Твори у п'яти томах. Том 2 - Шевченко Тарас Григорович (лучшие книги без регистрации txt) 📗
Ой по горі роман цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається:
«Де та доля пишається?
Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється по волі?»
Не там, не там, друже-брате,
У дівчини, в чужій хаті,
У рушничку та в хустині
Захована в новій скрині.
Лихвин,
7 іюня [1859]
«Ой маю, маю я оченята…»
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята…
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
10 іюня [1859],
Пирятин
СЕСТРІ [157]
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?»
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина,
Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Неначе в раї, спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається — виринає
З-за хвилі човен, доплива…
І в хвилі човен порина.
«Мій братику! моя ти доле!»
І ми прокинулися. Ти…
На панщині, а я в неволі!.. [158]
Отак нам довелося йти
Ще змалечку колючу ниву!
Молися, сестро! будем живі,
То бог поможе перейти.
20 іюля [1859],
Черкаси
«Колись дурною головою…»
Колись дурною головою
Я думав: «Горенько зо мною!
Як доведеться в світі жить?
Людей і господа хвалить?
В багні колодою гнилою
Валятись, старітися, гнить,
Умерти й сліду не покинуть
На обікраденій землі…
О горе! горенько мені!
І де я в світі заховаюсь?
Щодень пілати розпинають,
Морозять, шкварять на огні!»
21 іюля [1859],
Черкаси
«Якби то ти, Богдане п’яний…»
Якби то ти, Богдане п’яний [159],
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подививсь!
Упився б! Здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячім.
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
18 августа [1859],
в Переяславі
«Во Іудеї во дні они…»
Во Іудеї во дні они
Во время Ірода царя,
Кругом Сіона й на Сіоні [160]
Романські п’яні легіони
Паскудились. А у царя,
У Ірода-таки самого,
І у порогу, й за порогом
Стояли ліктори, а цар…
Самодержавний государ!
Лизав у ліктора халяву,
Щоб той йому па те, на се…
Хоч півдинарія позичив;
А той кишенею трясе,
Виймає гроші і не лічить,
Неначе старцеві дає.
І п’яний Ірод знову п’є!
Як ось, не в самім Назареті,
А у якомусь у вертепі
Марія сина привела
І в Віфлеєм з малим пішла…
Біжить поштар із Віфлеєма
І каже: «Царю! так і так!
Зіновать [161], кукіль і будяк
Росте в пшениці! Кляте плем’я
Давидове у нас зійшло!
Зотни, поки не піднялось!»
«Так що ж, — промовив Ірод п'яний,—
По всьому царству постинать
Малих дітей; а то, погані,
Нам не дадуть доцарювать».
Поштар, нівроку, був підпилий,
Оддав сенатові приказ,
Щоб тілько в Віфлеємі били
Малих дітей.
Спаси ти нас,
Младенче праведний, великий,
Од п’яного царя-владики! [162]
Од гіршого ж тебе спасла
Твоя преправедная мати.
Та де ж нам тую матір взяти
Ми серцем голі догола!
Раби з кокардою на лобі!
Лакеї в золотій оздобі…
Онуча, сміття з помела
Єго величества. Та й годі.
24 октября [1859],
С.-Петербург
МАРІЯ
Радуйся, ты-бо обновила
еси зачатыя студно.
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників. Подай їм силу
Твойого мученика сина,
Щоб хрест-кайдани донесли
До самого, самого краю.
Достойно пєтая! благаю!
Царице неба і землі!
Вонми [163] їх стону і пошли
Благий конець, о всеблагая!
А я, незлобний, воспою,
Як процвітуть убогі села,
Псалмом і тихим, і веселим
Святую доленьку твою.
А нині плач, і скорб, і сльози
Душі убогої — убогій
Остатню лепту [164] подаю.
________________
У Йосипа, у тесляра
Чи бондаря того святого,
Марія в наймичках росла.
Рідня була. Отож, небога,
Уже чимала піднялась,
Росла собі та виростала
І на порі Марія стала…
Рожевим квітом розцвіла
В убогій і чужій хатині.
В святому тихому раю.
Тесляр на наймичку свою,
Неначе на свою дитину,
Теслу було і струг покине
Та й дивиться; і час мине,
А він і оком не мигне,
І думає: «Ані родини!
Ані хатиночки нема,
Одна-однісінька!.. Хіба…
Ще ж смерть моя не за плечима?.
А та стоїть собі під тином
Та вовну білую пряде
На той бурнус [165] йому священний
Або на берег поведе
Козу з козяточком сердешним
І попасти, і напоїть.
Хоч і далеко. Так любила ж
Вона той тихий божий став,
Широкую Тіверіаду [166],
І рада, аж сміється, рада,
Що Йосип сидячи мовчав,
Не боронив їй, не спиняв
На став іти; іде, сміється,
А він сидить та все сидить,
За струг, сердега, не береться…
Коза нап'ється та й пасеться.
А дівчина собі стоїть,
Неначе вкопана, під гаєм
І смутно, сумно позирає
На той широкий божий став,
І мовила: «Тіверіадо!
Широкий царю озерам!
Скажи мені, моя порадо!
Якая доля вийде нам
З старим Іосифом? О доле! —
І похилилась, мов тополя
Од вітру хилиться в яру.—
Йому я стану за дитину.
Плечми моїми молодими
Його старії підопру!»
І кинула кругом очима,
157
Сестра — Ярина Григорівна Шевченко, за чоловіком — Бойко, рідна сестра поета, молодша на два роки, вірна товаришка його дитячих літ. Доля її, кріпачки та ще й за чоловіком-п’яницею, була дуже тяжка.
158
А я в неволі!.. — Влітку 1859 р. Шевченко знову приїхав на Україну, відвідав своїх рідних та знайомих, мав намір купити ділянку землі, побудувати хату і поселитися поблизу Канева, там, де зараз його могила. Та за доносом поета було заарештовано — він знову опинився в неволі.
159
Вірш написаний 18 серпня 1859 р. в Переяславі, куди Шевченко прибув після закінчення у Києві слідства у зв’язку з його арештом. Це було одразу ж після храмового свята в Переяславському соборі, де Богдан Хмельницький присягав на вірність цареві Олексію Михайловичу. Загальний настрій твору пояснюється кричущими фактами соціального й національного гноблення українського народу царським урядом і поміщицтвом, які поет спостерігав, подорожуючи по містах, селах і поміщицьких маєтках України влітку 1859 р. У своїй палкій ненависті до царизму й кріпосництва Шевченко не міг повністю оцінити прогресивне значення діяльності Богдана Хмельницького, присяга якого цареві мала, на його погляд, лише негативні наслідки.
160
Сіон — гора в Ізраїлі, точніше — в Палестині.
161
Зіновать — рокитник. Можливо, Шевченко називав так дерезу. Тут — у значенні бур’ян.
162
Од п’яного царя-владики! — Шевченко мав тут на увазі Олександра II.
163
Вонми (церк. — слов.) — послухай, прислухайся.
164
Лепта — дрібна монета в стародавній Іудеї.
165
Бурнус — верхній одяг у народів Сходу.
166
Тіверіада — місцевість біля Тіверіадського озера в Галілеї (Палестина).
