Дмитро Байда-Вишневецький - Сорока Юрій В. (читать книги бесплатно .txt) 📗
Інакше на можливі причини походу князя Вишневецького до Сучави дивився В. Голобуцький. Вчений звертав увагу на те, що у Молдавському князівстві протягом 50–х років XVI століття, після того, як урвався рід князів Драгошів, точилась кривава громадянська війна між боярськими угрупованнями за володіння престолом, а це викликало інтерес з боку Польщі та Литви. За версією Голобуцького, князь Вишневецький погодився втрутитися у цю боротьбу спочатку на боці одного з претендентів на молдавське господарство, Деспота Воде, а потім піддався привабливій пропозиції іншого претендента — Стефана Томші. Князь вирушив зі своїм загоном до Сучави і потрапив у засідку, влаштовану лукавим боярином. Вже у другій редакції «Запорозького козацтва», яка вийшла у 1993 році, В. Голобуцький стверджував, що князь Вишневецький після повернення на батьківщину мав на меті продовжити боротьбу проти Османської імперії й саме для цього обрав Молдавію. Адже дрібне князівство слугувало свого роду буферною зоною між Україною та Оттоманською Портою. Тож для убезпечення південних кордонів України Вишневецький і почав політичну гру спочатку з Гераклідом, а потім і з Стефаном Томшею. При цьому, зазначає В. Голобуцький, князь Вишневецький змушений був діяти на власний розсуд, позбавлений підтримки короля Сигізмунда Августа.
Цілком несподівану думку, з точки зору історіографії, висловив галицький письменник і історик початку XX століття Антін Лотоцький. На погляд вченого, Дмитро Вишневецький, розпочинаючи молдавську авантюру, був повним амбітних державотворчих задумів. Лотоцький стверджував, що князь мріяв відновити стародавню Київську державу. Саме тому він продовжував боротьбу з Кримським ханством, на місці якого бажав відновити Тмутараканське царство. Завоювання молдавської корони Дмитром Вишневецьким, на думку А. Лотоцького, повинно було стати початком відбудовування Київської держави. Мусимо не погодитись з Лотоцьким. Попри усю його любов до України і її історії, слід визнати, що така точка зору є досить екзотичною й навряд чи відповідає дійсності.
Більш реалістичні мотиви Дмитра Вишневецького змальовує М. Грушевський, хоча він, як і М. Костомаров, не надто вдавався у подробиці молдавського походу князя. Вчений писав у своїй «Історії України — Руси», що Дмитра Вишневецького вмовив піти у Молдавію Альбрехт Ласький, з тим щоб взяти участь у протистоянні Геракліда і Томші. На думку дослідника, «серед сього замішання Вишневецькому подано надію на господарство», але після вступу князя Вишневецького у протистояння, молдавські бояри не надали йому відповідної допомоги, тому козаків Дмитра Івановича й розбив Стефан Томша. Як і Костомаров, Грушевський вказував, що князь Вишневецький своїм молдавським походом второвував «дорогу для цілого ряду козацьких ватажків, аж до Тимоша Хмельниченка». Залишається додати, що М. Костомаров помилявся в оцінці наслідків походу Вишневецького до Сучави. У своїй праці він вказує, що похід виявився вдалим і князь Вишневецький посів молдавський трон, що, на жаль, є прикрою помилкою.
Відомий український історик в еміграції, Любомир Винар, вивчивши з цього питання багато іноземних історичних джерел, стверджував, як і Грушевський з Костомаровим, що вчинити похід у Молдавію князя Вишневецького намовив саме Альбрехт Ласький. Як вважає Винар, у тому, що пропонував Ласький, для князя дійсно був немалий сенс. Перед ним відкривались нові горизонти у політиці. Як одну з основних причин бажання Дмитра Івановича отримати молдавську корону, дослідник називає те, що у Молдавії проживала значна кількість етнічних українців. Для Дмитра Вишневецького такі обставини відкривали можливість, спираючись на підтримку цієї частини підданих молдавського господаря, створити нову коаліцію для боротьби з Османською імперією. Історичні зв'язки, які єднали Україну з Молдавським князівством, наголошує дослідник, просто не могли залишитися поза увагою Дмитра Вишневецького. Адже Молдавія, за словами Винара, як і Крим, була «лицарською школою для українського козацтва». Отримавши корону Молдавського господаря й виборовши для Молдавії незалежність від Османської імперії, Вишневецький, на думку науковця, міг контролювати таврійські степи й не допускати татар до наїздів на Поділля, Брацлавщину й інші українські землі. Щодо розвитку подій, які розгорнулися у Молдавії після приходу туди корпуса Дмитра Вишневецького, Любомир Винар робить припущення, що козацький князь і гетьман став жертвою інтриг Стефана Томші. Адже саме Томша намагався сплести павутиння з брехні, обплутуючи ним всіх учасників молдавського конфлікту. Вишневецькому через прихильних до нього бояр він обіцяв корону, якщо той допоможе йому здолати Геракліда. Одночасно з цим Томша зносився з Іоаном Якобом, доповідаючи йому, що козаки Дмитра Вишневецького чинять в Молдавії страшні погроми й руйнування, і пропонував полишити протистояння, щоб поєднати сили й вдарити на князя Вишневецького.
В результаті усіх інтриг, Стефану Томші, пише Винар, вдалося згрупувати довкола себе значну кількість війська, з яким він і розбив Геракліда, а потім і Вишневецького. Пояснюючи події під Сучавою, Любомир Винар більше покладається на тогочасні молдавські джерела. А вони вказували, що Дмитро Вишневецький, не сподіваючись жодного нападу, їхав з невеликим відділком козацького війська приймати присягу молдавських бояр на вірність, але був захоплений у полон підступним Томшею.
Деякі історики, описуючи молдавський похід Дмитра Вишневецького, взяли за основу віршовану елегію згадуваного на початку книги Йоганна Зоммеля. Згідно з цим твором, князь Вишневецький був родичем молдавських господарів, і саме тому бояри його й запросили на трон. Коли князь відгукнувся на пропозицію, між боярськими угрупуваннями відбувся розкол, і у той час як одна з груп підтримала Вишневецького, інша виступила проти нього збройно. Останній бій князя і козаків, за підтримки невеликої кількості молдавського війська, згідно з твердженнями таких вчених, як Н. Яковенко, відбувся біля села Верчики, що знаходиться неподалік від Сучави. В тому бою козаків було розбито, а Дмитра Вишневецького ув'язнено у Сучавському замку. Після короткого перебування у Сучаві Стефан Томша, намагаючись вислужитись перед султаном Сулейманом І, передав князя Вишневецького в руки султанських урядників, котрі вже кілька років мріяли побачити ненависного «Дмитрашку».
У хроніці Мартина Бєльського ми знаходимо версію, яка дещо відрізняється від попередньої розповіді про події. Як вказує польський хроніст, завдяки якому до нас дійшло надзвичайно багато інформації про Дмитра Вишневецького, Стефан Томша домовився з князем, що вони зустрінуться біля річки Серет, де молдавські бояри складуть йому присягу. Вишневецький повірив Томші й переправився через річку, маючи при собі лише дрібний загін козаків. Скориставшись із того, Томша напав на козаків і легко розбив їх. Напад був зовсім несподіваний, тож козаки не могли довго чинити організований опір. Хворого, немічного Вишневецького було захоплено у полон.
Багато у чому перекликається з хронікою Мартина Бєльського й дослідження Д. Яворницького, зроблене вченим в межах написання книги «Історія запорозьких козаків». Тож хотілось би розглянути його детальніше, як найбільш повне з вищенаведених.
Як і багато хто з інших авторів, Д. Яворницький схиляється до думки, що Вишневецький розпочав боротьбу за корону молдавського господаря саме за порадою Альбрехта Ласького. Сприятливими обставинами для задуманого було якраз протистояння Іоана Якоба Геракліда і Стефана Томші. На думку Яворницького, окрім цих двох претендентів на корону, існувала інша група бояр, так звана «партия волохов», котра не була зацікавлена у жодному з цих двох кандидатів. Саме ця партія запросила на князівство Дмитра Вишневецького, одночасно зауваживши: Вишневецький отримає їхню прихильність, якщо він і його козаки присягнуть «партии волохов» на вірність. На той час, коли надійшла пропозиція, Дмитро Вишневецький був настільки ослаблений хворобою, що майже не міг сидіти у сідлі. Проте, як заявляє Д. Яворницький, дух героїзму у ньому не пригас. Князь зібрав 4 тисячі козаків і 1564 року (тут у підрахунки Яворницького закралась помилка, насправді похід відбувся 1563 року. — Ю. С.) виступив у Молдавію. Висланий князем Вишневецьким козацький авангард підійшов до Сучави у той самий час, коли військо Стефана Томші вже встигло розпочати облогу фортеці. Сам Вишневецький мав прибути дещо пізніше, разом з обозом, тому що через хворобу міг пересуватися тільки на возі. Козацькі представники по прибутті в табір Томші зразу ж прийшли до боярина й почали вимагати для Вишневецького «молдавской булавы». У відповідь на такі вимоги Стефан Томша зробив вигляд, що з радістю віддасть владу Дмитру Вишневецькому й на доказ доброї волі зголосився на чолі власного загону виїхати для урочистої зустрічі князя. Вишневецький тоді не відчув для себе ніякої небезпеки і погодився зустрітись з Томшею у той час, як його основні сили залишаться в таборі боярина. Однак негайно після прибуття загону Стефана Томші до обозу, з яким рухався Вишневецький, боярин віддав своїм воякам підступний наказ кинутися на жменьку козаків, котра оточувала Вишневецького, і захопити князя у полон. У сутичці, що відбулася, майже всі соратники Вишневецького були вбиті, однак самому князеві вдалося втекти. Він біг скільки дозволяло слабке здоров'я, після чого заховався у копицю сіна на полі. Проте доля не була милосердною до Вишневецького. Як зазначає Д. Яворницький, «он был замечен каким — то мужиком, приехавшим за сеном, и выдан Томше». Стражники Томші, які заарештували Вишневецького, його супутника Пясецького й кількох поляків, з тих, кому вдалося вижити під час сутички у обозі, негайно відправили бранців у столицю до Стефана Томші. Там, повідомляє Д. Яворницький, Томша власноруч відрізав полякам, які були разом з Вишневецьким, носи і вуха, після чого відпустив їх додому. У такій жорстокості боярина не дає сумніватися й дещо пізніший вчинок Томші, котрий записаний багатьма хроністами. Після падіння Сучави, Стефан Томша звелів, щоб до нього привели полоненого Іоана Якоба Геракліда й власними руками убив його. Для цього боярин використав не холодну або вогнепальну зброю, а дерев'яний кийок, за допомогою якого можна було вбивати повільно, отримуючи задоволення від передсмертних мук ворога. Що ж, мусимо сказати, що серед тогочасних володарів таких осіб з нахилами садиста було немало, про що мова піде дещо пізніше.
