Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс (читаем полную версию книг бесплатно .TXT) 📗
Ліс відгукнувся на цей дикий переможний крик. Замовкли птахи, великі та малі звірі забралися подалі в хащі, бо ніхто не хотів сваритися з великими антропоїдами.
А в той самий час у Лондоні інший Грейсток промовляв до своєї породи у палаті лордів, і ніхто не жахався звуків його лагідного голосу.
Сабор здалася несмачною навіть Тарзанові, але голод — найкраща присмака до жорсткого й несмачного м’яса, і через деякий час юнакові вже захотілося подрімати на добре натоптаний шлунок. Утім, спершу треба було зняти шкуру; адже це була одна з причин, через яку він хотів убити левицю.
Тарзан легко зняв величезне хутро, бо навчився робити це на дрібніших тваринах. Закінчивши роботу, він почепив свій трофей на гілку високого дерева і, згорнувшись якнайзручніше у розгалуженні цього самого дерева, поринув у сон, глибокий і без сновидінь.
Втомлений і обважнілий від їжі, Тарзан проспав ціле сонячне коло, прокинувшись лише десь опівдні другого дня. Він негайно спустився до туші Сабор і розлютився, коли побачив лише кістки, що їх дощенту обгризли інші голодні мешканці джунглів.
Через півгодини неквапної дороги він побачив молодого оленя, і перш ніж той відчув близьку присутність ворога, стріла вп’ялася йому в шию.
Отрута подіяла так швидко, що олень, ледве зробивши десяток стрибків, з розгону впав мертвий у кущі. Тарзан знову добре наївся, але не став спати. Він поквапився туди, де залишив своє плем’я, і, знайшовши його, з гордістю показав шкуру левиці Сабор.
— Дивіться, мавпи Керчака! — закричав він. — Подивіться на діло рук Тарзана, могутнього вбивці! Хто з вас будь-коли вбив хоч одного із племені Нуми? Тарзан наймогутніший серед вас, тому що Тарзан не мавпа, Тарзан…
Але тут він замовк, у мові антропоїдів не було слова для позначення людини, а як воно вимовляється англійською, Тарзан давно забув.
Плем’я зібралося подивитися на трофей Тарзана і послухати його промову.
Лише Керчак стояв осторонь, сповнений ненависті й люті.
Нарешті щось прорвалось у маленькому лютому мозку антропоїда. Зі страшним ревінням величезний звір кинувся на натовп.
Кусаючись і працюючи своїми руками, він перебив і перекалічив близько десятка мавп, перш ніж решта встигли врятуватися на верхів’ях дерев.
Бризкаючи слиною та верещачи від несамовитої люті, Керчак шукав предмет своєї ненависті і нарешті побачив, що той сидить неподалік, на низькій гілці.
— Іди сюди, Тарзане, славетний вбивцю! — закричав Керчак. — Іди сюди і спробуй-но зубів найславетнішого! Де це бачено, щоб могутні бійці тікали на дерева з першою ознакою небезпеки? — І Керчак видав зливу лайок своєї породи.
Тарзан спокійно зістрибнув додолу.
Зачаївши подих, плем’я дивилося, як Керчак з ревінням накинувся на жалюгідну, порівняно з ним, постать.
На своїх коротких ногах Керчак сягав понад два метри. Його велетенські плечі здіймалися і кругліли могутніми м’язами. Потилична частина його короткої шиї здавалася суцільною масою залізних м’язів, які випиналися біля основи черепа так, що голова була схожа на невелику кулю, що виступала з гори м’яса.
Закопилені губи оголили його величезні бойові ікла, а маленькі, злі, налиті кров’ю очі палали моторошним вогнем шаленства.
Очікуючи на нього, стояв Тарзан — також чудова м’язиста тварина, але його чималий зріст та величні опуклі м’язи справляли жалюгідне враження поруч із Керчаком.
Лук і стріли лежали осторонь, там, де він їх поклав, показуючи шкуру Сабор мавпам. Він був озброєний лише мисливським ножем та чудовим розумом для подолання лютої міці свого ворога.
Коли супротивник накинувся на нього, молодий Грейсток вихопив із піхов свого довгого ножа і з зустрічним ревінням, не менш моторошним та кровостудним, аніж ревіння звіра, що був перед ним, метнувся назустріч напасникові. Він був надто хитрий, щоб дати цим довгим волохатим рукам схопити себе. І у ту мить, коли тіла ворогів повинні були зіштовхнутися, Тарзан схопив свого супротивника за зап’ястя і, легко відстрибнувши вбік, встромив ніж по руків’я у тіло Керчака трохи нижче серця.
Перш ніж Тарзан устиг висмикнути ножа, Керчак, зробивши блискавичний стрибок, спробував схопити напасника своїми страшними лапами і вирвав руків’я із затиску Тарзана. Керчак спрямував у голову хлопця страшний удар долонею, який, коли б досяг мети, поза сумнівом провалив би Тарзанові череп. Але людина виявилася спритніша за мавпу і, прихилившись, сама завдала Керчакові жахливого удару в сонячне сплетіння.
Керчак захитався через смертельну рану під серцем, він ледве не втратив свідомість, але все ж зібрав останні сили — на єдину мить, достатню, щоб вивільнити свою руку з Тарзанової і зчепитися обіруч із спритним суперником у страшному клубкові.
Міцно притиснувши до себе Тарзана, Керчак силкувався вхопити зубами його горло і тиснув жилавими пальцями шию супротивника, не даючи жадібним іклам уп’ястися в його гладеньку смагляву шкіру.
Так вони боролись. Один намагався перекусити шию супротивника своїми страшними іклами, другий силкувався задушити його пальцями, водночас відштовхуючи від себе вишкірену морду.
Страшна сила мавпи поступово давалася взнаки, і зуби розлюченого звіра майже торкалися горла Тарзана, та ось величезне тіло Керчака раптом затремтіло, на мить напружилося, а потім важко повалилося на землю.
Керчак був мертвий.
Звільнивши ножа, який так часто давав йому перемогу % над м’язами, сильнішими за його власні, Тарзан поставив ногу на шию переможеного ворога, і на весь ліс пролунали дикі урочисті крики переможця.
Так молодий Грейсток вступив у царювання над великими мавпами.
12. РОЗУМ ЛЮДИНИ
У племені Тарзана лише Теркоз, син Тублата, ие бажав визнавати його влади. Але він так боявся гострого ножа та смертоносних стріл нового володаря, що своє невдоволення виявляв лише у дрібних, хоч і дошкульних каверзах.
Тарзан добре розумів, що Теркоз чекає зручної нагоди, щоб якимось несподіваним віроломством відібрати в нього владу, і тому був завжди насторожі.
Упродовж кількох місяців життя племені точилося, як і доти, за винятком лише того, що блискучий розум Тарзана та його видатні мисливські здібності донесхочу забезпечували плем’я їжею, тож більшість була задоволена зміною влади. Ночами Тарзан водив мавп на поля чорних людей, і там, скоряючись мудрим наказам свого вождя, вони їли лише стільки, скільки їм було потрібно, а не знищували те, чого не могли з’їсти, як це роблять мавпочки Ману та інші породи дрібних мавп.
І хоча дикуни були розлючені постійним грабунком полів, вони не відмовлялися їх обробляти, що сталося б у тому разі, якби Тарзан дозволив своєму племені безглузде плюндрування плантацій.
Протягом цього часу Тарзан зробив багато нічних візитів у селище і поновив запас стріл. Він невдовзі помітив пожертви, які дикуни залишали під деревом. Це відкривало йому доступ за огорожу, і внезабарі він став з’їдати все, що вони йому приносили.
Коли перелякані дикуни переконалися, що за ніч їжа зникає, їхньому відчаю та страху не було меж, бо одна справа приносити їжу в жертву богові або нечистій силі, а зовсім інша — знати, що дух справді відвідує селище і забирає їжу. Було це нечувано і повнило їхні забобонні душі моторошними передчуттями.
Та це ще не все. Періодичне зникнення стріл та дивні жарти, здійснювані незримими руками, довели їх до такого стану, що життя на новому місці перетворилося на муку, і Мбонга став радитися зі старійшинами про те, щоб кинути селище і пошукати нового місця якнайглибше у джунглях.
Чорні вояки, що ходили на полювання, стали мандрувати чимраз далі на південь, у серце лісу, шукаючи місце для нового селища.
Своїми подорожами мисливці дедалі частіше турбували плем’я Тарзана. Спокійний ліс почав повнитися новими дивними криками. Звірі і птахи позбавилися спокою. З’явилася людина…
