Маруся Богуславка - Куліш Пантелеймон (книги без сокращений .TXT) 📗
Тут можно читать бесплатно Маруся Богуславка - Куліш Пантелеймон (книги без сокращений .TXT) 📗. Жанр: Иностранные языки. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
І
«І не турбуй мене,
І не дратуй мене
Ти мріями своїми!
Сі безземельники —
Чорти-пекельники;
Пропадемо ми з ними.
ІІ
З моря вертаються,
Знов пропиваються,
Знов ходять без сорочки.
Хай їх цураються,
З ними не знаються
Отецькі чесні дочки.
ІІІ
Бо за п'янюгами
Та волоцюгами
Орда сюди вганяє,
І не одно у нас
(Скажемо в добрий час)
Село від них палає».
«Я довідався, чого се,
Козаки охочі
Пропивають у шинкарки
Нащадки жіночі,
І дзижчать, мов злющі оси,
І гудуть шершнями,
Будять нас посеред ночі
Гуком та піснями.
Знай, моя голубко, лихо
Та й велике сталось:
На Цоцорі безголов'є и
Над панами склалось.
Кликав пан гетьман коронний
За Дністро й охочих, —
Обізвалась купа сивих
Та підпарубочих;
А середні загукали,
Мов базар жіноцький:
«Нехай знає-пам'ятає
Ясний пан Жовковський
Як пани нам на Вільшанці
Леєстри писали,
Козаків старих до плуга,
До коси вертали»…
«Як же, злющі, одібрали
Із Цоцори вісті,
Миттю до коша зібрали
Тисячу і двісті». —
«Які ж вісті, мій панотче»? —
«Дикі, жено мила!
Розметала нас, мов клоччє,
Бесурменська сила.
Стяте голову з гетьмана
Великорозумну,
Що всю Русь обороняла
Та й Ляхву безумну.
Стято й подано гостинця
У Стамбул страшного,
І висить вона в воротях
У царя гнівного». —
«Ох, мій Боже»! —
«Не лякайся:
Се не все ще горе,
А ось лихо, що зібрались
Козаки на море!
Будуть море пліндрувати,
Пити да гуляти,
А нас кляті азіати
У полон займати.
Будуть пити, в кобзи грати,
Здобич прославляти,
А ми – той Стамбул завзятий
Бранцями сповняти!
Вирвавсь я із рук єхидних,
В хижих єзуїтів,
Та й попавсь в криваві лапи
Наших людоїдів.
Як ті душі погубляють,
Так сі людське тіло,
Та ще й дякуй, мов за добре,
За спасенне діло!
Подивись, он над ворітьми
Значка-комишина:
Се заслужена попівська
Плата-роківщина.
Повтикають комишини,
Ратища по дворах
Та й шукають на горілку
Жита по коморах.
Човнове се в них зоветься…
Хто не йде на море,
Приймай мовчки від гультяйства
І наругу, й горе!
Ой ви, праведники Божі!
Де ж шукати правди?
Всюди кривда, лжа, тіснота,
Всюди повно зради».
І оглянув піп, зітхнувши,
Божники з богами:
Мріють мовчки чудотворці
Попід рушниками.
«Знаєш що, моя Палазю?
Тяжко нам тут жити,
Харцизякам, мов болячці,
Без пуття годити.
Є Москва, народ заможний,
Кажуть, і правдивий…
Править нею цар побожний
І благочестивий.
Haші предки проти хана
Їй допомагали,
Козаки ж царю з ляхами
Тяжко допікали.
Чув я, в Києві говівши,
Дехто з України
До Москви втікати хоче
При лихій годині.
Бо докучили вже нашим
Ниці єзуїти,
А до гурту їх пристали
Ще й вовки-уніти.
Хоч і топлять запорожці
Клятих супостатів,
Та аби в них по коморах
Скрині жакувати.
Хочуть наші займанщини
У царя просити,
Щоб козацтва й жидовини
В села не впустити [1].
Позбуваймо всю скотину
І стару хатину,
Та втікаймо, покіль цілі,
У царську країну,
Бо я бачу, не бувати
Правді тут між. нами,
Покіль буде панувати
Жидова з ляхами.
А козацтво, хоч з ордою
Б'ється і воює,
Її оком позирає,
Її серцем чує.
Як дознавсь я про Цоцору,
Сон мені приснився:
Що Дніпро під зимню пору
Широко розлився.
Ох, розлився не водою,
Кров'ю він людською,
І козацтво наше плавле
По крові з ордою.
О святії чудотворці!
Умоліте Бога,
Щоб ся кров не покропила
Нашого порога».
ДУМА ШОСТА
Не вернувсь Левко з човнами
На лиман із моря,
А вже люде дознавали
На Вкраїні горя.
Вже кругом палають села,
Гонять скот, отари…
Людський плач і голосіннє —
Під самії хмари.
Кинувсь піп з дяком у церкву,
Слізно Бога просять,
А піддячі не співають,
Голосно голосять.
Зачинивсь Господь на небі
З усіма святими:
Мабуть, люде прогнівили
Вчинками лихими.
Налетіла з Криму буря
На село щасливе:
Гумна палять, хати граблять,
Ясирять, що живе.
І по-нашому говорять,
Хвалячи Аллаха,
Що ясир сей їм дарує
Лицар-сіромаха [2].
«Не схотів, – мовляють, – з панством
Вийти на Цоцору,
А метнувся на купецтво
Проти договору.
І Аллах, защитник правди,
Покарав невірних:
Оддав їх нові осади
В руки правовірних.
І Аллах, гонитель зради,
Подав з неба голос:
Попалив огнем осади
Ще й на нивах колос.
І Аллах, помститель кривди,
Простер з неба руку,
І пійшли гуртом єхиди
У ясирну муку.
Через лютих людоморів
І благих карає:
На Цонорі, мов на морі,
Хляби одверзає.
Позирнувши в ті безодні,
Сліпнуть ваші очі,
Обіймає і хоробрих
Пополох жіночий.
І Зулуш, кому в лицарстві
Рівного немає,
Головою наше царство,
Порту прославляє…» [3]