Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
Мовчали й усі інші. Тільки сер Овен Прайс та його колеги не на жарт переполошилися.
— Це повстанці! — зблід сер Олівер Вебенс.
— Але ж звідки вони? Значить, вони таки були тут поблизу!
— Яка небезпека загрожувала нам! — перелякано промимрив сер Овен Прайс. — Офіцере! — гукнув він до командира загону. — Ви не залишите нас? Тут троє громадян Британської імперії. Ми потребуємо вашого захисту!
Офіцер почув і віддав честь. Потім він мовчки вказав назад по вулиці, в напрямі до Сольготелю, 3 сер О глянули туди й полегшено зітхнули. Перед Сольготелем і на кожному перехресті полискував у надвечірньому смерку сивий металевий шолом і широкий короткий багнет.
Військові англійські сили в Індії в тридцятих роках складалися з двох армій: прикордонної, що берегла переходи через Гімалаї з боку Афганістану, та внутрішньої, що стояла постоєм по різних місцях Індії, щоб підтримувати внутрішній лад та допомагати поліції насамперед. Прикордонна армія складалася переважно з індійців: 90 % У ній — солдати з різних індійських племен і лише 10 % — англійці. Але зовсім навпаки — з внутрішньою армією; там дуже незначний процент тубільців: англійське командування небезпідставно воліє держати всередині країни певніші і відданіші війська.
Але крім того, що є військо, яке підлягає індійським раджам, є ще резерви, є ще територіальні солдати, є ще й окрема “допоміжна” армія тільки з самих англійців.
І зверх усього цього є ще спеціальні військові ескадрильї…
На жаль, неможливо навести точно їхню кількість. Адже, певна річ, авіація нині буйно розвивається, і нема нічого дивного, що разом з тим розвивається собі й англійська авіація в Індії. Що ж до її числа, то про нього не цілком поінформований навіть британський міністр колоній — військовий міністр ніяк не збереться подати йому такі відомості. Для стороннього спостерігача відоме лише одне, що майже в кожному номері опозиційних індійських газет з’являється повідомлення про прибуття До Індії нового транспорту військових аеропланів. Проте в кожному ж номері офіціальних газет з’являється на це спростування в досить категоричній формі. Це спростування друкується вгорі на першій сторінці чорним шрифтом, а внизу, у “підвалі”, петитом друкуються нові й нові екзерсиси різних шановних генералів про значення військової авіації під час громадянської війни й повстань.
Проте це, власне, не таке вже й цікаве. Цікавіші відомості про самий внутрішній склад індо-британської армії щодо розподілу його по різних племенах народів Індії. Кожний індійський полк, де незначний процент англійців, має мішаний національно-релігійний склад: в ньому є батальйони сикхів, пенджабських мусульман, патанців, дограсців, джатців, бірманців… До них додають ще й батальйони гурків — найпевніших англійських’ солдатів, бо їх наймають поза кордонами Британської Індії — в незалежному королівстві Непал. До речі, в повстанні навесні 1930 року батальйони гурків повстали проти англійських загарбників одні з перших.
Всі ці відомості Думбадзе з Коломійцем одержали від місіс Ліліан, поки йшли з головної вулиці Геліополя до Сольготелю. Оглядаючи кожного вартового на перехресті, вони могли пересвідчитися в правдивості таких інформації! — з шістьох вартових, що їх вони минули, один був сикх, другий — патанець, третій — дограсець, четвертий- джатець, п’ятий — бірманець і шостий — гурк. Сер Овен Прайс, проходячи повз цих вартових, набирав військової виправки і велично відповідав на їхні вітання: на мовчазну витяжку “струнко” він прикладав долоню до свого коркового шолома й урочисто промовляв: “Хай живе король!”
І взагалі він повеселішав і пожвавішав, почувши присутність гвинтівки англійського зразка, нехай і в руках приборканого раба.
У Сольготелі товариство розташувалося в залі для куріння. Мехта із своєю товаришкою принесла кофе.
Веселий і бадьорий сер Овен Прайс, проковтнувши першу чашку, дружньо заохотив Нен-Сагора:
— Ну, професоре, — це вперше після пам’ятного з’їзду Королівського товариства він звав Нен-Сагора професором, — ну, професоре, ми залюбки слухаємо вас.
Всі вмостилися, як кому зручніше. Альберт Сю сів до столика. Сер Олівер Вебенс приткнувся в кутку в найглибше крісло, щоб нишком переспати кілька хвилин.
— Прекрасно, панове, — почав Нен-Сагор. — Значить, ми спинилися на визначенні виключного значення профілактики.
— Сонячної профілактики, сер, — нагадав сер Овен Прайс.
— Так, сонячної профілактики зокрема… ті експериментальні здобутки про ефективність кожного з променів сонячного спектра і тут лягли в основу нашої роботи щодо виховання нової, здорової людини. Власне, вони й спричинили появу такої ідеї, відразу в площині гіпотези, а далі — в перетворенні її на факт.
Вплив кожного променя сонячного спектра на кожний орган людського організму став за величезну зброю в наших руках. Уміючи ліквідувати якусь ваду людського організму за допомогою того чи іншого з сонячних променів чи комбінацією сонячних спектральних променів, ми здобули змогу не тільки лікувати окремі захворювання різних органів, не тільки виліковувати й оздоровлювати хвору людину, а й побудувати цілу реальну теорію про залежність біологічного життя від сонячного світла. І ця теорія насамперед поставила нас перед надзвичайно важливим висновком про те, що функціональна гармонійність живого організму залежить насамперед від правильності прийняття цим організмом безпосередньої сонячної енергії. Я кажу безпосередньої, тобто так званої променевої, бо всі інші формації перетвореної сонячної енергії, наприклад, — їжа, певна річ, є вже самою передумовою існування живого організму. Отже, я кажу саме про сонячний промінь, як такий.
— Змішаний, білий?
— Насамперед так: змішаний, білий. Цим ми не відкриваємо якихось нових Америк. Кожному медикові, а тепер уже й взагалі кожній культурній людині добре відомо, що чим більше ізолюється людина від сонця, тим більше кволіє вона. Недостатність перебування на сонці стає причиною не тільки загальної кволості організму, а й спричиняє чимало тяжких недуг. Клерк, що не бачить сонця в своєму бюро, кволіший за хлібороба, дарма що хліборобська праця потребує більшої витрати сил. Робітники, що працюють у темних льохах, кволіші за робітників, зайнятих аналогічною роботою, що працюють, проте, в добре сонцем освітлених приміщеннях. І так далі, і таке інше. Так само й надто різниться вік для людей, ізольованих від сонця, і вік для людей, що постійно опромінюють своє тіло цілющими променями великого світила. Це загальновідомі істини — порівняйте здоров’я людини тисячу років тому і її здоров’я тепер. Порівняйте сучасного дикуна й сучасну цивілізовану людину. Коли нам щастить знайти такий екземпляр сучасного дикуна, який не зазнав ще на своїй шкурі радощів сучасної цивілізації, тобто експлуатації, то ми можемо бачити рідкий екземпляр здоров’я, краси й довговічності… Певна річ, що такого дикуна сьогодні вже важко знайти на білому світі. Умови завоювання диких країн цивілізованими, умови страшної і нелюдської експлуатації в цих країнах обернули колишнього дикуна, дарма що він гармонійно сприймає сонячну енергію, на кволу, виснажену й хвору істоту, значно коротковічнішу, ніж його, дарма що більше ізольований від сонця, хазяїн. Тут умови соціального порядку стали, певна річ, дужчі за внутрішні сили самого людського організму…
— Е, пробачте, сер, — перепинив його сер Овен Прайс, — мені здається, ми ухиляємося вбік. Давайте повернемось до… цього самого… оздоровлення та… цієї самої сонячної, саме сонячної, а не, гм, гм… соціальної терапії.
— Гаразд, сер, це тільки до слова прийшлося. Словом, з такими ідеями ми розпочали нашу експериментальну роботу. Ми стали на тому, що віками людський організм спрацювався, знемічнів і скволів саме тому насамперед, що людство з покоління в покоління все далі й далі відходить від сонця, менше й менше бере від нього могутньої, цілющої енергії. Ми стали на тому, що для цілковитого оздоровлення людства потрібно вернути його до сонця, дати йому стільки сонячної енергії, скільки її потребує для нормальних гармонійних біопроцесів людський організм. Ми стали на тому, що через недостачу сонця порушено гармонійність біопроцесів у людському організмі, а в результаті такого порушення гармонійності з віку у вік, з покоління в покоління людський організм виснажився, звироднів, і в ньому постали різні органічні вади, а весь він став дуже сприятливим середовищем для розвитку й поширення мільйонів різних мікробів.
