Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
«Цього ще бракувало!»
— Вислухайте мене уважно, фрау Ельза, і правильно зрозумійте. Я нічого не зможу запропонувати Лорі. Геть нічого: ні становища, ні достатку, ні навіть свого імені. Я й досі мушу переховуватись під чужим прізвищем, не можу поки й мріяти про відновлення усіх своїх прав, в тому числі права на спадщину. Згадайте Нюрнберзький процес і ви зрозумієте, яка загроза постійно висить наді мною.
— Так, так… Нюрнберг! Наші святі мученики! Герої, що сплатили головою за нас усіх… Боже, в який жахливий час ми живемо!
— Мені, загрожує небезпека не лише в цьому плані. Американці присудили мене до страти за збройний напад на їхнього солдата: отже, Генріха фон Гольдрінга нема, є Фред Шульц, ваш покірний слуга.
Фрау Бертгольд якусь мить отетеріло дивилася на Григорія, то розтуляючи, то стискуючи уста. Вона скидалась зараз на рибу, витягнуту на повітря.
— Заспокойтесь, випийте води, фрау Ельза! І докладно розкажіть, що вас привело в «Родинне вогнище». Адже ви йшли сюди, не сподіваючись побачити мене, і, очевидно, мали якусь справу?
— Але ж я… але ж тоді… виходить, у силу обставин ви нічим не зможете мені допомогти… Я хочу порушити клопотання про пенсію… одержати належну мені, як спадкоємиці, частку Вілліного вкладу в Швейцарський Національний банк. Але для цього потрібні документи. Те, що підпише Фред Шульц, не матиме юридичної сили, оскільки документ, підписаний фальшивим ім’ям, і сам стає фальшивим. О Генріх, як нещасливо все для нас із вами склалося!
— Не так нещасливо, як ви гадаєте. Я ж не втікач з каторги, що ховається від правосуддя. Ті, кому належить, знають моє минуле і схвалюють мої дії. Не можу сказати більшого, але ви жінка розумна і, сподіваюсь, здогадаєтесь. Отже, хай не жахає вас мій підпис під документом, який наше агентство залюбки вам надішле. Напишіть заяву, датовану заднім числом, ми терміново почнемо розшуки, і через деякий час ви одержите офіційний документ, де буде зазначено, що в усіх інстанціях Вільгельм Бертгольд значиться як такий, що безвісно зник. Для одержання пенсії цього буде досить, ми вже мали подібні прецеденти.
— О, Генріх!
— Фред, фрау Ельза! Забудьте про Генріха. Того, що я вам звірив, не повинен знати ніхто, навіть Лора. До речі, це і в ваших інтересах.
Григорію не скоро пощастило спекатися фрау Бертгольд. Ще довго він мусив вислуховувати її нарікання на мінливість долі, давати поради, відповідати на численні запитання. Врятував телефонний дзвінок. Нунке просив приїхати до нього у справі важливій і невідкладній.
Кожного разу такий раптовий виклик пробуджував почуття неспокою. Та сьогодні голос шефа звучав надто благодушно.
І справді, Нунке зустрів Григорія найлагіднішою посмішкою.
— Радий вас бачити, Фред, хоч вигляд у вас досить втомлений. Якісь неприємності?
— Навпаки: я, здається, щасливо обминув один підводний риф. Але про це потім. Зараз дозвольте поздоровити вас з днем народження і вручити маленький презент. — Григорій простягнув Нунке невеличку коробочку.
На підставці з червоного дерева сидів майстерно вирізьблений з слонової кістки китайський мандарин. Коли іменинник, милуючись подарунком, повернув коробочку стійма, мандарин захитав головою, ніби вітаючи його. Нунке поставив статуетку на край стола і легенько торкнув її голову пальцем.
— А тепер цей найвищий чиновник китайської ієрархії хай привітає вас. Бо і Фреда Шульца є з чим поздоровити. Щойно дзвонили з Пуллаха. Вам наказано негайно приступати до роботи, про яку з вами мали розмову.
— Постараюсь виправдати довіру. Справді, новина для мене приємна.
— Знаменита, Фред! Поки вітер дме у корму, було б непростимим нехлюйством проґавити слушну хвилину. Напинайте всі вітрила!
— Мене зв’язує баласт.
— Тобто?
— Агентство, яким я керую. Щоб цілком віддатися новій роботі, я мушу передати його в надійні руки. Тим більше, що існуючий стан аж ніяк мене не задовольняє. Я вже вам казав, набрана нами агентура за своїми діловими якостями нічого не варта. Навіщо нам така кількість агентів?
— Нічого не вдієш, Фред! Хто платить, той і замовляє музику. А платять американці. Їм же імпонують лише великі цифри. Розумію вашу недовіру до інформації, що надходить від агентів, яким ми сплачуємо тридцять-п’ятдесят марок. Я і сам би волів працювати з людьми, вартими оплати в десятикратному розмірі. Кому більше дається, з того більше й вимагаєш. Але де їх узяти? Та й не треба нехтувати дрібнотою, в методах тотального шпіонажу є, як засвідчила практика, свій сенс.
— Шеф, погляньте на цю статуетку! Скільки таланту, праці і терпіння вклав різьбяр у свій витвір! Вдивіться в ці найтонші штрихи. Без них статуетка не була б такою досконалою! І подумайте, як часто нам у нашій роботі не вистачає терпіння. Завжди поспішаємо! Звідси й прорахунку звідси й помилки. Ну, як могло статись, що професор Фрічче, нами знаджений, а потім нами ж кинутий напризволяще, наклав на себе руки?
Сонячне проміння, пробившись крізь хмари, заглянуло до кімнати і освітило статуетку. Нунке мимохіть провів по ній рукою, немов вивіряючи, що саме оживило мертвий матеріал, і зітхнув:
— Акт творіння для східного майстра тривав, можливо, роки. Над ним не тяжів час так, як над нами. У вік скажених швидкостей всі ми мусимо поспішати, і той, хто збився з ноги, програє.
— А той, хто надто поспішає, накладає головою.
— Що за розмову ми з вами завели? Я — іменинник, ви — так би мовити, хрещеник. Треба відзначити обидві події. Що ви питимете: вино, віскі?
— У вас не дуже тепло. Віскі, мабуть, краще зігріє.
Нунке вийняв з шафи два келихи і пляшку.
— «Білий кінь»! Вам смакуватиме?
— Я не великий знавець. Кінь чи шкапа — однакова бридота. А тому, будь ласка, з содовою.
Нунке наповнив келихи, свій — по вінця, Шульца — на три чверті.
— За ваші успіхи, Фред! Пам’ятайте, вітер дме вам у корму…
— Вельми вдячний, гер Нунке! Бажаю і вам завжди попутного вітру! Хай кожен наступний рік буде для вас лише новою позначкою на шляху великих звершень! Адже, за східним визначенням, ви тільки вступаєте в добу повноліття.
— На жаль, ми живемо за іншим виміром часу, Фред! Втім, спасибі за добрі побажання. І давайте про щось веселіше. То який підводний риф вам пощастило обминути?
— Вискочити з зашморгу, який хотіла накинути мені на шию фрау Бертгольд.
— Фрау Бертгольд? Звідки вона взялася?
— Приїхала клопотатись про документи для одержання пенсії, хтось порадив їй звернутись до нашого агентства, там ми і зустрілися. Не скажу, що я дуже зрадів. Час, коли я женихався до Лори, давно минув, вона опинилася аж в Америці, встигла вдруге вийти заміж — забагато, як на мене, для невтішної нареченої бідолахи Гольдрінга! І от фрау Ельза надумала розлучити Лору з чоловіком і одружити зі мною. Щоправда, її запал відразу згас, коли вона дізналась, що. я — то не я, і гроші, покладені на ім’я Гольдрінга, Фред Шульц одержати не може.
— А вона не плескатиме язиком?
— Фрау Ельза жінка практична і розуміє: документ про безслідне зникнення Бертгольда, який я пообіцяв їй вислати, втратить силу, якщо хтось дізнається, що підпис на ньому фальшивий. А їй треба якнайшвидше одержати пенсію, бо донечка витягнула з неї все, що змогла. Острах бере, коли подумаю, як нерозважливо я міг зв’язати себе з Лорою!
— Тоді нам слід відзначити ще одну важливу для вас подію.
— Боюсь, «Білий кінь» для мене занадто баский. Дозвольте, я сам собі наллю. — Григорій налив спочатку Нунке, потім плеснув трохи віскі на денце свого келиха.
— Е-е, Фред, так не годиться!
— Змилуйтесь. Після розмови з своєю екс-тещею, я й досі немов очманілий.
— Ну, за ваше звільнення!
— За здоров’я всіх членів вашої родини!
З кожним новим ковтком Нунке помітно п’янів. Його благодушний настрій змінився лірично-сумовитим.
— Ах, Фред, не кваптеся з одруженням, — повчав він. — Кожен шлюб — то своєрідний зашморг. Спочатку його не відчуваєш під лілейними руками коханої, що тебе обнімають, та згодом помічаєш, як поволі і неухильно він починає тебе душити, як пута обов’язків обплутують тебе всього. А це не може не позначитись і на кар’єрі. Сьогодні вночі я перебирав подумки віхи свого життя і зрозумів, що на схилі років опинився біля тих рубежів, звідки почав. Це образливо. Я знаю, що заслуговую на більше.
