Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт (читать книги без сокращений TXT) 📗
Рівно о пів на дванадцяту на його столі вимогливо задзвонив телефон. Він зняв трубку.
— Дарк слухає.
— Говорить секретарка містера Хеннінгера. Містер Хеннінгер просить вас негайно зайти до нього в кабінет.
— Зараз іду.
Він поклав трубку й задумливо закурив сигарету, анітрохи не кваплячись побачити шефа. Важко було вгадати, що скаже йому Хеннінгер. Певна річ, він навряд чи висловить своє задоволення з приводу Даркового вчинку, але, з другого боку, жадати крові йому також начебто не випадає. Зрештою, правда залишається правдою.
Нарешті він підвівся і знехотя рушив нагору, до шефового кабінету.
Чарлз Хеннінгер сидівза столом, поклавши руки перед себе. На його тонких губах з’явилася холодна, силувана усмішка, що немовби перетнула навпіл кругле, схоже на повний місяць обличчя.
— Сідайте, сідайте, містере Дарк, — спокійно мовив він.
Дарк сів і закурив нову сигарету. Хеннінгер сказав:
— Як я розумію, на час відпустки містера Бомона ви виконуєте обов’язки відповідального редактора.
— Цілком справедливо.
— А тепер скажіть мені, містере Дарк, чи не давав вам містер Бомон кілька тижнів тому особливої вказівки, щоб на сторінках журналу до пори не згадувалося про жоден виріб фірми “Черіл”?
— І це справедливо.
Хеннінгер присунув до себе примірник “Очевидця”, що лежав на столі, і, наче знічев’я, перегорнув кілька сторінок.
— Тоді чому ж ви надрукували п’ятисторінковий репортаж під назвою “Афера “Врододій”?
— Його однаково рано чи пізно треба було надрукувати, — просто відповів Дарк. — Щиро кажучи, це справді афера і її належало викрити.
— Як на чий погляд, містере Дарк. Чи розумієте ви, що своїм безвідповідальним вчинком ви спонукали фірму виставити проти нах; стотисячний позов?
— Ого, навіть так! — з цікавістю промовив Дарк. — Дивно, як Фасберже на це зважився.
— Він позиває до суду видавців, друкарів і редактора. Я не маю сумніву, що за таких обставин суд виправдає видавців і друкарів. На мою думку, тільки ви маєте бути покарані за те, що надрукували матеріал поза спиною відповідального редактора й не погодили його зі мною.
— Кожне слово цього репортажу правдиве, — урочисто заявив Дарк, — і кожне слово служить інтересам загального добра. Жоден суд ніколи не ухвалить обвинувального вироку. В разі потреби я можу викликати Мері Стенз як свідка, а все, що пов’язане з доктором Раффом, аж ніяк не піде на користь фірмі “Черіл” з юридичного погляду.
— Мене не цікавлять юридичні погляди. Мене цікавить факт непокори з боку підлеглого мені редактора. В жодному журналі не буде ладу, коли в його штаті є бунтівники. Я дав спеціальну вказівку, щоб про фірму “Черіл” не згадувалося в редакційних матеріалах. А ви підступно вичекали, поки відповідальний редактор поїде у відпустку, і взялися діяти на власний розсуд. Цим ви поставили наш концерн і мене особисто в дуже скрутне становище.
Дарк відчув приплив роздратування. Він підвівся і невдоволено зиркнув на Хеннінгера.
— За весь час свого існування “Очевидець” ще ніколи не мав такої реклами, — сердито мовив він. — Усі газети в країні підхопили цю справу. Буде зроблено запити в Палаті громад. Усі знають, що правда на нашому боці, ба навіть і сам Фасберже. Він ніколи не позове до суду, бо чудово розуміє, що в нього нема на те жодних підстав. Усе це пусте базікання. Можливо, він запропонує владнати справу без суду, але ви зробите дурницю, коли дасте йому хоч пенні. Авжеж, я знаю, що він ваш приятель, що ви члени одного клубу й таке інше. Та єдине, що вам треба, це почастувати його дорогим сніданком з марочним коньяком, так само як зробив він. Таким чином ви залишитесь друзями, і все стане на свої місця.
— Містере Дарк, — з величезним самовладанням промовив Хеннінгер, — я чекаю від вас заяви про звільнення.
— А я не збираюся писати такої заяви, — роздратовано відказав Дарк.
— Тоді мені доведеться обійтися без неї.
— Ви хочете сказати, що мене звільнено?
Хеннінгер кивнув.
— З цієї хвилини.
— В такому разі мені належить тримісячна платня.
— Якщо по дорозі звідси ви заглянете до каси, цю вашу вимогу, безперечно, буде вдоволено.
Хеннінгер шпурнув примірник “Очевидця” в кошик для паперів і, присунувши до себе пачку листів, заходився їх переглядати.
— Даруйте, містере Дарк, — обізвався він, — у мене сила роботи.
Не сказавши більше ні слова, Дарк вийшов з кабінету й одразу ж попрямував униз, до Бренди Мейсон.
— Мене звільнено, — коротко повідомив він.
Бренда сумно подивилася на нього.
— Мене це не дивує. Все було б не так погано, якби ти не зачепив у репортажі самого Хеннінгера. Всі оті розправи щодо приятеля-одноклубника й дорогого сніданку…
— Але ж це правда, — вперто сказав він. — Я розмовляв з обслугою “Ділового клубу”.
— Нехай собі буде правда, та чи розумно це?
— Брендо, я завжди намагався чинити краще чесно, аніж розумно. Розум надто часто тягне за собою хитрощі й підступи.
— То що ж ти тепер робитимеш, Поле?
Дарк непевно знизав плечима.
— Мабуть, відпочиватиму. Мені повинні дати тримісячну платню. Можливо навіть, пошукаю собі дружину.
— Кого ж би це, приміром? Він усміхнувся.
— Не знаю. Але це має бути найвродливіша жінка в світі.
Він повернувся до свого кабінету й узявся збирати особисті речі.
Вона знову мешкала в “Онікс-Асторії”. Кімната була інша, але така сама розкішна й гарна. Віллербі теж був там, охороняючи її від репортерів. Здавалося, час повернув назад. Голлівуд неначе відійшов у далеке минуле, і тепер її знов обсідали підступи й інтриги.
Обсідав її й Еміль Фасберже, непримиренний і владний Фасберже, в кожному слові якого вдувалися гнів і обурення. Але водночас то був і дуже настирливий Фасберже, який уперто домагався її особистої прихильності, попри все лихо, заподіяне йому викривальним виступом “Очевидця”.
— Єдине, що я ціную в людях і, зокрема, в своїх службовцях, це відданість, — з притиском мовив він. — Будемо говорити відверто: фірма “Черіл” здатна витримати й не таку кризу. Найболючіше вразило мене те, що ви, саме ви, своїми зносинами з отим суб’єктом Дарком стали безпосередньою причиною скрути, в якій ми опинилися. Це, я уважаю, майже непростимо.
— Я вже сказала, що мені дуже жаль, — зітхнула Мері. — Я ніколи не думала, що Дарк усе-таки надрукує той репортаж, і мені дуже прикро, що він це зробив. Це зачіпає мене особисто не менш, ніж фірму “Черіл”. В одних газетах мене називають фальшивкою, в інших — морською свинкою. Боюся навіть собі уявити, як це вплине на мої справи в американському кіно й телебаченні.
— Ніяк не вплине, — фиркнув Фасберже. — Американці понад усе полюбляють сенсації. Те, що ви стали найпершою красунею в світі завдяки курсові біохімічного лікування, тільки додасть їм цікавості. Весь цей галас аж ніяк не позначиться на вашій артистичній кар’єрі. Єдине, що він зробить, — це занапастить “Врододій” як товар. — Він подивився на дівчину з неприхованою ворожістю. — Відколи вийшов цей номер “Очевидця”, ми вже одержали понад дві тисячі відмов од торговельних фірм та приватних крамниць, що замовили великі партії “Врододію”. І це тільки початок!
Мері винувато поглянула на нього, але нічого не сказала.
Фасберже підійшов ближче.
— Невже ви не маєте ніякого почуття обов’язку? — спитав він. — Невже вас не, гризуть докори сумління? Після того як ви, по суті, занапастили виріб, що його повинні були рекламувати?..
— Ви хочете, аби я цілий вечір тільки те й робила, що вибачалась? — обізвалася вона.
Вираз обличчя Фасберже трохи пом’якшав.
— Звичайно, ні, моя люба. Даруйте ласкаво, це отой триклятий “Очевидець” зовсім вивів мене з рівноваги. Сьогодні, мабуть, такий день… Знаєте, людині часом так потрібна буває розрада… — Він трохи помовчав і підступив ще на два кроки. — А ви могли б так багато для мене зробити…
Мері відступила.
— Сказати правду, — мовила вона, — я страшенно втомилась. Ви собі уявити не можете, як це все було тяжко.
