Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗

Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - _44.jpg

Юнак знов придивився до великого майдану, де мало відбутися поховання. Все населення становимща зібралося навколо величезної могили. Її оточили віщуни на чолі з самим Дорбатаєм. Тільки Гартак і з ним найзнатніші старшини були коло самої ями. Тут-таки на вільному місці стояла велика червона колісниця з тілом Сколота, віз його вдови та інші вози з майном померлого вождя, яке мали поховати разом з ним. Чудовий вороний жеребець Сколота в багатій золотій збруї стояв теж біля могили. Він нервово перебирав ногами, тупцював, неспокійно підводив голову, витягуючи довгу шию.

— І його теж? — не повертаючи голови, запитав Артем.

Варкан мовчки кивнув, йому було шкода цього красеня, найкращого коня з скіфських табунів, якого чекала смерть. Проте Варкан знав, що це неминуче: за повір’ям скіфів, старий Сколот і на тому світі мав їздити на своєму улюбленому коні…

Велике коло простих скіфів і представників підвладних невеличких племен стояло круг могили. Воїни, мисливці, скотарі, жінки, діти — всі змішалися в одну юрбу. Майже нікого не лишилося біля возів та нашвидку поставлених наметів становимща. Тільки раби були ще там. Але й вони потроху сходились позаду юрби скіфів. Раби збиралися купками, одна недалеко одної. Здавалося, вони були чимсь збуджені. Але хіба не зрозуміло це було в таку годину, коли відбувалося поховання вождя? Та й хто звернув би на це увагу?..

Артем все-таки помітив, що купки рабів збиралися чомусь з одного боку юрби, далі від скель. Виходило так, ніби випадково вони опинилися на стороні, протилежній тій, звідки мав ударити загін Варкана. Юнак посміхнувся: Роніс чудово орієнтувався! Крім того, саме звідти було ближче до центра могили, де скупчились віщуни та старшини…

Варкан теж з задоволенням дивився на скупчення рабів, його зірке око помічало навіть, що плащі рабів не звисали так вільно, як завжди. Немовби кожен з рабів мав при собі якийсь вантаж… Це свідчило про те, що Роніс встиг роздати зброю. Поки що вона була захована…

Молодий скіф повернувся до Артема. Мовчки він узяв камінець і накреслив на скелі між собою й юнаком коло. З одного боку він намалював стрілу, що впиналася вістрям у коло. Потім швидким помахом він нарисував ще одну, з другого боку. І раптом наче схопив обома руками те коло і стиснув його. Очі його гостро дивились на Артема.

— Правильно. Так і буде! — ствердив юнак.

Журлива пісня гучнішала. Тепер її, здавалося, співали всі. Дорбатай підвів руки вгору, як і завжди робив під час відправ. Але цього разу то був сигнал. Відразу віщуни підійшли до колісниці Сколота, підняли набальзамоване тіло небіжчика й понесли його до могили.

Вони спустилися в яму й поклали там тіло на розіслані килими. Пісня то гучнішала, то вщухала, але не змовкала. Дорбатай застиг з високо піднесеними руками. Широкі рукава його одягу звисали з боків, як крила великого зловісного птаха.

Інші віщуни безупинно несли до могили майно Сколота: золоті чаші, оздоби, шолом, зброю — в тому числі і великий його меч з золотим держаком. Все це клалося навколо тіла старого вождя, на килими.

— Скільки дорогоцінностей! — прошепотів Дмитро Борисович.

— Для археологів готується, — відгукнувся Артем.

Тим часом до могили несли й несли інші речі. Великі казани з їжею, цілі туші забитих овець і кабанів, великі міхи з вином — все знаходило собі місце в надрах велетенської могили. Сколот і на тому світі мусив мати гідне себе майно й запаси харчів і зброї — так вірили скіфи.

Нарешті, перенесення майна ніби закінчилось. Вже не було вільного місця навколо тіла небіжчика, вже, здавалося здаля, не можна було й підійти до нього через велику кількість дорогоцінностей, зброї та їжі.

Варкан легенько підштовхнув Артема і вказав йому на той бік юрби. Тепер майже всі раби зібралися там. Може, це тільки здалося Артемові, але він ніби помітив в натовпі рабів виблиск зброї…

«Наближається, наближається, — подумав він. — Чому ж Роніс не подає сигналу?.. І де все ж таки Ліда з Іваном Семеновичем?..»

Нова думка майнула йому: видно, Роніс тому й не подає сигналу, що товариші Артемові перебувають десь у незручному місці.

Раптом Артем почув, як коротко і схвильовано гавкнула Діана, що лежала на скелі поруч з ним. І в той самий час його схопив за руку Дмитро Борисович:

— Ось вони! Ось!

Кілька віщунів привели до могили Ліду й Івана Семеновича. Вони йшли вільно, ніщо не заважало їм, крім, хіба, того, що вони бачили навколо себе вартових віщунів. Ліда оглядалась на всі боки, мов шукаючи когось. Іван Семенович кілька разів глянув поверх голів вартових сюди, в бік скель, де лежав загін.

— Знає, знає, звідки ми прийдемо! — з радістю відзначив Артем. — От молодець Роніс! Встиг повідомити!..

Ліда й Іван Семенович спинилися недалеко могили. На щастя, вони були недостойні стояти всередині, там, де скупчилися всі віщуни й старшини. Це полегшувало визволення: так, принаймні, подумав Артем.

Два старі воїни вели тепер до могили вороного жеребця Сколотового. Кінь ішов неохоче, він кидався в сторони. Але його міцно тримали за поводи. Ось він спинився внизу, біля майна Сколота. До нього підійшов поважний віщун з кинджалом. Блискавичним ударом він увігнав кинджал у струнку шию коня. Бризнула кров, кінь упав на передні ноги й забив задніми.

— Такий красень, такий чудовий кінь! — прошепотів Артем.

Ще кілька ударів — і кінь залишився лежати нерухомим.

Старий Сколот міг вільно їздити в царстві тіней верхи на своєму улюбленому жеребці!..

Віщуни підійшли до колісниці, на якій сиділа стара вдова Сколота. Вона тремтіла, вона не віднімала рук від обличчя. Так, з закритим обличчям її й повели до могили.

— Як? Живу жінку? — спалахнув Артем.

Сумніву не було. Віщуни вели нещасну жінку зовсім так, як тільки що воїни вели любимого коня небіжчика. Вони міцно тримали її під лікті. А слідом за ними йшов ще один віщун з мотузкою в руках. Це був священний кат, який мусив задушити вдову померлого вождя, щоб і вона пішла за своїм чоловіком на той світ.

Раптом Артем побачив, як біля одної з кибиток вгору звився сивий димок. Мовби хтось розклав там маленьке вогнище, і димок від нього звився в тихому повітрі.

— Сигнал Роніса! Час вирушати!

Але юнак спізнився. Варкан уже подав знак своєму загонові. Спритно, як мавпи, воїни почали повзти по скелях униз, до маленького гайка, що був на дорозі до юрби скіфів, до місця, де відбувалось поховання.

— Ну, Дмитре Борисовичу, почалося. Я пішов униз! — сказав Артем.

— А я що ж?..

І археолог, захопивши свою сокиру, теж рушив униз, його довге тіло через силу зберігало рівновагу, очі його ніяк не могли відірватись від поховання. Але обов’язок був над усе. Товариші ждали допомоги там, унизу!

Одчайдушний жіночий крик долинув до них. Обидва разом здригнулися. То кричала стара вдова Сколота. Вона крикнула востаннє в житті…

Вони швидко спустилися вниз. Воїни Варкана були вже в гайку. Артем знав: це був лише перший сигнал, тепер треба ждати, доки раби в тилу скіфів не почнуть бою. Тільки це дасть можливість силам Варкана наблизитись. Інакше їх зустріне дощ стріл і списів, зірветься весь напад! Роніс з озброєними рабами мусив відтягти на себе увагу, прийняти перший бій.

З гайка натовп біля могили видно було значно гірше. Але чути було навіть краще. Тужлива пісня не вщухала. Проте тепер до неї домішувались жіночі вигуки. Артем з острахом прислухався, йому вчувалося, що то кричить Ліда…

Воїни Варкана лежали в гайку, вони ховалися поза деревами і ждали. Найменша необережність могла зіпсувати все.

Тиша. Тільки від могили долинає та пісня та ще дратуючі жіночі крики. Якби не було цього, то можна було б почути удари власного серця. Воно стукотить, воно, здається, заповнило цілі груди… Ні, не можна хвилюватися, треба бути цілком спокійним! Це легко сказати і важко виконати.

Тиша. Чому не чути нічого? Чому Роніс не починає?.. Артем чув, як важко дихає поруч з ним Дмитро Борисович. Руки археолога стискали сокиру на довгому держаку. Ледве чутний голос Дмитра Борисовича прошелестів над вухом юнака:

Перейти на страницу:

Владко Владимир Николаевич читать все книги автора по порядку

Владко Владимир Николаевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів отзывы

Отзывы читателей о книге Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів, автор: Владко Владимир Николаевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*