Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Научно-образовательная » Иностранные языки » Маріупольський процес - Вдовиченко Галина (первая книга TXT) 📗

Маріупольський процес - Вдовиченко Галина (первая книга TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Маріупольський процес - Вдовиченко Галина (первая книга TXT) 📗. Жанр: Иностранные языки. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Тиша нагорі тривала.

– Я подивлюся, що там, – сказав Роман, посунув сходами вгору, не чекаючи дозволу Ольги.

Рипнули дверні петлі нагорі, на долівку впав трикутник світла з прочинених дверей.

Сонячне тепло кликало до себе – кішки зістрибнули з бабиних колін, шугонули одна за одною на волю.

Баба Аня теж ворухнулась під ковдрою. Заносило димом. Ользі холодок пробіг поза плечі. І той щось там довго роздивляється. Аби не дав драла…

– Почекай, – до баби. – Я зараз. – І подріботіла вгору кам’яними вищербленими сходами.

Назовні світ перекинувся сторчголов. Ользі забило памороки, із грудей вирвався короткий схлип. За полем соняхів горить лісопосадка, старі акації палають. Ніколи такого не бачила, навіть у кіно, щоб горіла зелень живих дерев. Дим на півнеба, земля у чорних вирвах, і тихо-тихо навколо, лише вогонь потріскує і пахне згарищем.

Умить на баргароні опинилася. Звідти видно далеко: горить руйновище давно закинутої ферми, догоряє копиця сіна, земля переорана вибухами. Романа не видно ніде. Утік?…

Не втік, стояв за рогом, вражений тим, як змінилося все довкола. Хаті теж дісталося: обсипана штукатурка під глухою стіною без вікон, кілька слідів від осколків під дахом. На землі розпластана ластівка зі шматком металу у грудях – піймала осколок на льоту.

Мовчки розвернувся, дійшов до погреба – схилив голову, ступаючи на першу сходинку. За кілька хвилин виніс бабу на руках, йшов повільно, важко ступаючи, дивлячись перед себе. Ольга зістрибнула на землю, забрала йому з дороги відро, підхопила кут ковдри, що тягнувся по землі, міг заплутатися під ногами. Пішла поруч.

Розпечене небо, побита земля завмерли одне проти одного. Теж перемир’я, теж тимчасове. Що було робити людям? Хапалися за роботу, щоб не збожеволіти.

Та земля, в яку Роман вгризався, довбав заступом, розбивав ломом, не бачила світла півстоліття. Була як камінь. Але й цю сіру твердь, збиту у моноліт, прошили нитки небезпечної грибниці. Роман вперше бачив можливості руйнівного гриба.

По телебаченню про ранковий обстріл – ані слова. На жодному каналі. «Та вони усі брешуть, – сказала Ольга. – Що ті, що ті». Вона увесь вечір розмальовувала олівцями контурні карти, ніяк інакше не могла зупинити тремтіння пальців. «Ти ж бачила, звідки був обстріл», – нагадав Роман. «Бачила-то бачила… А я там знаю, хто стріляв?» – не здавалася вона. «Там ваші стоять», – нагадав він. «А може, це ваші у тил зайшли, відстрілялися – й назад!» – «А, коли так – тоді слухай… Слухай, що там у новинах пояснюватимуть на улюблених каналах».

Роман підхопив з долівки свою гирю, вийшов на подвір’я, сам до себе припнутий, брязкаючи довгим ланцюгом. Він тепер спатиме на новому місці – на тапчані під баргароном.

Звідси не видно розстріляної місцевості. Посидів, дослухаючись до звуків навколо. Наче не тут кілька годин тому стріляли. А тепер шаруділи жуки у траві, шурхотіли, осипаючись, зірки у небі. Це подвір’я з баргароном, кімната з розібраною підлогою, безпам’ятна бабця, легковірна й водночас недовірлива дівчина, два коти і вуличний пес і він разом з ними – усі вони якимсь дивом випали із загальної картини світу. Стали невидимими для інших, відірвалися окрайцем суші від моноліту материка, подрейфували у невідомому напрямку одною божевільною командою. У бурхливому морі, під мапою нічного неба, тягнучи за собою чавунну гирю, як даремний якір, не спроможний зупинити цей дивний рух.

Коли споночіло, повернувся Дик, ховався чи вештався десь. Із подивом глянув на нове місце господаря, обнюхав траву навколо. Роман спав на тапчані під баргароном, поставивши гирю поруч.

Зранку сказав: зніми з мене ланцюг. Я не втечу, сказав. Слово даю.

Ольга засміялася.

– Я слово даю, – повторив він без тіні усмішки. – Поки не виберу всю хвору землю, навіть не думатиму про це.

– Та хоч думай, хоч не думай! Я маю дещо, щоб наздогнати втікача, – пообіцяла Ольга.

На понт брала. Нічого у неї не було, окрім товкачки до картоплі.

А ланцюг зняла. Тільки попросила забрати гирю із собою в яму, на випадок, якщо хтось прийде. Увечері, коли Роман помився й перевдягнувся, гиря залишилася стояти поруч з ним на тапчані, Ольга не припнула бранця до ланцюга на ніч.

Він зрозумів. Сховав ланцюг під ковдру біля себе й уперше за всі дні неволі ліг навзнак, свобідно випроставши ноги. Покрутив ступнями ліворуч-праворуч, вгору-вниз, розвів їх, різко звів – аж стукнулися кісточки, перевернувся долілиць… Як добре! Крутився, перекидався під ковдрою, ледь помітно підносив ноги вгору. Він ледве стримував сміх, що рвався з грудей. Ніяк не міг заспокоїтися. Дик незмигно спостерігав за цією акробатичною сюїтою. Тоді й собі впав у траву, задер лапи в небо, покатулявся, чухаючи спину, перекинувся, повторив ще й ще раз.

– Слухай, що ти товчешся? – запитав його господар.

Дивні люди! Пес застиг на місці, підібгав хвоста й заліз під тапчан.

Усю ніч Ольга намагалася заснути. Крутилися у голові його слова: «Не втечу, обіцяю». Повірила, ідіотка.

Щойно очі розплющила – одразу до вікна. Й від серця відлягло: побачила його спину, з неї сповзла ковдра. У нього в ногах спала чорна Циганка. Не втік.

Що було зворушливого у його потилиці? Нічого. А Ольга чогось прикипіла до неї поглядом, подумки торкнулась темного волосся, наче відчула, яке воно на дотик – пружне, неслухняне.

12

У Ольги бзик і пунктик. Валька-Самореклама так їй в очі й каже: у тебе, подруго, бзик і пунктик. Спостерігає з порогу літньої кухні за Ольжиними маніпуляціями, головою похитує: що робиться!

І справді, є таке. Нав’язлива потреба, важливий ритуал: баргарони не мають пропасти. Ольга напихає черешню у банки, закриває з нечуваним завзяттям. Мама дивується: молодша донька – і заготовки на зиму! Непоєднуване поєднання. Ольга по телефону нюанси з’ясовує, записує, завела собі спеціальний зошит.

Нехай усі думають, що в ній прокинулася господарська жилка. Вона нікому не скаже, для чого вона це робить, бо таємниця є частиною ритуалу. Лише посвячені знають: компоти у погребі – це обіцянка світу, що все буде гаразд. Посил у майбутнє, матеріалізоване підтвердження власної віри в те, що все добре повернеться, а погане зникне, наче й не було.

Тому так впевнено і натхненно Ольга наповнює банки, тому вони так весело булькотять на вогні у виварці, підстрибуючи на складеній удвічі шматі. За певних умов це може стати тимчасовим сенсом життя. Нехай Валька-Самореклама скільки завгодно підколює: ото, мовляв, хазяйський свербіж прокинувся! Дозріла дівка до заміжжя!

Не зрозуміти їй, що на цьому ритуалі може втриматись гармонія світу, порядок речей і основа майбутнього.

Так робила мама, а до неї баба Аня, ще й Ольгу змушували, щоправда безуспішно, а тепер вона сама узялася за цей обряд. Проведений за всіма правилами, він буде гарантією того, що світ не злетів з котушок. Компот у цьому домі буде кому пити. Нехай вони навіть не дякують, нехай лиш усі будуть вдома. І брат, і мама, і сестра з племінниками.

Баба Аня поруч. Дрімає у глибокому пошарпаному кріслі – воно стоїть під баргароном, біля тапчана. Його навіть не заносять до сарайчика. Дощів немає, а як покропить, то верховіття баргарону ті краплі затримає.

У баби на колінах смугастою хутряною подушкою влаштувалася Рибка, у ногах Циганка – післяобідня трійця у сонній млості.

– Чи то мені здається? – прокидається баба, голос тихий, проте впевнений. – У тої рябухи пір’я на шиї повисмикано?…

– Га? – від несподіванки Ольга здригається, визирає за поріг. Баба Аня показує кривим пальцем за сітку на курей:

– Ота ряба голою шиєю світить чи ні?…

Ох вже ці переходи…

Ольга вертається до плити, витягує з відра останній на сьогодні бутильок, той щойно стояв по плечики у воді, поверхня окропу дихала пухирцями, і от вже спільне творіння Барона Баргарона та Ольжиних рук опиняється на міцному табуреті. Розгойданий ключ обережно притискається до металевої кришки, навертає оберти. Головне – розрахувати силу, не перетиснути, бо скло може тріснути. Ще кілька контрольних прокручувань, і господиня вправно підхоплює гарячі боки рушником, перевертає – й до інших банок новеньку, у теплу компанію, під стару ковдру. Нехай там повільно вистигають до ранку.

Перейти на страницу:

Вдовиченко Галина читать все книги автора по порядку

Вдовиченко Галина - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Маріупольський процес отзывы

Отзывы читателей о книге Маріупольський процес, автор: Вдовиченко Галина. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*