Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
Обмінюючись зараз з доктором Гальванеску незначними думками про Берлін, німецьку академію та румунське господарство, Сахно весь час поглядала у садок, милуючись з краєвиду і вбираючи пахощі квітів. Саме в цей час у кінці квітника на алеї з’явилася якась людська постать, очевидно, простуючи сюди. Це дало Сахно привід ще раз задоволено констатувати, що її побоювання про цілковиту безлюдність цієї місцевості були передчасні. Доктор Гальванеску також побачив цю постать, але виявив цілком очевидне невдоволення — він затурбувався і суворо похмурився. Однак зразу ж одвернувся і, забувши про неї, взявся щось шукати в своєму блокноті. Знайшовши, застукотів на своїй машинці. При перших же ударах клавішів постать ураз спинилася, постояла якусь мить, потім хутко обернулася, майже бігцем подалася назад і зникла за рогом алеї.
Сахно не могла не звернути на це уваги господаря, висловлюючи побоювання, чи це не злодій який. Але доктор Гальванеску відказав, що злодії сюди не заходять — їм не перелізти через електричний мур. Роздумавши трохи, додав:
— Це був один із моїх управителів. Він ішов до мене на вечірній звіт.
— Але чому ж він так шпарко пустився назад? Забув, може, щось? — наївно поцікавилася Сахно — Чи, може, побачивши вас не самого, не схотів вас турбувати?
— Майже так. Тільки це я наказав йому вернутися.
— Ви? — здивувалася Сахно. — Але ж ви йому нічого не гукнули.
— Я протелеграфував йому.
— Хіба він?..
— Так. Мої управителі завжди мають при собі невеличкі приймачі. Це дуже зручно в роботі.
Закуривши, доктор Гальванеску сповістив, що огляд його господарства Сахно може почати завтра з шостої ранку, коли Гальванеску робитиме вранішній обхід. А що сонце вже зайшло і стрілка годинника підбігла до дев’ятої, то господар, погомонівши ще трохи, випивши грогу, запропонував іти на спочинок. До десятої він ще читатиме книжку і слухатиме столичні та закордонні газети, а о десятій засинає: такий його розпорядок, що йому, хочуть чи не хочуть, повинні підлягати й гості.
— Ваша кімната готова. На добраніч.
Сахно відкланялася і тим же коридором рушила до себе.
У кімнаті на неї чекав лакей. Він застелив постіль і готував вечірню купіль. Зачувши прихід Сахно, він залишив своє діло і взявся допомагати роздягатися, хоч Сахно того й не хотіла, бо не збиралася ще спати, та й не звикла, щоб їй допомагав хтось у туалеті, особливо мужчина. Вона спробувала була це сказати лакеєві, але той не зважав на її слова. Згадавши про його глухоту, Сахно не добрала способу з ним розбалакатися і мусила дозволити роздягти себе й напнути на плечі купальний халат.
Лакей виконував усе з винятковою вправністю, його автоматичні, завчені рухи нагадували Сахно рухи заводної ляльки; відштовхувала потворна, гидка зовнішність. Його червоне обличчя було наче спечене, спухле. Від усього тіла віяло якимось мертвим холодом, і дотики його були бридкі. Навіть крізь рукавички, яких лакей не здіймав ні на хвилину, відчувався холод наче закостенілих пальців.
Нарешті лакей відкланявся і пішов. Спати ще ніяк не хотілося, і, розчинивши одне з вікон, Сахно вмостилася біля нього.
Був уже вечір, і над хащами парку сходив великий повний місяць. В його зеленаво-бузкових променях сиво клубився туман з озерець, що оточували парк. Під летючими хмаринками туману вїдлискували під місяцем великі плеса верхніх ставків, що майже омивали мури палацу.
Сахно замилувалася таємничою красою південної місячної ночі, її моторошними тінями у тремтливих світлинах. З вікна видно було добру половину палацу, що загинав тут літерою Г. В цій частині до парку виходили тільки одні двері. В усіх вікнах було вже темно — палац спав. Спав, мабуть, і господар. Подумавши про це, Сахно заходилася й собі вкладатися — до ранку було вже недалеко, аз дороги треба було спочити. Вона загасила світло й зібралася була плигнути в ліжко. Та забарилася. Електрика згасла, місячні промені вдарили в кімнату й обсипали все своїм чарівним мертвим сяйвом. Важко було відмовитися від утіхи помилуватися ще красою ночі, і Сахно вирішила випалити біля вікна сигаретку.
В цей час у багатьох вікнах палацу спалахнула електрика. Вихідні двері грюкнули, і надвір вийшов хтось у довгій кереї. Придивившися, не важко було впізнати пана господаря. Він поглянув на вікно кімнати Сахно, не помітивши, звичайно, її скуленої постаті в складках портьєр. Потім сів на велосипед і хутко поїхав.
“Щось професорові перешкодило додержати свого регламенту. Чи не трапилося чого?” — подумала Сахно.
У цей час надвірні двері ще раз грюкнули і, перехилившися, Сахно побачила якусь постать, що вийшла в сад. Сахно не звернула б на неї уваги, та здивувало її, що постать та була майже гола, в самих купальних трусах. Це не був лакей, бо навіть у сутінку голе тіло відсвічувало надто блідо для смуглявого й червоношкірого нащадка древніх хамітів.
Поки Сахно роздивлялася й роздумувала, постать відійшла від стіни, рушила в парк, просто навпростець через галявину. Проходячи повз вікно, постать потрапила в смугу ясного місячного світла, і… мимоволі Сахно моторошно скулилася… Повз неї пливло щось гидке й незрозуміле… Людина була аж надто біла і мало не прозора в зеленавих хвилях місячного проміння. Млявий, наче з густого туману, торс, безбарвна, одутла, водяниста пика з зловісними плямами чорних окулярів…
— Що за чорт? Що за потвора? — похолола Сахно. — Що за привид з колекції старого ідіота?
Привид тихо минув галявину й пішов стежкою в глиб парку. Коли він обернувся до Сахно боком, Сахно не могла не відзначити, як подібна його хода, всі його рухи до ходи й рухів Хаквілавіліса.
— Але це не він! Коли та червона потвора — нащадок якихось хамітів, то це вже якийсь альбінос… чи що?
Місяць зайшов за хмари. Вся таємничість ночі зникла. В глиб парку віддалялася звичайна людська постать, тільки гола.
— Це звичайний місячний міраж? — пробувала заспокоїти себе Сахно, пригадуючи все відоме їй про південні міражі. — Чи я галюциную з перевтоми?
Але мова розуму мало заспокоювала роздратовані нерви і нездатна була розвіяти пригніченість. Марно силкуючись відігнати моторошний образ і прикликати сон, Сахно загорнулася в холодні тканини вигідної постелі.
Точно о шостій Сахно збудив гучномовець. З набридлою допомогою того ж таки Хаквілавіліса вона хутко вбралася й поспішила на терасу, де доктор Гальванеску вже чекав на неї з ранішнім сніданком.
Гальванеску снідав мовчки і раз у раз підганяв Сахно: вони вже й так трохи запізнилися. Вигляд у господаря був похмурий і стомлений. Сахно розпиталася про його здоров’я та причини нічної подорожі. Не приховуючи свого незадоволення з приводу того, що Сахно бачила його нічний від’їзд, доктор Гальванеску відповів, що справді зле спав цю ніч. Він мусив несподівано виїхати до робітничих казарм: захворів один робітник, і гадали, що то холера. Однак, як виявилося, це звичайна дизентерія, що лютує тут кожного літа. Поснідавши, господар і Сахно зразу рушили в путь. Біля під’їзду на них чекала циклонетка [17] . Гальванеску сів до керма.
Вони минули палісадники, переїхали великим парком і виїхали на поля. Добрих дві години возив господар свою гостю по вузеньких, але добре второваних стежках, що в різні боки розбігалися через розлогі поля. Тут Сахно мала нагоду висловити своє захоплення з ідеально організованої системи штучного зрошування.
— О! Це моя альфа і омега! — не без самовдоволення відказав господар. — Гарне зрошування — це є основа всякого господарства. Природа мало турбується про нас і ніколи не розподіляє доцільно своєї вологи. Її або обмаль, або надто багато. Виправляти природу, керувати нею — є завдання людини. Ідея штучного зрошення для нашого краю особливо важлива, бо сонця в нас скільки хочете, але сонце наше посушне. Виправивши за допомогою штучного зрошення хиби клімату, мені щастить збирати за рік два врожаї: в червні і в жовтні. Виснаження грунту я компенсую звичайними заходами угноєння, тільки більш удосконаленим способом. Я, звичайно, не угноюю моєї землі простим гноєм і давно вже відмовився од суперфосфату. Угноєння відбувається в мене разом із зрошуванням. Рідина, яку ви бачите в водозборах, польових водогонах та в цих рівчаках, не проста вода. Це насичений хімічний розчин. Формула розчину — мій секрет. Хімія — мати хлібові. Ця хімія дає мені два врожаї на рік і збільшує збір проти звичайного на дикунських селянських полях в кожному врожаєві в п’ятдесят разів.
17
Циклонетка — автомобіль на трьох колесах.