Покохати відьму - Когтянц Костянтин (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Усередині харчевня чітко розділена на дві нерівні частини. У більшій підлога земляна, та її майже всю займає вкопаний у землю стіл, і лави навколо – теж укопані. За столом четверо. У панцирах, тільки шоломи зняли. Отже, тих, кого чекають, уважають небезпечними. На підлозі, в кутку, жебрачка в лахмітті. Менша половина – поміст, на ньому два столики маленькі, один порожній, за другим – єдина людина.
Шарль прямо на поміст і подався. А хода! Тьху ти, чисто принц! Дружинники, що були піднялися з-за спільного столу, перезирнулися. Жебрачка на підлозі вся зіщулилась, показуючи, що боїться, як би не зачепити благородного своїми лахами. Показує, а насправді вона НЕ боїться, ось що дивно. У цю мить шинкар заступив мені дорогу:
– Там для панів!
Ну ясна річ! Я ніби й розумів, що не шляхетством має людина славитися, й на принца я не схожий, та щось дошкулило. Зірвав з лівої руки рукавичку, сунув шинкареві під ніс – і той навпіл зігнувся. Як я зрозумів потім, сталося непорозуміння: я хотів вразити дорогоцінними каменями на моїх перснях, а шинкар їх, певне, навіть і не помітив – він на родовий знак витріщився, на браслет. На Старій Батьківщині, в королівстві, їх тільки найвища шляхта носить – ті, кого називають «найсильнішими». У ту ж мить мене з-під брудних, поплутаних пелехів жебрачки обпалило поглядом. Ось вона персні ті розглядала! Але не відразу я зрозумів, що це значить.
Перш ніж сісти на дзиґлик, Шарль відчепив піхви тесака, поклав його на стіл і гаркнув:
– Пива!
А я взявся шанси наші прикидати. У кожному війську головна зброя – це голова командира. Тому придивімось уважніше. От-так, та-ак, боги та демони, як тільки лавка під ним не завалилася! Поверх кольчуги – безрукавка луската, тришарове залізяччя. Дивиться на мене, як на диво якесь. Тільки сам ти дурень тричі. Перша дурість – що начепив на себе стільки заліза. У кінному бою це, напевно, добре. Але подивлюся я, як ти без коня повернешся. Друга помилка – дозволив своїм обжиратися й напиватися. їх же двох за одного вважати можна – такі важкі! Ну, а головна дурість – розділилися. Відколовся з пихи – ти ж ВЖЕ заручник.
– Шарлю, ватажок – твій, – сказав я отерською, нишпорячи очима. Чомусь мене тягнуло до дверей у південній стіні.
– Постараюся взяти в полон.
Знали б ми, скільки горя принесе нам це рішення!
– Що виглядаєш, господарю?
– Одного не вистачає.
– Зі служницею розважається, певне.
І це називається засідка? Та на острові їх би всіх одна кішка з'їла! Але ж обпалює, пронизує мене чийсь погляд. Жебрачка на підлозі. Жебрачка… Так, держить вона себе так, як бродяжці належить. Але саме держиться, а не живе цим життям.
Один із дружинників кинув їй кістку з шматками м'яса. Ох, схибила ти, чарівнице! Ніколи жебрачка стара не зловить так спритно. Твоє щастя, що очі собі вже залили. Я видихнув, ще раз зітхнув і заговорив отерською:
– Ми тобі не вороги…
І затнувся, не знаючи, як назвати. Вони ж одна одну сестрами величають, але це не для мене. Сказати «чаклунка» – а що як образиться? Не знаю їхніх звичаїв, хоч і жив у Палаці.
– Ми тобі не вороги, та, що проходить між світами. Не втручайся.
Жебрачка клацнула пальцями: в отерців це значить – «не вчи вченого». Або: «я сама знаю». Ну, загалом, таке значення. Зрозуміла! І навіть не те характерно, що розуміє отерську, а те, що в такому гаморі розчула.
Арфіаль. Найпевніш, не почула, а прочитала по губах.
…Вартовий на скелі закричав голосом птахи тале. Непогано, та мисливця не обдуриш. І відразу повторив, але вже не самця наслідував – самку. Дружинники знову встали з-за столу, наймолодший і зовсім потягнувся за шоломом. Отже, вони шукають саме чоловіка та жінку?
Знову крикнув птах, цього разу зовсім уже безглуздо: так ватажки перелітних зграй, для яких не сезон зовсім, збирають своїх. Ага, сіли на місця, голубчики. Виходить, що і цей сигнал я правильно зрозумів. Свої, мовляв, ідуть.
Взагалі добре, що вони стільки жеруть: нам готового нічого не залишилося, зараз кролика смажать. Пива Шарль тільки один ковток зробив, я сам лише губи змочив, і більше вже ні шматка, ні ковтка ми собі не дозволимо – поки справа не з'ясується.
Демони пекла, Ленкорт заходить з Ніртою попід ручку!
– Невже викаже?
– Тихо, Шарлю, тихо…
Чомусь не за стіл сіли – підійшли до каміна. Ага, Ленкорт каже господарю:
– Човен… – Не зрозумію далі. -…Дружина промокла… – Знову дружинник лайнувся голосно, не розберу. – …Мені пива.
Шинкар усміхається – все, мовляв, ясно, вирішив промочити горло, а щоб благовірна не сердилась, підніс як турботу про неї.
Часовий завив гірським вовком, і майже відразу ми почули іржання коня. Цього разу ніякого сигналу більше не подавали: очевидно, одинак, та ще верхи, міг бути тільки свій. Я просто відчував напругу, відчував, як щось згустилося в корчмі. Піти без бою не вийде, я це чую, я це знаю. Хоч у наш бік ніхто й не дивиться, але ясно – вони про нас усе вирішили. Зрозуміли, що за нами не пливе велика дружина, і вирішили не випускати з рук. Щоправда, й опору особливого вони не чекають. Знову відчиняються двері. Високий дружинник у шоломі з бармицею буквально вніс на руках дівчину – ту саму, з човна. Я зрозумів це, хоча лиця не розгледіти було під кіркою бруду та крові. Воїн рушив до помосту, ще на ходу пояснюючи:
– Хлопець мертвий. І Кортіша він наповал, дротиком. Махтігі поранений, інші його додому повезли, а я сюди.
Значить, тут не просто засідка, тут і центр, голова, якій інші засідки підпорядковані.
У дверях з'явився вартовий – без наказу! Мабуть, вирішив, що, раз дівчину привезли, значить, скінчилася його варта. А я б його вигнав. Нехай одну справу зроблено – інші вороги з'явитися можуть. І взагалі, поставили за наказом – без наказу піти не можна, невже не ясно?
Ватажок підвівся з-за столу:
– Від нас не втечеш, суко!
Здається, він хотів ще щось сказати. Чотири погляди зійшлися на мені – Шарля, чаклунки й знайомого нам подружжя. Я метнув булаву в голову того з дружинників, якого вважав найнебезпечнішим. Вгадав – це був охоронець начальника, ось чому їх семеро виявилося. Тобто з прибулим – вісім.
Далі знову треба на рахунок розповідь вести.
Раз. Усі, крім чарівниці, схопилися на ноги. Я оголив меч, водночасно наказавши йому перетворитись на голку.
Два. Я й воїни рвонулися назустріч один одному. Прибулий закрився дівчиною, як щитом, узявши її за лікоть, але піхви Шарлевого тесака самі собою злетіли з клинка – прямо в око противнику. Той сіпнувся головою, бармиця, що не мала передньої застібки, розійшлася, і з миттєвої жили виросла рукоять ножа.
Перекладач. «Миттєвою жилою» аро називають яремну вену, прокол якої спричиняє швидку смерть.
Ленкорт кинувся до стіни, тягнучи за собою дружину. Чарівниця крутнулася на підлозі, підставила вартовому підніжку, і той упав ницьма.
Три. Чаклунка вже стояла на правій нозі, а лівою так ударила вартового, що його спроби піднятися на цьому й закінчились. Один з дружинників налетів на мене, намагаючись рубонути збоку, – низька стеля не давала розмахнутися. Я зупинив його клинок кинджалом і вдарив самого в груди. Ленкорт засунув засув на дверях комори. Розумник: без бою восьмого противника вивів з ладу! Шарль одним стрибком здолав відстань між двома столиками на помості, тримаючи в правій руці тесак, лівою підхопивши табуретку. Ватажок гадав, що хлопець буде її замість щита вживати, але…
Чотири! Шарль зробив навпаки – відвів клинок клинком, а вдарив табуретом.
І ніжкою додав, що в руці залишилася. Двоє, які залишилися, знали те, про що я тільки здогадувався: той, хто напав на мене, – мізинець, у нього кольчуга під шкіряним панциром.
Арфіаль. У його народу п'ятична система лічби, назви пальців і порядкових числівників збігаються. У військовій справі «мізинець», або, що те ж саме, – «номер перший», – командир п'ятірки.
