Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт (читать книги без сокращений TXT) 📗
— Для нас обох, — лагідно докинув він.
Вона сіла на стілець і подивилася просто йому в вічі.
— Містере Фасберже, — спитала навпрямки, — чого саме ви од мене хочете? Просто переспати?
Товсті губи Фасберже викривились у посмішці.
— Ну, не так уже й просто…
— Мені не хочеться видатись негостинною, але єдина моя відповідь — ні. Ви змінили мені зовнішність, але мої моральні засади лишилися незмінні. Коли говорити по щирості, мені гидко на вас дивитися.
Масна посмішка Фасберже стала трохи ширша.
— Коли хочете знати, — спокійно відказав він, — мені теж гидко дивитися на вас, дарма що ви така вродлива. А може, ще настане час, коли вам і самій буде гидко на себе глянути.
Мері запитливо позирнула на нього, не розуміючи, до чого він веде.
— Чи придивлялись ви останнім часом до себе в дзеркалі? — спитав він. — Людина майже не помічає повсякденних змін. Коли я бачив вас перед від’їздом, ви були прекрасна. Минуло кілька тижнів, і тепер навіть я, хоч який старий, можу добачити різницю.
— Що ви хочете цим сказати? — спитала вона, знервовано торкнувшись рукою обличчя.
Фасберже посміхнувся ще ширше.
— Ось уже майже два місяці, як ви востаннє бачилися з доктором Раффом. Придивіться-но до себе пильніше.
Вона поволі перейшла кімнату і, зупинившись перед великим дзеркалом, втупила очі в своє відображення. Її раптова тривога враз поступилася місцем полегкості. Вона була все така сама сліпуча красуня, як і раніш, а проте… Шкіра видавалась не такою свіжою і пругкою, під очима з’явилися ледь помітні синці, риси обличчя нібито погрубшали. І, все ще розглядаючи себе у дзеркалі, Мері нараз усвідомила, що в очах її застиг переляк.
— То все пусте, — впевнено мовила вона, обертаючись до Фасберже. — Адже ми знали, що таке може статися. До того ж, це майже непомітно.
— Я це помітив, — наголосив Фасберже.
— Для доктора Раффа це не проблема. Одна-дві ін’єкції…
— Авжеж, якби тільки він був напохваті. Та боюся, що доктор Рафф несподівано зник, зараз же після того, як вийшов учорашній номер “Очевидця”.
Мері нічого не сказала, тільки подивилася на нього сповненими німого розпачу очима. Фасберже театрально зітхнув.
— На жаль, доктор Рафф завжди був надто чутливий щодо свого минулого. Ми намагалися розшукати його, але він, здається, ще вчора ввечері спакував свої валізи й подався геть. Можливо, навіть за кордон. Коли говорити по щирості, я його й не осуджую. Після цієї скандальної історії в “Очевидці”… Адже він чесно старався забути своє минуле й жити по-новому.
— То ви хочете сказати…
— Я хочу сказати, люба, що, можливо, настане такий час, коли вам будуть потрібні впливові друзі. Ви, певно, гадаєте, що вже сягнули всіх висот. Ї, мабуть, почуваєте себе дуже незалежною. Та, між нами кажучи, у вас нема для цього підстав. Сьогодні ви нехтуєте мною, а завтра, може статись, я нехтуватиму вами. Тоді вам доведеться нарікати тільки на саму себе.
— Містере Фасберже, прошу вас… Де доктор Рафф?
Обличчя Фасберже стало суворе й похмуре.
— Скажу вам відверто, міс Стенз: я не знаю. Доктор Рафф — людина незалежної вдачі, з перебільшеним почуттям ображеної гідності. Судячи з того, що мені про нього відомо, він не буде чекати, поки його почнуть переслідувати настирливі репортери. Він завжди наполягав, щоб його участь у кампанії “Врододій” зберігалася в цілковитій таємниці. І коли розібратися, то саме ви порушили цю умову, отже, тепер не ремствуйте. Доктор Рафф утік від галасу, в якому неминуче випливе на поверхню його досить темне минуле.
— Але ж його можна розшукати, де б він не був.
Фасберже здвигнув плечима.
— Можливо. Але це коштуватиме грошей. Поліція навряд чи стане вам у пригоді. Докторові Раффу можна закинути щонайбільше неетичну поведінку, та й то відносно — адже він не є членом корпорації. Ніякого кримінального злочину він, безперечно, не вчинив. Отже, щоб його знайти, треба вдатися до послуг приватних агентів. А коли він уже виїхав за кордон, і це може виявитись марним.
— У мене є гроші, — мовила Мері. — Я маю змогу заплатити, скільки буде потрібно.
— Можливо, тепер у вас і є гроші, та чи будуть вони й далі, якщо вам не вдасться розшукати доктора Раффа? Або ж припустімо, що ви його знайдете, але він відмовиться вас лікувати… Зрештою, він має не так уже й багато підстав почувати до вас вдячність.
— Навіть доктор Рафф повинен мати свою ціну.
Фасберже глузливо примружив очі,
— А ви маєте свою ціну? — спитав він.
Мері відвернулась і сказала:
— Містере Фасберже, залиште мене, будь ласка. Сьогодні був дуже тяжкий день. Мені потрібен час, щоб усе обміркувати й зважити.
— Гаразд, — погодився Фасберже. — Обмірковуйте і зважуйте, скільки вам завгодно, але пам’ятайте: ваш час збігає куди швидше, ніж ви собі уявляєте.
Після того як він пішов, Мері знову наблизилась до дзеркала й кілька хвилин пильно розглядала своє обличчя. А коли обернулася, в очах її блищали сльози.
Розділ двадцять шостий
Наступні кілька днів Пол Дарк перебув удома, звикаючи до свого нового становища безробітного й стежачи по газетах за розвитком подій. Фірма “Черіл” припинила будь-яку рекламу “Врододію”, після чого Фасберже виступив з короткою офіційною заявою. Висловивши свій жаль з приводу того, що рекламні оголошення фірми витлумачено як облудні, він визнав, що перетворення міс Лори Смайт у красуню й справді було здійснено шляхом клінічного застосування стимуліну, який є складовою частиною крему “Врододій”. При цьому аж ніяк не передбачалося, що публікована реклама має викликати безпосередні асоціації, бо головна мета згаданого експерименту полягала тільки в тому, аби показати широкому загалу, що косметична промисловість, і зокрема фірма “Черіл”, провадить наполегливу дослідницьку роботу в інтересах жіноцтва. Проте, у зв’язку з недавнім критичним виступом одного періодичного видання (відомого своєю схильністю до ризикованих звинувачень, що межують з наклепом), ухвалено припинити публікацію розпочатих рекламних серій. Що ж до самого косметичного крему “Врододій”, то він випускатиметься й надалі, і вибагливі жінки, які воліють підтримувати свою вроду тільки найкращими засобами, матимуть змогу вільно придбати його.
Рада торгівлі також опублікувала заяву, в якій говорилося, що осудові піддано головним чином методи реклами, а не самий виріб, і що після відповідного аналізу його визнано цілком доброякісним продуктом, пропонованим до продажу за нормальною для даної групи товарів прейскурантною ціною. Рада вважає, що будь-які питання, пов’язані з порушенням етичних норм у галузі реклами, слід ставити перед відповідними професійними об’єднаннями, які мають спеціальні повноваження на розгляд таких справ.
Одне велике рекламне об’єднання, витримавши належну паузу, що мала свідчити про поміркованість його висновку, заявило таке: хоч, мовляв, кампанія “Врододій” і вражає своїм розмахом та винахідливістю, проте форми, в яких вона провадилась, не виключають можливості неправильного тлумачення її суті; отже, фірма “Черіл” виявила розумну далекоглядність, ухваливши припинити дальшу публікацію рекламних оголошень.
Заголовки, присвячені наслідкам репортажу про “Врододій”, і далі не сходили з газетних шпальт. У пошуках нових сенсацій репортери цілими зграями переслідували всіх, хто був причетний До цієї історії. Раптове зникнення доктора Джеймса Раффабуло виявлено дуже скоро. “Творець штучної красуні зник!” — повідомив один вечірній листок. Новину підхопили інші газети, висуваючи різні версії— як підкріплені Лактами, так і суто умоглядні. Заголовки сповіщали: “Рафф у схованці”, “Лікар-митець утік за кордон”, “Де доктор Рафф?”, “Відставний ескулап накивав п’ятами”. З сукупності фактів і свідчень, розкопаних пронозливими репортерами, напевне випливало, що доктор Рафф справді залишив Англію і, як гадали, знайшов пристановище в одній із скандінавських країн, де його досліди навряд чи могли викликати осуд.
