Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир (библиотека электронных книг .TXT) 📗
- Дощi скiнчились вчасно, - сказала з полегкiстю Молодiнова. - Ще б кiлька днiв - i мали б ми тут Венецiю!
- Красненько дякую! - бурчав Фратев. - На гондолi не люблю плавати. Погляньте, Надiє, що викомарює ваша Надiя! - показав вiн на стовбури дерев, якi нiс бурхливий потiк.
- Що ж тут особливого? - озвалася Молодiнова. - Пiд час усякої поводi... Нi, нi, постривайте, ви правi!.. Рiчка змiнила напрям течiї, вона тече тепер до моря, а не навпаки, як ранiше... Дивно!..
- Хай я буду королем квартян, якщо ми таки не збагнемо, що має на думцi оця загадкова сусiдка! Чи не вивчити нам її ще до того, як вирушимо в Долину вогнiв на бесiду з квартянами?
- Важко сказати, що для нас зараз важливiше! - задумливо сказала Молодiнова. - I рiчка, i загадковi мешканцi Кварти можуть однаково вiдчутно втрутитися в наше життя... А втiм, є вихiд: будемо дослiджувати Надiю та Долину вогнiв одночасно.
- Немарно ми вас обрали начальником експедицiї! Адже це -iдея! вигукнув Фратев. - Дивуюсь, як люди ранiше могли думати, що жiнка в рiшучостi та мудростi поступається перед мужчиною...
- Ви знову жартуєте?! - засмiялася Молодiнова. - Коли б я вас не знала, то подумала б, що ви глузуєте з мене.
- Зголошуюсь на дослiдження Надiї, - вступив до розмови Мак-Гардi. - Я себе почуваю добре: голова вже не болить, а прогулянка незнайомим краєм менi тiльки на користь.
- Я теж зовсiм здоровий, - приєднався до нього Краус. - Для дослiдження можемо використати "Ластiвку". На поплавках вона сидить добре, а при небезпецi ми швидко пiднiмемось в повiтря. Пiлотом можу бути я, Мак-Гардi - другим пiлотом, а спостерiгачем - Грубер. Все одно Долина вогнiв його не вабить. Гадаю, з нього цiлком досить першої зустрiчi з квартянином.
- Чи не хочете ви цим сказати, Краус, що я боягуз? - почервонiв Грубер. - Рiка Надiя ховає в собi, можливо, бiльше пiдступностi, анiж усi квартяни, разом узятi. Тiльки через це погоджуюсь вирушити на її дослiдження i я.
***
- Як пояснити те, що квартянськi рослини так швидко ростуть? задумливо сказала Алена, витираючи пiтний лоб носовою хусточкою. - Гадаю, що ця таємниця криється в особливостi хлорофiлу, який нам досi не вдається дослiдити хiмiчно.
- До всiх атомiв, навiть до розщеплених! - цей хлорофiл впливає менi на нерви! - гарячився Фратев.- Якщо ми його якось не здихаємось, заростемо коли-небудь зовсiм. Це просто нестерпно - пiсля кожного дощу вирубуватися з джунглiв! Погляньте, якi в мене пухирi на долонях! А що, коли б у нас не було випромiнювачiв, якi виконують дев'ять десятих роботи?
- Ми тепер лаємо рослини за швидкий рiст, але хто знає, може, ця їх дивна здатнiсть принесе нам пiзнiше користь? - заспокоював його Навратiл. Коли ми привеземо цi рослини на Землю, вони можуть стати основою нового виду землеробства.
Вченi були такi втомленi прорубуванням просiки в лiсi, який раптом вирiс перед входом у пiдземелля та на аеродромi, що поснули враз, тiльки-но лягли. I спали так мiцно, що вартовий нiяк не мiг збудити їх перед свiтанком.
- Дали б хоч ще хвилинку поспати! - бурчав сонний Фратев. - Менi саме снилось, що я був на Землi i гуляв вулицями Софiї...
- Докажете ваш сон по дорозi, - сказав йому Навратiл. - Ми повиннi поспiшати, щоб удосвiта вирушити. Не боїтесь подорожi через горб?
- Я i страх?! Хто поєднає цi два термiни, тому спiвчуваю заздалегiдь! - засмiявся Фратев. - Балон i ракети в порядку, що ж може зi мною трапитись?.. Як надворi?
- Поки що тиша. Штиль. Однак треба поспiшати. Боюсь, що на свiтанку здiйметься вiтер.
Всi зiбрались на аеродромi. Туди винесли й вантаж. Посiдали в коло, i Молодiнова ще раз повторила план обох експедицiй.
- Не забувайте про радiозв'язок, - звернулась вона до Крауса. - I ми подаватимемо звiстку не менш одного разу на годину.
- "Стрiла" увесь час буде готова до старту; в разi потреби одразу ж поспiшимо на допомогу. Ну, бажаємо вам успiху! - Навратiл мiцно потиснув руку Молодiновiй, потiм попрощався з рештою членiв обох експедицiй.
"Ластiвка", яка в свiтлi прожекторiв спокiйно хиталась на рiчнiй гладiнi, пирхнула червоним полум'ям i повiльно рушила рiчкою. За хвилину з глибини темної ночi, даленiючи, свiтила тiльки скляна кабiна лiтака. Група Молодiнової також зникла в пiтьмi. На аеродромi лишились Навратiл, Цаген, Шайнер i Фратев.
Цаген одкрутив кран великого балона iз стисненим гелiєм. М'яка тканина, що прикривала складений вантаж, почала швидко зводитись i роздиматись. За кiлька секунд вона перетворилась на велетенську кулю, яка, лiниво гойдаючись, почала повiльно пiднiматись у небо.
Фратев надiв на голову шолом з бiноклем, прикрiпленим на шарнiрах так, щоб льотчик мiг одним рухом поставити його перед очима.
- Я б хотiв перевiрити ноктовiзор. Загасiть-но на хвилинку свiтло, попросив вiн Навратiла.
- Вiрно, сiм раз вiдмiр, а один раз вiдрiж! - кивнув Навратiл на знак згоди i натиснув на кнопку вимикача.
Аеродром зразу ж занурився в пiтьму. Тiльки в небi мерехтiли нiмi зiрочки.
- Бачу краще за кiшку чи сову! - вихваляв прилад Фратев. - Погляньте там праворуч горб i повзе по ньому мурашка з поламаною ногою!.. Ну, не будемо гаяти часу, додайте газу, та й рушимо у дорогу!
Фратев скочив на перев'язанi мотузком ящики, надiв лямки, замкнув застiбки. Однiєю рукою вiн тримався за стропи, а другу поклав на апарат, прикрiплений до грудей.
Повiльно покрутив одну з ручок. За кiлька метрiв над його головою спалахнув довгий язик тонкого полум'я, i нiчною тишею розлiгся трiскучий удар, посилений вiдлунням. Куля смикнулась убiк.
- Отже, все гаразд! Бувайте!
Троси натягнулись, i куля попливла до зоряного неба.
На аеродромi йому махали на прощання, аж поки чудний транспорт зник за гребенем кам'яної стiни.
Пiд ним пропливав романтичний краєвид. У водяному дзеркалi гiрського озера мерехтiли вiдблиски зiрок. Праворуч височiв вулкан, який величаво пахкав димком. Подеколи з його конусоподiбного кратера виривалось червоне сяйво.
Густий пралiс, що тягнувся вiд гiрського схилу аж до долини, не виявляв нiяких ознак життя.
За зубчатим верхiв'ям гори перед очима Фратева з'явилась освiтлена Долина вогнiв. Жовтi вогники утворювали довгий вихилястий пояс, який губився за голими горбами. Долиною текла рiчка.
На невеликiй площадцi помiж скель з'явилось червоне свiтло, описало невелике коло, згасло i засвiтилося знову. То був умовний знак групи Молодiнової, яка пройшла цю вiдстань пiшки. Фратев помахав лiхтариком, щоб приготувались допомогти при посадцi.
