Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс (читаем полную версию книг бесплатно .TXT) 📗
Інші тварини також блукають джунглями вдень і вночі — люті, жорстокі звірі, але їхні слабкі сусіди тільки на якийсь час тікали від них, а після того, як небезпека минала, поверталися на попереднє місце.
З людиною справа інакша. Коли вона з’являється, більшість великих звірів інстинктивно назавжди залишають місцевість. Так чинять і великі людиноподібні мавпи. Вони тікають від людини так само, як людина тікає від чуми.
Досить довго плем’я Тарзана залишалося біля узбережжя, тому що новий вождь не хотів полишати скарбів своєї хатини. Але одного разу, коли декілька членів племені побачили численних чорношкірих, які розчищали джунглі й споруджували хатини на березі невеличкого струмка, що правив звірам за місце водопою упродовж багатьох поколінь, мавпи не витримали, і Тарзан повів їх на відстань багатьох переходів у глиб країни, у місця, ще не сплюндровані ногою людської істоти.
Раз на місяць, швидко перелітаючи з однієї розхитаної гілки на іншу, Тарзан повертався, аби пробути весь день серед книг та поповнити запас стріл. Діставати стріли ставало дедалі важче, бо чорні привчилися на ніч ховати свої припаси в комори та житла.
Тарзанові доводилося слідкувати за ними вдень, щоб дізнатися, куди вони ховають стріли.
Він двічі входив поночі в хатини, обмацував мати і викрадав стріли з-під носа у вояків, що спали. Але цей спосіб був ризикований, і тому він заходився ловити вояків поодинці своїм довгим арканом; знявши з них зброю та прикраси, він у тихі нічні години скидав їхні тіла з високого дерева просто посеред селищної вулиці.
Ці витівки так лякали чорних, що, якби Тарзан відвідував їх частіше, аніж раз на місяць, вони залишили б і це нове селище. А так проміжки часу між нападами щоразу давали їм надію, що кожен напад буде останнім.
Чорні у своїх подорожах ще не дійшли до хатини Тарзана, яка стояла далеко на узбережжі, але юнак побоювався, що вони виявлять і пограбують його скарби у той час, як він буде з антропоїдами, і тому перебував дедалі більше часу поблизу останнього притулку свого батька і дедалі менше — серед племені. Потроху члени мавпячої громади почали страждати від його зневажання обов’язків вождя, поміж ними завжди виникали сварки й суперечки, які міг уладнати лише цар. Закінчилося тим, що мавпи-старійшини дорікнули Тарзанові, і він не покидав їх цілий місяць.
Царські обов’язки серед антропоїдів нечисленні і нескладні. Після полудня приходить Тфака зі скаргою на старого Мунго, який украв його нову дружину. Тарзанові доводиться скликати всіх зацікавлених, і якщо він бачить, що дружина віддає перевагу своєму новому господареві, то велить: так тому й бути. Або ж наказує, щоб Мунго дав Тфані на обмін одну зі своїх доньок.
Хоч би яким було його рішення, мавпи вважали його остаточним і задоволено поверталися до своїх справ.
А то раптом прибігає з вереском Тана, затискаючи долонею рану у боці, з якої струмує кров. її чоловік Гунто жорстоко покусав її. А покликаний Гунто пояснює, що Тана ледача, не хоче носити йому комах та горіхи і не чухає його спину.
Тарзан сварить обох. Гунто він погрожує смертоносними скіпками, якщо той і надалі мордуватиме Тану, а Тану змушує пообіцяти, що вона надалі сумлінніше ставитиметься до своїх жіночих обов’язків.
І так день у день, у переважній більшості випадків дрібні родинні незлагоди, які необхідно владнати, перш ніж вони виростуть у заворушення, що погрожує розколом племені.
Але Тарзанові усе це надокучило, коли він зрозумів, що царювання означає втрату свободи. Його тягло до хатини та голубленого сонцем моря, до прохолоди затишного будиночка та до нескінченних див у численних книгах. Змужнівши, він зрозумів, що переріс своє плем’я. Інтереси мавп були йому далекі. Мавпи були нижчі від нього і не могли зрозуміти дивних і чудових видінь, які виникали в діяльному мозкові їхнього вождя. Мавпячий словник був такий обмежений, що Тарзан не міг би розповісти їм про нові істини та широкі обрії думки, які читання відкрило його жадібному поглядові, не міг би поділитися з ними сподіваннями, які хвилювали його душу. Він більше не мав, як колись, серед членів племені друзів і товаришів. Дитина може вдовольнятися товариством нижчих істот, але дорослій людині потрібна хоча б позірність духовної рівності для встановлення дружніх стосунків.
Якби Кала була жива, Тарзан пожертвував би всім, щоб залишитися з нею. Але її більше не було, а жваві друзі дитинства перетворилися на лютих та похмурих звірів, і він почував, що йому набагато краще бути в самотній хатині, аніж виконувати обов’язки вождя орди диких звірів.
Бажання Тарзана відмовитися від царювання над мавпами сильно послаблювалося ненавистю та заздрістю Теркоза, сина Тублата. Впертий молодий англієць не міг змусити себе відступити перед таким лютим ворогом.
Він добре знав, що на його місце вождем буде обрано Теркоза; цей лютий звір раз і назавжди утвердив свою фізичну перевагу над небагатьма мавпами, які насмілилися повстати проти його дикої зухвалості.
Тарзанові хотілося приборкати лютого звіра без ножа або стріл. Його сила й спритність так зросли під час змужніння, що він думав: якби в антропоїда не було великих бойових ікол, які давали йому перевагу над погано озброєним Тарзаном, він зміг би перемогти страшного Теркоза в рукопашній сутичці.
Але одного дня справи обернулися так, що Тарзан міг за власним бажанням або залишитися в племені, або покинути його без найменшої шкоди для своєї гідності.
Сталося це так.
Плем’я спокійно випасалося, розійшовшись по широкій місцині, коли несподівано, на схід від того місця, де на березі прозорого струмка долічерева лежав Тарзан, намагаючись спіймати спритними засмаглими пальцями в’юнку рибину, пролунав відчайдушний вереск. Усі члени племені швидко помчали на переляканий клич і застали Теркоза, який жорстоко колошматив величезними лапами стару самку, тримаючи її за карк.
Наблизившись, Тарзан здійняв руку, щоб угамувати Теркоза. Самка була не його, а старого самця, бойові дні якого вже давно минули, і він більше не міг захищати своїх родичів.
Теркоз знав, що побиття чужої жінки суперечить законам племені, але, будучи забіякою, скористався слабкістю чоловіка самки, щоб покарати її за відмову віддати йому ніжного молодого гризуна, якого та спіймала. Переконавшись, що Тарзан прийшов без стріл, він ще дужче заходився лупцювати стару самку, прагнучи принизити ненависного вождя. Тарзан не став повторювати своє застереження, а натомість прожогом кинувся на Теркоза, який сам цього чекав.
Відтоді, коли могутній можновладний горила Болгані жорстоко пошматував його і коли Тарзан пробив його дике серце ножем, юнакові не доводилося витримувати такого страшного двобою.
Цього разу ніж Тарзана лише почасти рятував його від блискучих ікол Теркоза; незначна перевага тваринної сили мавпи над людиною майже повністю врівноважувалась дивовижною спритністю та гнучкістю останньої.
Та якщо підсумувати шанси, то деяка перевага була на боці антропоїда, і якби його супротивник не мав однієї особливої риси, яка вплинула на результат сутички, молодий Грейсток загинув би, як і жив досі — незнаним диким звіром Екваторіальної Африки. Але він володів тим, що безмежно підносило його над лісовими одноплемінниками, — тією маленькою іскрою, яка освітлює основну різницю між людиною і твариною, — розумом! І це врятувало його від смерті під хижими іклами та залізними м’язами Теркоза.
Минуло заледве кілька секунд від початку сутички, а вони вже качалися по землі, колошматячи, шматуючи і кусаючи одне одного: два величезні дикі звірі, що билися на смерть.
Теркоз мав з десяток ножових поранень на голові та грудях, скалічений Тарзан обливався кров’ю, надірваний шмат шкіри з волоссям із його черепа звисав, закриваючи одне око.
Але юному англійцеві в гой час вдавалося відводити від своєї шиї страшні ікла, і тепер, коли вони кілька миттєвостей билися дещо слабкіше, відсапуючись, Тарзан склав блискавичний план. Він вигнеться довкола Теркоза і, вчепившись нігтями й зубами йому в спину, буде бити ножем доти, доки Теркоз перестане існувати!
