Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир (библиотека электронных книг .TXT) 📗
Тiльки-но кулю прикрiпили до скелi, як кожен схопив свiй вантаж i насамперед розгорнув та наповнив гелiєм легенький балон, - треба було поспiшати.
Одна по однiй вiдривались вiд землi i зводились над головами мандрiвникiв шiсть великих повiтряних куль.
- Наскiльки можливо, будемо пересуватись по землi, це надiйнiше, запропонувала Молодiнова. - Побоююсь, що пiсля сходу Проксими подме вiтер.
- Та й у квартянському мiстi зчинимо менше тривоги, - додав Вроцлавський.
Вченi з балонами над головами вирушили в похiд, обережно спускаючись кам'янистим схилом до джунглiв. Iти було зовсiм легко, бо вантаж врiвноважувався пiдiймальною силою газу. Але перед хащами довелось зупинитись: дороги далi не було.
- Нiчого не вдiєш, друзi, пiднiмемось у повiтря! - вигукнув Фратев.
Не встиг вiн це вимовити, як пролунав глухий пострiл, i зразу ж ще один.
Фратев вiд несподiванки пустив трос, яким притримував балон, повалився на землю. Iншi iнстинктивно полягали теж.
- Починається! - прошепотiв Северсон, вiдтягуючи затвор автоматичної рушницi.
Знову залягла мертва тиша.
- Пострiли чулися з джунглiв, пiду подивлюсь, - рiшуче сказала Молодiнова. - Коли почуєте стрiлянину, - поспiшайте на допомогу.
- Я з вами, - прошепотiв Фратев, пiдводячись з землi.
В хащi заходили обережно, - зупинялись, прислухались. Нiде анi шелесне. Наблизились до товстого лускатого стовбура розлогого дерева i причаїлись.
- Трах! - пролунав ще один пострiл, просто над їхнiми головами. Зразу ж по тому якийсь предмет гупнув об землю недалеко вiд Молодiнової.
Фратев спрямував рушницю на крону дерева.
- Почекайте! - затримала його Молодiнова. - Подивлюсь, чим квартяни стрiляють.
Не чекаючи вiдповiдi, вона хоробро вiдiйшла на кiлька крокiв i пiдняла чудний предмет, що нагадував кокосовий горiх. Один кiнець його був розiрваний.
- Схоже на гранату... - Молодiнова уважно подивилась у гущавину гiлок i раптом зареготала.
- Хай я стану стегозавром, якщо ви не збожеволiли! Чи ви хочете, щоб вас застрелили?
- Хто? Адже тут нiкого немає! - сказала вона голосно. - Знаєте, хто нас обстрiляв? Оце дерево.
- Дерево?! - перепитав Фратев. - Ви справдi збожеволiли. Як може...
Вiн не договорив. В кронi дерева пролунав ще один пострiл.
З рушницi Фратева вилетiло полум'я. I знову ж по тому йому на голову посипався дощ чудних кавунiв.
- Не бiйтесь, ми вже тут! - вигукнув засапаний Северсон, влетiвши у джунглi.
- Спокiйно! Нiчого не трапилось. Це тiльки Фратев на мить розгубився в бою з оцим ворогом, - пiдняла Молодiнова догори овальний предмет. - Це всього-на-всього плiд цього дерева. Пiсля достигання вiн перетворюється на примiтивну ракету, щоб потрапити якомога далi вiд материнського дерева. Всерединi нього, мабуть, накопичуються гази, якi проривають найслабкiше мiсце у вершинi елiпсоїда.
Всi з полегкiстю розсмiялись.
Над їхнiми головами знову почулися пострiли.
- Б'юсь об заклад, що звук прискорює вибухи отих кавунiв! - вигукнув Фратев. - Ходiмо краще звiдси, не хочу бути мiшенню безглуздих жартiв цього вояки! - Вiн недоброзичливо глянув на дерево i попрямував до узлiсся.
Небо тим часом порожевiшало, а недалеко вiд вулкана визирнуло оранжеве сонце. В його незвичайному золотому освiтленнi балони пiднялись догори. Погойдуючись пiд легким вiтерцем, гнанi ракетними вибухами, вони попливли в напрямку долини. З усiх бокiв її оточували конусоподiбнi сопки та покраянi глибокими ущелинами скелястi хребти. Над заростями в долинi зводилась прозора iмла.
За неширокою смугою джунглiв знову з'явився голий, вкритий розколинами i густо всiяний камiнням косогiр.
- Проксима незабаром зiйде! - кивнув Фратев на багряно-чорнi хмари над обрiєм. - Тебе ще тiльки тут бракувало!
- Хмари наближаються пiдозрiло швидко. На щастя, джунглi вже позаду, спускаймось на землю! - запропонувала Молодiнова i простягла руку до кнопки апарата, яким керувався балон.
- Погляньте он туди, праворуч, пiд отой скелястий стрiмчак! - вигукнув Ватсон, тiльки-но ставши на ноги. - Якiсь дивнi слiди!
Всi поспiшили до мiсця, вказаного Ватсоном.
- Зачекайте, зачекайте! - крикнула Молодiнова. - Насамперед треба закрiпити балони.
- Прив'яжемо їх до отих стовбурiв, - махнув рукою Вроцлавський у напрямку джунглiв.
Поспiшали недаремно. Вiтер налетiв несподiвано, - холодний, рiзкий. Вiн свистiв i скиглив, злiсно торсав лускатi гiлки дерев. Балони хилитались туди й сюди помiж величезного листя, але троси витримували.
Чоловiки лишились вартувати вантаж, а Молодiнова i Свозилова пiшли оглянути загадковi слiди.
- Квартяни носять взуття, схоже на наше, - здивувалась Алена. - Можна подумати, що вони взяли кiлька пар у нас.
- Я знайшла кишеньковий нiж, дуже схожий на нашi, - сказала Молодiнова.
- Покажiть! - пiдскочила до неї Алена. - Справдi, це дивно!
Молодiнова задумливо дивилась на нiж.
- Не знаю... - сказала вона повiльно. - Менi здається, що цей нiж був справдi виготовлений на земнiй кулi...
Ватсон знизав плечима:
- А як би вiн сюди потрапив? Адже людська нога ще нiколи тут не ступала.
- Можливо, його позичили квартяни того разу, коли вiдвiдали лiтак, так само, як i чашки для кофе... Побачимо. Безперечно, вони - культурнi iстоти, як це показує добре продумана форма їхнього взуття. Шкода, що слiди ведуть уздовж кам'яної стiнки в напрямку до нашого селища...
- Це пiдтверджує наше припущення, що квартяни за нами потай стежать... - закiнчила її думку Свозилова. - I, очевидно, бояться... Вони, мабуть, такi ж миролюбнi, як i ми...
Вiтер поступово вщухав. Пофарбування мiсцевостi швидко мiнялось. Металевий вiдтiнок скель поступово яснiшав: сходило жовте сонце.
Вченi вирушили далi. Вони обережно спускались кам'янистим схилом, аж поки досягли великого каньйону. Його стрiмкоспаднi кам'янi стiни глибоко внизу омивала спокiйна рiчка.
- Погодьтесь, що без моєї винахiдливостi ми через цю перепону не перебралися б! - жартував Фратев. - Балони - просто чудо!
- Вихваляєте балони чи вашу iдею? - засмiялась Алена.
- I те, й друге.
- До речi, балони треба позв'язувати: так принаймнi нiхто не загубиться, - запропонував Северсон.
I ось величезне гроно повiтряних куль попливло у височiнь.
Але тiльки-но воно опинилося за кiлька метрiв вiд землi, як раптом шарпнулось, крутнулось i, безперервно обертаючись навколо власної осi, почало швидко пiднiматись.
