Сакрал - Хомин Iрина (книги онлайн читать бесплатно TXT) 📗
А потім почалася справжнісінька істерика. Схлипуючи та затинаючись, Тереза розповідала про страх і про те, як хоче жити нормальним життям, про майбутню омріяну виставку і про біди, що раптом з'явилися в її завжди такому безтурботному житті. Борис слухав її, обіймав, заспокоював, а самому з голови не йшла думка, що є ще щось, чого дівчина не договорює. Щось, чого дуже боїться і що ніяк не дає. спокою. Що сказали їй дядько з тіткою в той злощасний вечір? Недомовки почалися саме тоді. Нутром відчував всю важливість тодішньої розмови. Але якщо Тереза не захоче розповісти сама, то її не примусиш зізнатися. Хіба що збреше.
У той день під вечір її почало лихоманити. Організм не витримав переохолодження. Тільки цього бракувало. Звісно, Борис поки що не хотів нікуди відпускати її саму. Тепер вони обидва були прив'язані до будинку. Виходив Борис лише на кілька хвилин в аптеку, щоб купити якісь ліки для підопічної. Борис не розумів, навіщо він це робить, чому не спостерігає за подіями збоку, як це бувало досі. Хотів допомоги Терезі вирватися з пекла. Але…
Насправді він не міг пояснити собі багатьох речей.
Вони годинами розмовляли про життя. Потроху Борис розповів про всі свої мрії і сподівання, з його лексикону почало зникати мрійливе слово «якби» і навіть все рідше звучало ім'я Діна. Та ні Тереза, ні він сам не помічали змін у розмові. Дівчині було добре поряд з Борисом, з ним не хотіла згадувати про решту світу. Здавалося, від цього чоловіка йшло тепло, в проміння якого можна зануритися і забутися сном про гарне-гарне інше життя.
І справді. В будинку їх було тільки двоє, і ніхто інший — ні люди, ні темні сили — не намагатася завадити їм. Це був їх особистий світ. Тереза хворіла, а Борис намагався доглядати її, готував смачненькі страви, примушував пити ліки, розповідав красиві історії. Його знання вражали. Скільки ж треба було перечитати, щоб мати такий світогляд? А ще намагався передати багато знань про потойбіччя. Засипав дівчину книжками, виписками, заставляв вивчати символи і їх застосування, наказував бути уважною. Виявляється, навіть на давніх будинках та в оздобленні церков можна зустріти безліч таємних символів. їх треба вміти читати.
— Це алфавіт, — пояснював Борис, — а потім ми перейдемо до вивчення текстів, написаних таким алфавітом.
Терезу це мало тішило, та вона не хотіла розчаровувати Бориса і тому намагалася вчити або хоча б зробити вигляд, що вчить. Зазвичай, залишаючись на самоті, вона просто засинала, як-от сьогодні посеред дня. І проснувшись, черговий раз заскочила себе на думці, що від Бориса їй потрібно щось інше, а не наука про потойбіччя. Тільки… він не виявляв жодної ініціативи. Інколи дівчина ладна була заприсягтися, що подобається йому. Інколи його холодна ввічливість просто вражала. Мабуть, він ніколи не розлюбить своєї мертвої дружини. І при кожній згадці про Діну в душі виникала тиха ненависть до суперниці.
Вставши з ліжка, вона злегка поправила за собою покривало, глянула на себе в дзеркало і покривилася. Запухлі очі, розтріпане волосся, яке до того ж давно пора б помити, і бліда шкіра, виснажена хворобою. Ну хто в неї закохається?!
Незважаючи на температуру, Тереза полізла у ванну. Набрала гарячої води, всипала сіль і розслабилася в блаженному окропі. І чому Борис забороняє їй купатися з температурою? Навпаки, навіть носа відклало. Чудний він у своїх заборонах. Проте Терезі були приємними його хвилювання та турбота.
Трохи помокла, помила голову, аж вона перестала боліти, перечитала всі етикетки з шампунів і морської солі, а вже коли знову почало хилити до сну, вирішила, що досить.
Аби ще більше не застудитися, загорнула голову в ніжно-рожевий махровий рушник, що зробило приємним навіть зблідлий колір обличчя, і натягнула той самий теплий халат, що і в перший день перебування в Борисовому будинку.
Чомусь раптом згадала перший візит у цей будинок. Була тоді так само знервована і замерзла. І так само, як тоді, Борис відігрів її і заспокоїв. Зовсім безкорисно. Навіщо йому зайві турботи?
Згадалося, тоді періщив холодний дощ, і навіть коли вони вже були в будинку, стихія ще довго стукала у вікно. Як оце зараз…
Спочатку подумала, що їй на мить здалося, але ні, дощ справді ляпотів у скло вікна, намагаючись достукатися до неї. Спочатку ріденький, а потім все густіший і густіший, поки не переріс у важку раптову зливу. Тільки тоді була ніч, а зараз день.
Та Тереза все одно милувалася прекрасною раптовою зливою, яка впала, здавалося, зі щойно чистого неба. Правда, не минуло й п'яти хвилин, як стихія так само раптово вщухла і небо знову засяяло сонцем. Вперше таке бачила. Аж здивувалася. В одній з мудрих Борисових книг читала, що мертві так прощаються з живими. Світ великий, і, може, в ньому справді хтось з кимось прощався. Правда, данина живих — спровадити померлих в останню дорогу, чи не так? То хто з ким має прощатися?
Сушачи собі голову над такими надто філософськими проблемами, Тереза вийшла з кімнати, заодно захопивши з собою книжку, і подалася на пошуки Бориса. Вона вже досить добре вивчила будинок і звички господаря, тож могла наперед вгадати, де може перебувати Борис. В його улюбленому місці — у залі з каміном — Бориса не було, отож, скоріше всього він у кабінеті на першому поверсі. Власне, тільки Тереза називала невеличку кімнату, завалену специфічною літературою, кабінетом. Специфіка книжок — потойбіччя, і меблі та сучасне офісне обладнання зовсім не в'язалося між собою. Борис проводив тут весь вільний від розмов з Терезою час. Іноді, прокинувшись посеред ночі, Тереза спускалася в кухню на перший поверх приготувати чай і бачила світло, що вибивалося з-під дверей. Одного разу вона так зайшла посеред ночі і спитала:
— Не спиться?
— Ні, — почула у відповідь. — Намагаюся знайти щось, щоб витягнути тебе, і заодно й себе, з цієї історії.
Борис допоможе. Звичайно, він допоможе, такий щирий, добрий і безкорисливий. Дівчина навіть не сумнівалася в цьому.
От і зараз, обійнявши обома руками книжку, Тереза постукала в дубові двері й увійшла всередину. Певна річ, її покровитель був тут. Побачивши дівчину, він відірвався від власних записів, закрив зошит, книжку і втомлено усміхнувся Терезі.
— Ти маєш якісь запитання? — Все ще не відключився від книг.
«Ну просто, як учитель до учениці, — обурилася в думках Тереза. — Він ніколи не побачить в мені жінку!»
— Ні, у мене немає запитань.
— Невже все зрозуміло? Ти дійшла до символіки майя?
— Ні, — знову знітилася дівчина, — я трішки заснула.
«Зараз почне читати мораль!» — приготувалася Тереза.
— Тобі погано? — Борис схопився на ноги і підійшов до дівчини. — Як ти себе почуваєш? Сідай!
Від такої турботи аж дух перехопило. Ні, Валентин ніколи не буде так турбуватися про неї. Ніколи.
А що Борис? Він все ще кохає Діну. Довіку її не розлюбить. І не дозволить собі стосунків з Терезою. Хоча б тому, що старший за неї і впевнений в байдужості до себе з її боку. До того ж була ще одна причина.
— Ти мила голову?
Йому це не сподобалося.
— Так, я трохи покупалася, — впевнено відповіла Тереза.
— Трохи? У тебе температура, ти знаєш, чим можуть скінчитися твої купелі?
Дівчина посміхнулася і трохи винувато опустила погляд, розглядаючи візерунки на дерев'яній підлозі. Все її єство тріумфувало — він хвилюється за неї, вона йому не байдужа! Можливо, він навіть зможе її покохати…
— Як можна бути такою безвідповідальною? — не вгавав Борис. — Тут холодно. Ходімо нагору в залу. Там… все ж таки килими, крісла з теплою обшивкою, більше сонця і тепла.
Коли б Терезі дозволили вибирати між Борисом і Валентином, як гадаєте, кого б вона вибрала?
Звичайно, Бориса, і не задумуючись. Бо Борис весь такий… хороший і чудовий, сильний… такий, яким має бути справжній чоловік. І він турбується про неї. Леліє, мов маленьке дитятко, яке треба вберегти від негараздів. Поряд з ним Тереза почувала себе слабкою, але людиною. Передусім жінкою. І все б віддала, аби так було завжди.
