Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
З великою цікавістю слухав Думбадзе розповідь місіс Ліліан.
— Значить, усе це, що бачимо ми довкола, — все це діло Нен-Сагорових рук? — захоплено скрикнув він.
— Не тільки його, — посміхнулася місіс Ліліан, — його та й усіх тутешніх мешканців: він здобув собі їхню гарячу прихильність своєю самовідданою лікарською практикою.
В цей час товариство вийшло за межі Геліополя. Довкола були розкішні луки з великими отарами овець, що паслися на них. Кілометрів за два далі, на внутрішніх південних схилах кратера, рясніли густі виноградники. Там зараз ішла інтенсивна робота: жовтаві одежі садівників майоріли серед буйної зелені. З-за озера прогув короткий і негучний гудок — то закінчувався робочий день.
Всі спинилися за останнім будинком, край лужі, і милувалися з пейзажу. Місіс Ліліан і Думбадзе спинилися разом з усіма. Там сер Овен Прайс ораторствував перед Нен-Сагором, Коломійцем та своїми двома колегами. Він говорив про його власний маєток на півдні Шотландії.
Він хвалився трьома тисячами фунтів прибутку з його сорока гектарів.
— Якби не ці ледарські профспілки, — запально гукав він, — я б за два роки підвищив прибутковість мого маєтку до чотирьох тисяч! Ви можете собі уявити, — вони щоразу страйкують і зовсім покинули б роботу, коли б зменшити їм платню на якихось нещасних десять шилінгів на місяць! Але я добрав чудового способу, і чорт мене забери, коли за три-чотири роки я не дійду того ж самого. Я ніколи не зменшую платні на один шилінг, коли цього вимагають кон’юнктури, — я зменшую її зразу саме на десять. Бачили б ви, яка буря здіймається в цих профспілках: бойові статті, заклики до страйку, громадський бойкот, нарешті, і самий страйк. Це — ха-ха — тоді, як на біржі тисячі безробітних! Але не подумайте, що я набираю штрейкбрехерів. Для чого? Навпаки, я прилюдно заявляю, що ніколи нічого спільного з штрейкбрехерами не маю і мати не буду; я чесний господар. Я заявляю, що я волію договоритися тільки з моїми робітниками. І я починаю говорити з профспілкою. До вечора ж ми йдемо на спільні поступки: я скидаю дев’ять шилінгів, я згоджуюсь знизити платню поки що тільки на один шилінг, на той самий шилінг, що був мені потрібний. Профспілковим представникам я показую мої розрахунки і нагадую про патріотизм і обов’язок кожного англійця всіма силами сприяти рідній торгівлі й промисловості. Вони радо погоджуються й починають кричати в своїх газетах про свою перемогу й про моє благородство. Робітники, правда, з ними не погоджуються і не хочуть поступатися своїм шилінгом. Але тепер це вже не моя турбота. Цим тепер турбуються самі профспілки. Вони переконують робітників, а коли серед них трапляються уперті, самі ж профспілки знімають таких з роботи й на їхнє місце ставлять інших, згодних працювати на шилінг дешевше.
— Надзвичайно! — пробурмотів Коломієць. — 3 вас, сер, геніальний господар.
— Ви мені лестите, — скромно почервонів сер Овен Прайс, — але що правда, то правда — з робітниками я вмію добре’поводитися.
— Н-да, шкода тільки, що робітники ваші ще не навчилися як слід з вами поводитися.
— Що ви кажете, сер?
— Я кажу… що, на жаль, робітники цього не вміють цінити.
— О так, це невдячне бидло!
Не мавши сил далі стримувати себе, Коломієць поспішив відійти набік. Він був дуже задоволений, що Думбадзе не розчув добре монолога сера Прайса, а то б знову, безперечно, трапився інцидент. Але сер Овен Прайс і сам уникав запального й невитриманого грузина.
Щоб перевести розмову на інше, Коломієць перейшов ближче до Нен-Сагора.
— Патроне, — сказав він, — от уже другий день ми у вас, ходимо по вашому маєтку і роздивляємося довкола. Нам не часто доводиться близько зустрічатися з місцевими мешканцями…
— Зараз саме розпал сільськогосподарських робіт, геліопольці у виноградниках та на луках, — пояснила місіс Ліліан.
— Авжеж. Але я не про те. Я хочу розпитати про одну річ, що впала мені в око. Не можна, знаєте, не звернути уваги на те, що всі тутешні мешканці якісь… якісь, я б сказав, однакові. Певна річ, ми маємо тут, цілком очевидно, якесь одне плем’я, що дуже збереглося від чужих впливів: цьому, очевидно, дуже сприяє саме географічне положення вашої країни в цьому кратері. Але, знаєте, і за таких умов не може не дивувати така витриманість типу конституції. Адже ж в кожному, найобмеженішому навіть племені завжди можна спостерігати конституціональні відхилення від середнього типу. Тут же цього нема. Всі ваші геліопольці — наче діти одних батьків… Я не надто експансивний у своїх висновках, патроне?
Нен-Сагор уважно поглянув на Коломійця.
— О ні, друже! Ваша спостережливість робить вам честь.
— Значить, я маю рацію, — зрадів Коломієць.
— Безперечно… і вам будуть зрозумілі причини такого явища, коли мені дозволять провадити далі мою доповідь.
— Але ж ми слухаємо вас з великою цікавістю.
— Кажіть, патроне!
— Ми слухаємо вас, сер, — милостиво додав і сер Овен Прайс.
Товариство спинилося на пагорку, що з нього цілий Геліополь був видний широким профілем кучерявих садків та мініатюрних призматичних будиночків. Глибоким спокоєм дихало з цього містечка, затишного й спокійного. Місіс Ліліан сіла долі й зробила запрошувальний жест до інших. Нен-Сагор, Думбадзе й Коломієць не дали себе просити вдруге. Тільки 3 сер О лишилися стояти, не дозволивши собі такої непристойності, як сидіти на голій землі.
Нен-Сагор повів рукою на Геліополь.
— Я говорив вам, панове, що це містечко Геліополь і’є, власне, моя лабораторія, де ми здійснюємо наше виховання людського організму, наше виховання нової людини. Я повинен пояснити вам способи нашої роботи, і тоді ціла ця ідея виховання стане вам зрозуміла.
— Ми слухаємо вас, сер, — знову подав голос сер Овен Прайс, втомлено переступаючи з ноги на ногу.
— Ви б сіли, панове, — припросила місіс Ліліан. — Тут нічого боятися застуди. Грунт зовсім сухий.
— Дякуємо, місіс, але ми воліємо стояти. Нен-Сагор миттю оглянув своїх ревізорів. Легка усмішка блукала йому на устах. Він заговорив далі:
— Я казав вам також, що нашій медицині ми даємо такий девіз: “Лікувати людину не тоді, як вона вже захворіла, а так загартувати людський організм, щоб людина втрачала самий нахил, саму здатність хворіти…”
— Могутній імунітет, виключне значення профілактики, як основної галузі медицини?..
— Саме так. Ми вважаємо профілактику за основну і єдино важливу галузь медицини. І головне — саме сонячну профілактику насамперед. Сонячною профілактикою ми беремося переродити організм сучасної людини…
— Хе! — змінив позу сер Овен Прайс і нарешті не витримав: — Я вважаю, що тут стає вогко. Може, ми рушимо далі й слухатимемо сера Нен-Сагора, прогулюючись? Ви маєте вашого блокнота, Альберте?
— Так, сер, — відгукнувся горбань і непомітно перезирнувся з місіс Ліліан. — Я справно нотую все, що говорить сер Нен-Сагор.
Нен-Сагор, місіс Ліліан та Коломієць з Думбадзе неохоче звелися на ноги. Вечір був тихий і принадний.
— Ми рушимо назад до міста, — незаперечним тоном заявив сер Овен. — Я все ж таки гадаю, що буде зручніше обмінюватися думками не під голим небом, а десь у придатнішому для цього місці.
Всі мовчки погодилися. Товариство так само мовчки рушило назад.
Коли околичні вулиці лишилися позаду й товариство вийшло на головну вулицю, несподівана процесія перепинила цілях. Всі спинилися й повинні були пропустити її.
Це повертався з гір нічний загін королівської кінноти. Він був вистроєний у каре. На чолі, закинувши шолом на маківку, їхав начальник загону. Шереги солдатів крокували за ним. Всередині каре тихо посувалося чоловік з двадцять людей. Вони йшли понуро, й руки були їм зв’язані ззаду мотузками. Їхній одяг був брудний і пошматований, дехто був і зовсім майже голий.
Коломієць впізнав у них вчорашній гурт повстанців…
Ні Нен-Сагор, ні місіс Ліліан ніяк не реагували на цю несподівану процесію: вони дали їй пройти, мовчки провівши полонених очима.
