Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
— Хто ж купить погану займанку? Люди приходять сюди добувати золото, а не тратити. Ми всі — гола сірома, підхоплена течією, і якщо вже хтось тут і нашкрябає який гріш, то вкладе його в таке діло, що дасть йому зиск. Чи ви гадаєте, що мій сусіда, як йому трохи більше пощастило, візьме собі на шию ще й мою займанку?
Ронні похитав головою. Подумавши хвильку, він сказав:
— Я собі міркую інакше. Щоб добути золото до останнього зернятка, чого ви заступами й ночовками ніколи не зробите, треба поставити промивну машину. Але на одній займанці вона не окупиться. Машина коштує гроші, транспорт теж, та й воду треба помпувати…
— Ви, може, гендляр? — перебив старий.
— Ні, — відповів Ронні, — я банкір. І я подумав собі, що, либонь, міг би вам помогти. Якби чимало шукачів продало займанки, то, очевидно, машина окупилася б. Я спитаю свого шефа. — Ронні зміряв очима займанку. — Коли б вам дали п’ять тисяч доларів, га?
— П’ять тисяч — великі гроші, — задумливо мовив старий. — Ми ще навіть трьох не наполоскали.
— Візьмете п’ять, а зоставите двадцять п’ять, тату, — неприязно озвався син.
— А якщо зосталося тільки три? — відрубав Ронні. — Хто гарантує, що їх там двадцять п’ять?
— Отже, ви таки гендляр, — мовив старий.
— Може, стану тут гендлярем, — сказав Ронні.
Він поїхав, а батько з сином почали радитись.
— Може, ти й правду кажеш, — озвався старий, — але ми ніколи не добудемо двадцять п’ять тисяч, навіть якщо вони тут є. Тепер у нас заледве три. До зими дотягнемо до чотирьох. А якби ми взяли п’ять за займанку, то мали б вісім і більше не гнули б тут горба.
— Ви вважаєте, тату, що він хоче її купити?
— Думаю, що хоче. Видно, то спритний чоловічок. Я заправлю вісім тисяч. Треба тепер не проґавити, за перші займанки вони платитимуть добре, щоб зачепитися. Багато людей надумає спродуватись, і як усі гунуть, ціна впаде.
Ронні тим часом зупинився ще коло трьох копачів і завів ту саму розмову. Цих троє мали дві займанки і працювали разом, спорудивши простеньке механічне сито. Поки двоє копали, третій стояв і важелем ворушив сито. То була каторжна праця. Обличчя в чоловіків були чорні від куряви, по них дзюрком котився піт. Той, що стояв коло важеля, вже й сам був як машина. Він не зводив очей з рудих і червоних грудочок, що танцювали в ситі. Але золото серед них не поблискувало…
Пополудні на займанках всюди почалися палкі суперечки. У долині повіяло новим вітром. Можна було одним махом дістати гроші і до того ж покласти край цій скаженій роботі. Було над чим подумати. Одначе дехто, зметикувавши, чим воно пахне, крутив носом і зневажливо кривився: це були ті, що мали великий зиск. Вони могли собі кепкувати. Проте були й серед них такі, що потайки міркували, ми не залагодити наостанці ще одну вигідну справу, дарма що мали вже повні калитки.
Увечері Ронні з Боєром сиділи й жваво обговорювали свої справи. Все йшло добре, апетит їхній чимдалі розгорявся. Вже відіслано до міста перший звіт. Тепер вони чекали тільки на випробуваних, дужих помічників. Але це не означає, що доти вони сидітимуть склавши руки. Треба було багато що підготувати. За їхнім планом, Біл Лік із ватагою мав упасти долинянам як сніг на голову, а тоді за кілька тижнів усе треба було прибрати до рук.
Боєр звелів Арчі покликати Берта Джілберта й Кудланя, і Ронні пішов з ними до салону Доротеї. Він не збирався гратись у схованки, принаймні тут! Банкір почувався впевнено.
— Покажіть, хто тут грає першу скрипку, — сказав Ронні своїм проводарям, — а тоді вшивайтеся.
Коли він з Бертом Джілбертом, що теж був тепер на видноті, йшов залою, багато гостей уважно позирали йому вслід. Кудлань плентав за ними, як злий, кусючий собака. Ронні задоволено помітив, що люди коло столів перешіптуються і кивають на нього. Він пробув у Доротеї дві години, познайомився з багатьма копачами і поговорив з тими, кого здибав уже вдень.
У цей час Бренкер теж заглянув до Доротеї зі своїм помічником Ларрі. Перед тим вони обійшли вулицю й покрутилися між наметами. Це теж стало приводом до розмов, бо шукачі вперше бачили, щоб шериф робив обхід не сам. Бренкер хвилинку постояв з Доком коло прилавка, де Доротея важила золото.
— Скоро ми побачимо, що нам робити, — сказав Док.
— І ті теж, — відповів Бренкер.
Вони з півслова зрозуміли один одного. Док сперся на прилавок і дивився в залу.
— Вам буде важко першому завдати удару, шерифе. Це ваш великий мінус. Як на мене, той новий скидається на досвідченого палія. Та ще на такого, що в нього навіть пожежна команда під кулаком.
— Тільки не в цій долині, Доку.
Вони замовкли: до прилавка підійшов Жаба.
— О, я вже тебе кілька днів не бачив! — сказав Док. — Ти що на люди не виходиш?
Жаба таємниче підморгнув їм:
— Я вечорами надто стомлений. Доведеться вам якийсь час нудитися без мене — але тоді ми все надолужимо.
Він випив дві чарочки й пішов собі.
— Щось він замислив, тільки невідомо що, — усміхнувся Док. — Я його добре знаю.
Надійшли нові гості.
Пізно ввечері, коли Боєр зачинив уже свою гральну залу, в його кімнаті зібралися Ронні, Берт з Кудланем і троє колишніх поплічників Біллі. Арчі подавав горілку — зовні спокійний, байдужий. Нарешті Боєр відіслав його. Арчі ліг на ліжко й через годину почув, що вони скінчили нараду, бо Берт з Кудланем зайшли до своєї кімнати.
За тиждень Ронні скупив дванадцять займанок. Щоправда, в долині не зчинилось паніки, а все ж було неспокійно. Всі займанки Ронні лежали в горішній частині й не давали великого зиску. До найкращих, тих, що були нижче й по той бік струмка, він ще не добрався. Але подейкували, що він і там уже готує грунт.
Бренкер поговорив про це з Муром і Слейтером. Усі вони були однієї думки: у долині все гаразд тільки на перший погляд. За Ронні й Боєром, певне, стоять якісь впливові люди.
Бренкер навіть заспокоївся.
— Якщо вони так і далі діятимуть, то ми нічого їм не зможемо закинути, — сказав він. — Видно, вони збагнули, що кожна нечиста справа наткнеться тут на рішучий опір і неодмінно провалиться.
Справді, ніщо не порушувало спокою, відколи не стало Біллі. Мур, хоч і не дуже вірив у той спокій, врешті погодився з шерифом. Проте Гол Слейтер заперечив:
— А чого ж вони оточили себе п’ятьма розбишаками? Чому вони ночами сидять і шепчуться, як розповідає Арчі? Не даваймо себе приспати, то гієни з гієн.
Бренкер поїхав, а Гол із Семюелом пішли до великого намету й застали там веселе товариство. В наметі сиділи матуся Фінні з дочками, Слейтерів син Джо, Ед Фінні, Гай Джілберт, Маррі і ще кілька корктаунців, а також Джім із двома товаришами. Вони гомоніли, жартували й сміялися. Ні для кого вже не був секрет, що Гай Джілберт залицявся до Рут Фінні. Він з Маррі не вперше сьогодні гостювали тут. Навіть добуте золото носили сюди, щоб було в безпеці.
Тільки Джім сидів мовчазний та понурий і все пив чарку за чаркою. Останні дні товариші стурбовано приглядалися до нього. Такий був веселий хлопець і що зробилося? Він майже не показувався на своїй займанці. А як приходив туди, то здебільшого сидів коло сита й ночовок, невидющими очима дивлячись перед себе. Тоді знову цілими годинами невтомно працював, щоб увечері пропити добуті кілька грамів золота. Ковбоям було шкода Джіма: із займанкою йому не пощастило, а тепер утратив ще й дівчину, за якою так упадав. Але ж не можна впадати в розпуку — однаково Рут ніколи не подавала йому ніякої надії.
Джімова чарка була порожня. Він підвівся й знову сягнув по пляшку.
— А може, годі вже на сьогодні? — делікатно спитала матуся Фінні і злегенька притримала пляшку.
Джім завмер і глянув на неї каламутними очима. В погляді його не було злості, одначе він сказав:
— Я п’ю, скільки сам хочу.
— Але не в моїй господі, Джіме, — відповіла вона лагідно. — А цей намет — усе одно, що моя господа.
