зам'явся Менес. - Хоча орiєнтир i загублено, але... ммм...
"Чого доброго, - слухаючи мемкання пiлота, подумав Кадриль, - Ейнора говорила правду: вiн замишляє лихо!"
- Бачите, - опанувавши себе, сказав пiлот, - прилади пульта зафiксували, тобто вiдзначили весь шлях, яким ми летiли, i допоможуть його знову вiднайти.
- Хтозна, - коротко i ясно кинув зайчик, дивлячись на мигтiння свiтил.
- Я пролетiв довгу путь i набув чималого досвiду, щоб мiг щасливо повернутися i доставити всiх назад. То як, повертаємо корабель?
"Нiколи!" - замалим не вигукнув начальник, але встиг прикусити язика. Згадав "холоднокровного", згадав, що начальник вiдповiдає за долю всiх, що вiн не має права згубити Китичку, Ейнору, Твiнаса, нарештi, й Легарiю, хоч би яка вона була, так само й пiлота. Нi, вирiшувати одному за всiх... Не можна поводитися так, як тобi спаде на думку, бо тодi ти нiчим не будеш вiдрiзнятися вiд Легарiї, яка тiльки й дивиться, щоб лише їй була користь, нiчим не вiдрiзниться i вiд Китички, який спалив усю планету... тобто її спалили iскри iз "Шишечки", але й без iскор сiрник виконав би свою чорну роботу!.. Тепер, ставши начальником, Кадриль почав бачити все ширше i вирiшувати суворiше!
- Я, - сказав вiн пiлотовi, - повинен порадитися з усiма мандрiвниками. Тiльки пiсля того скажу своє рiшення.
Пiлот Менес навiть тричi нагнув шолом, наче вiн чекав саме такої вiдповiдi, наче мудрiшої вiдповiдi i не могло бути! Кадриль з гiднiстю махнув вухом i вже зiбрався вийти, коли знову почув:
- Прошу вас почекати.
Пiлот простягнув руку, щоб вiдчинити шухлядку, яких у стiнi було безлiч. Кадриль з величезною пiдозрою стежив за кожним рухом пiлота: чи той не готує пастки? Чи не накине на нього стременний ремiнь? Ну, ну!.. Ось рука в рукавицi виймає iз вiдчиненої шухляди целофановий мiшечок, весь всипаний золотими зiрочками. Що воно буде? Кадриль непомiтно трошки розстебнув таємну кишеньку. "Коли що, я його вколю, як уколов робота!" готувався зайчик.
- Прошу взяти, - простягнув йому пiлот мiшечок.
- Що... це? - покосився начальник i подумав: "Чого доброго, це буде оте, про що говорила Ейнора! Цього ще бракувало!"
- Тут, - пояснив пiлот Менес, - ви знайдете унiформу, яку одягав колишнiй командир корабля, який загинув у бою з повiтряними пiратами.
- Який загинув... повiтря... - промимрив Кадриль, нiчого подiбного не сподiваючись.
- Вiрнiше, з космiчними пiратами, - додав пiлот. - Вiзьмiть.
Кадриль знову з недовiрою глипнув на мiшечок, проте взяв його. Повагом вiдстебнув i витяг бiлий як снiг пiджачок унiформи з золотими кантами, з зiрками на погонах i сяючими мiдними гудзиками. Знайшов вiн i унiформну шапку - високу, з козирком i з гербом, на якому було зображено космiчний корабель пiд час польоту. Вiн навiть знайшов у мiшечку плоску шкiряну сумочку з довгим шкiряним ремiнчиком.
- Це називається планшетка! У неї вкладено компас, записну книжечку, кулькову ручку, ножик, крiм того, схеми трас, якi попросив би тримати в надзвичайнiй таємницi, - пояснив пiлот.
- В надзвичайнiй таємницi, - повторив начальник i навiть оглядiвся, чи нiхто не слухає.
- Унiформу я пропонував би натягти зараз, - сказав пiлот, - бо тут не пiдiймає догори i є дзеркало.
Вiн крутнув одну з безлiчi ручку, i перед Кадрилей постало дзеркало завбiльшки з його зрiст.
Кадриль, почуваючи себе трохи нiяково, почав надягати бiлий кiтель. Тiльки подумати, вiн якраз на нього! А шапка... унiформна шапка теж була наче на нього шита! А щоб шапка з голови не злiтала, на нiй була резинка, яка, оповиваючи пiдборiддя, тримала кашкет. Нарештi Кадриль повiсив на плече планшетку так, щоб вона була спереду i коли вiн iтиме, легенько вдаряла його по стегну. Одягнувшись, зайчик став перед дзеркалом.
- Хай тобi дiдько! - вирвався у нього зовсiм новий вигук. Та вiн i сам здавався собi зовсiм новим! Ну, просто неначе вже на Тандадрицi: такий показний, величний i сильний - хоч стань i дивись на себе до самого кiнця подорожi! Кадриль повернувся в один бiк, повернувся в другий, смикнув за планшетку, поправив шапку, щоб була трохи набакир i виглядiла б так, наче пiд нею всунуте друге вухо.
- Бач як! - каже вiн у дзеркало, тобто сам до себе.
- Не сумнiваюсь, - сказав пiлот, - що ви будете вартi цiєї унiформи. А також i цiєї штучки. - I вiн подав пояс, до якого було пiдвiшено кобуру з револьвером. - Якщо напали б повiтрянi пiрати або iншi вороги, - пояснив пiлот.
- Хай тiльки спробують! - тупнув п'ятою Кадриль, i його вiдображення в дзеркалi теж тупнуло - тiльки хвацькiше й величнiше.
Пояс зайчик прив'язав так, що кобура з револьвером розмiстилася на задньому стегнi. Вiд надзвичайного збудження у Кадриля пашiло вухо i тiпався хвостик.
- А тепер, - байдужим голосом промовив Менес, - повертайтесь у салон i повiдомте мене про офiцiйне рiшення.
- Iду! - знову Кадриль тупнув п'ятою разом зi своїм чудовим вiдображенням. - Офiцiйне рiшення, - повторив, укладаючи в свою голову нове слово, яке так пасувало до його унiформи.
- До речi, - додав пiлот, - може, ви помiтили в стiнi салону срiбну ручку?
- Так, я помiтив, - кивнув козирком начальник.
- Потягнiть її до себе. Там буде постiйний ваш пост, пост командира корабля. - I пiлот швиденько пiдняв до шолома руку, вiддаючи честь командировi.
- Оце тобi... - Вiд подиву Кадриль ледь не впав на стегно з планшеткою. Але вiдразу гiдно випростався: виявляється, що командир корабля старший за самого пiлота! Виявляється, без потреби вiн вiддав шану пiлотовi i бив перед ним п'яткою. Виявляється, повинно бути навпаки! Виявляється, на кораблi вiн найстарший!.. Ось як!
ОФIЦIЙНЕ РIШЕННЯ
- О-о-о-о-о-о! - прокотився вигук по салону, коли у дверях кабiни показалася шапка з гербом, золотом прикрашений мундир i кобура з револьвером.
- Друже, чи ти... ошалiв? - вигукнув Китичка, захлинаючись вiд зачарування, - Швидше сiдай у крiсло i дай менi помацати iграшковий пiстолет i подивитися на сумку.
- Це не сумка, а планшетка, - пояснив йому Кадриль, дiставшись до крiсла.
- А що в тiй планшетцi? - зацiкавився песик.
- Таємнича схованка, - прошепотiв Кадриль.
- Але не таємничiша за нашу таємничу кишеньку? - з надiєю повернув писка Китичка.
- Ммм... - промимрив Кадриль саме так, як пiлот Менес. - Бач, тут... схована схе... ма.
- Це... схе... схе... - не подужав песик вимовити дивне слово. - А що воно має означати?
- Це означає, - набурмосив лоба Кадриль i потарабанив нiгтем по планшетцi, - це означає... мм... що тут все зафiкс... зафiксоване.
На цей раз Китичка не смiв запитати про ще одне нове слово: вiн вiдчув себе дуже вiдсталим у порiвняннi зi своїм освiченим другом.
- А чи я мiг би, - попросив песик, - помацати ручку iграшкового пiстолета? I подивитися на хлопавки?
- Ну й сказав! - Кадриль навiть вiдкинувся на спинку крiсла. - Це не iграшковий пiстолет, а справжнiсiнький револьвер. I заряджений вiн не хлопавками, а кулями! Пах - i готово!
- Ого... - скривився песик. - Який ти!..
- Це ще не все. - Кадриль кинувся до срiбної ручки. Вiн, трохи хвилюючись, сiпнув ручку на себе, i вiд стiни щось вiдокремилось - кришка чи не кришка, а опустилось i стало чудове крiсло з вузеньким столиком спереду. Бiля столика було приладнано дзвiночок, пляшечку з освiжаючим напоєм, ланцюжок для олiвця, футлярчик для записної книжечки та iншi речi, необхiднi, щоб командувати. Мандрiвники здивовано стежили, як командир зайняв свiй пост i прив'язався захисними поясами, гарно прикрашеними зiрочками.
