Леся Українка - Панасенко Т. М. (читать книги онлайн бесплатно регистрация .TXT) 📗
Через день по приїзді Лесі в Петербург почався загальний залізничний страйк і припинилося поштове сполучення. Ізидора писала до сестри Ольги: «Тут, як вам, певне, звісно з газет, страшенно що робиться. Я під час всіх демонстрацій, маніфестацій і бійок була слаба… але враження, звісно, від усіх розказів дуже тяжке. Бувши здоровою, я часто бувала на мітингах і так багато чула цікавого, стілько було певних надій, а тут вдруг: войска, шаблі, вистріли…» Леся ж про побачене писала Ользі Кобилянській: «…хтось три тижні просидів коло неї (Ізидори), перетривав там усі залізничі страйки, бачив народження російської “конституції” і багато всякого, надивився на червоні прапори, наслухався співів і великих слів, а потім вернувся в розбитий “чорною сотнею” Київ…» У Києві Леся Українка турбувалася виданням українських газет та журналів, що були заплановані в цей час. Цікавилася долею соціал-демократичної партії.
На початку зими 1905 року в Лесиної сестри Ольги й Михайла Кривинюка народився син Михайло, який за косачівською традицією через деякий час отримав лагідне сімейне прізвисько – Бобрик. Леся ж свого небожа називала Лютиком, Лілієнятком.
Буденне життя
Хоча прийшла зима, Леся Українка досі була в Києві.
У цей час у Петербурзі почали видавати український журнал «Вільна Україна», перше число якого отримала Леся Українка. Вона зазначала, що видання не дуже добре відредаговане й кореговане, але все ж таки його поява – це важлива подія. Описуючи в листі до Ольги й Михайла важке життя в Києві, коли «все дуже одноманітне: того посадили, того обтрусили, того ще раз посадили, того знову потрусили – от і все», Леся запевняла: «Проте у мене нема почуття безнадійності і подоланості, та думаю, що до того й не дійде, хоч жити дуже трудно і прикро. У мене, звісно, все розрішається великим пролиттям чорнила…»
Петро Антонович повідомляв дочці Ользі, що дуже хоче, щоб її син Михайло носив прізвище Косач. І готовий взяти на себе збирання й оформлення всіх необхідних паперів. Батькове здоров'я підупало, він скаржився на те, що не може вже, як раніше, швидко ходити, зовсім замучила задишка, збільшується вага.
Розповідаючи про своє життя і справи в листі до Ольги Кобилянської, Леся скаржилася на свою майже бездіяльність, бо давно розпочата «Кассандра» ще не завершена, є п'ять розпочатих поем та три нескінчені повісті, яким давно вже треба дати раду. Письменниця дуже хотіла поїхати в Чернівці до подруги, дім якої вона називала «санаторієм», бо їй там було добре і затишно. Але сама ж Леся розуміла: поки що це неможливо. По-перше, з'явилися певні проблеми з грошима, тому виділити велику суму для поїздки було хоча, звичайно, і можна, але доволі ризиковано. По-друге, приїхала Ольга з малим Михайликом, і Леся як могла допомагала сестрі доглядати за дитиною, бо всіляким нянькам-мамкам Ольга не довіряла свого хлопчика, а сама дуже з ним втомлювалася. І ще молодша сестра як дипломований лікар могла робити Лесі масаж і необхідні на той час процедури, що дуже економило час, бо не треба було їхати кудись і по кілька годин чекати на лікаря. Леся ж почувалася не дуже добре: зима в Києві погіршила її стан. Вона здавалася письменниці безкінечною, усі хвороби давали про себе знати, мучила невралгія. Сама Леся казала, що її загальний стан «дуже неприємний». Саме тому поетеса розуміла, що поїхати до О. Кобилянської не зможе, і розпитувала, чи не збирається пані Ольга влітку їхати куди-небудь лікуватися. Може, вони змогли би побачитися?
Наприкінці травня 1906 року Леся з матір'ю, Ольгою й малим племінником приїхали до Зеленого Гаю, де й провели все літо. Час від часу до них навідувалися рідні й близькі, серед яких були: тітка Олександра, К. Квітка, родина Трегубова. Тепле літо швидко минуло, і вже у вересні сім'я переїхала в Київ. Як це було заведено в Косачів, усі роз'їхалися у справах: мати – до Полтави, редагувати «Рідний край» та готувати видання нового дитячого журналу «Зірка», батько – в Колодяжне, бо його знову перевели по службі.
«Ясним пунктом на темному тлі українського життя» назвала Леся Українка відкриття в Києві «Просвіти». Це було перше легальне українське товариство, яке ставило собі за мету не тільки видавати книжки для народу, але й організовувати свої бібліотеки, книгарні, музеї. Коло створення бібліотеки якраз і ходила Леся Українка. Відразу по своєму заснуванню «Просвіта» почала діяти: було організовано концерт, підготовлено виставу, видано книжечку М. Драгоманова, зібрано 2000 книжок для бібліотеки. Леся ходила на зібрання «Просвіти» й наполегливо працювала в товаристві. Письменниці вистачало часу й на власні твори, цього року вона написала «У катакомбах», «Пророк», «В дому роботи, в країні неволі». Часописи «Вільна Україна», «Шершень», «Рідний край», «Нова громада» залюбки друкували вірші, поеми та статті Лесі Українки.
У цей час сестра Ольга знайшла роботу, а поки вона перебувала в лікарні, за малим Михайлом доглядала Леся. З настанням холодів погіршився стан здоров'я рідних людей: у листопаді захворів Михайлик, зовсім недужий повернувся батько, але Ольга раділа, що він хоч приїхав у Київ, де вона могла його професійно доглянути. Дочка знала, що якби батько залишився на Волині, то нікому б не повідомив про хворобу, не лікувався би добре, що призвело б до ускладнень. Мати у листах повідомляла, що вона виснажена, і висловлювала бажання приїхати додому, щоб теж побути якийсь час під наглядом Ольги.
Рішучий характер дочки (Ольга не дозволяла батькові піднятися з ліжка, поки він остаточно не одужав) і її професійні якості допомогли Петру Антоновичу одужати й повернутися в Колодяжне. Мати так і не приїхала, а на запитання чоловіка відповіла лаконічно: «Здорова, приеду позже».
Шлюб
І знову взимку 1907 року Леся не в теплих краях, а в Києві. Навіть більше того – на карантині. Ольга заслабла, як думали, на дифтерію, тому Косачі витримували карантин, щоб не розносити зарази.
«Просвіта» продовжувала діяти, Леся та її однодумці розсилали запрошення співпрацювати з товариством Іванові Франку та Володимиру Гнатюкові.
У цей час у Климента Квітки виявили туберкульоз. Хвороба спалахнула несподівано, з небезпечними легеневими кровотечами. І Леся, і Ольга були дуже занепокоєні й засмучені недугою К. Квітки, тим більше що його батько вмер від сухот.
Леся з батьком виїхали до Колодяжного, жили у «великому домі». Погода була гарна, навколо було спокійно й добре, але думки про К. Квітку не давали спокою. Засмучували також новини: сьоме число «Рідного краю», над яким так наполегливо працювала Олена Пчілка, було конфісковано; мрії про просвітницьку друкарню довелося відкласти, бо грошей для її заснування ніде було взяти; Ольгу викликали на допит в жандармське управління; туди ж пізніше запрошували й Грінченка. Недовго Леся Українка пробула в Колодяжному, вже у травні приїхала до Києва, як здогадувались і боялись усі її рідні, через хворобу Климента Квітки. Боялись, бо добре знали, що Леся не покине Квітку в біді й буде доглядати за ним. А при її слабкому здоров'ї доглядати за хворим – то непосильна робота й велика небезпека. Але ж Леся, відкинувши поради й умовляння, вивезла Кльоню до Криму. Так учинити порадив їй відомий у Києві лікар Фаворський. Він зауважив, що Квітка не в безнадійному стані, що йому конче необхідно негайно виїхати на 2—3 місяці в Крим. Лесю ж лікар запевнив, що її легені здорові, але для її слабких нервів, подолання малокрів'я і втоми буде теж дуже корисно відпочити в Криму. Тим більше, запевнив лікар, що хвороба Квітки для Лесі не страшна, вона не заразиться.
Леся й Климент бажали поїхати до Балаклави, але зупинилися в Ялті, спочатку в готелі «Ялта», бо не було часу добре пошукати помешкання, а потім на дачі Розанова в пансіоні Денике. Мабуть, у Криму вони й домовилися про одруження, власне, про формально-обрядові процедури.
Леся не бажала проходити церковного ритуалу вінчання, свого часу вона активно підтримувала свою молодшу сестру Ольгу, коли та, одружуючись із Кривинюком, відмовилась іти під вінець, – Ольга жила громадянським шлюбом із Кривинюком, вони мали дитину, і все в них було добре.
