Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Историческая проза » ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (читать книгу онлайн бесплатно без TXT) 📗

ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (читать книгу онлайн бесплатно без TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (читать книгу онлайн бесплатно без TXT) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Та враз велетенський, з коротким, нiби роздвоєним лiвим вухом вовк, що саме обходив кущ, насторожено здригнув на загрив'ї шкiрою, тихо загарчав. Тодi примовкла вся зграя, вовчиця нашорошила вуха, повернула гостру морду в степ. Вона ще слухала степ, а велетенський, iз рваним вухом вовк тихо вискнув i, вигинаючи спину, ковзнув по схилу горба униз. Зграя майнула за ним.

Лаврiн Перехрест iшов заснiженим степом. Вiтер все дужчав i дужчав, бив у лице, пара холола просто на губах — вуса йому вкрилися iнеєм, блищали проти зiр. Мороз хапав за душу. Лаврiн одвертав од вiтру лице, потирав рука об руку, бо не мав сили вдарити так, щоб кров шугонула в пальцi, вигнала зашпори. Козак охляв, стратив сили. Одяг йому зветшав, чоботи порудiли од води i снiгу, й носки в них позадиралися. В головi пульсувала одна думка — дотягнути б до села. Другий тиждень пробивався степами. Здох у дорозi кiнь. З'їв увесь запас харчiв, що їх вимiняв за знятi з коня ронди, i торбу закинув у бур'ян. А тепер ось геть виснажився, борсався в снiгах, ледве волiк ноги. Одначе до села, здається, вже недалеко.

Степи тут такi безкраї i пустельнi, що душа мимоволi малiє до конопляного зерняти. Лячнi вони, над снiгами лежить безгомiння, все тут спить, i кров починає текти в жилах повiльнiше, влад iз зимовим сном степiв.

Думки теж позамерзали, жила тiльки одна, немов останнiй потiчок у скованому кригою джерельцi: йти, дiйти до села, бо iнакше кiнець. Навiть та, найбiльша, єдина, якою жив, думка вперше потонула на днi його серця. Тепер Лаврiн не зовсiм ясно бачив Килiяну, отой манливий образ над Сухою Тьмою втратив тiлеснi риси, козак — уже не почував тих гарячих доторкiв, якi обпiкали його ранiше, тепер перед ним тремтiв неясний силует, схожий на силует божої матерi на старiй iконi. Така iкона висiла в церквi на Сiчi.

Вiн побачив зненацька синi тiнi й одразу зрозумiв, що то таке. Про те, що його можуть здибати в степу вовки, думав не раз i навiть готувався до вiдсiчi. Проте зараз втома зморила й думку, й насторогу. Вони дрiмали, приспанi морозом. Рушниця висiла за плечима, пiстоль лишився один — за поясом пiд кожухом, другий загубив, сам не вiдав де. Втома приборкала всi думки, всi чуття, через те й побачив вовкiв, коли вони вже перетяли дорогу вдруге, зовсiм близько од нього. Зграя викруглила пiвколо й повернула на дорогу. Вона була величенька, звiрiв п'ятнадцять — двадцять. Вовки посiдали на дорозi й, здавалося, чекали на нього — зовсiм як степовi вiвчарки на господаря, коли вiн iде до них. Кiлька, — мабуть, переярки, — крутилися позаду, тупцювали, пiдскакували, одбiгали назад i знову верталися до зграї.

Лаврiна обсипало жаром, вiн уже не почував холоду, втоми. Щось рвонулося в ньому до втечi, але погасив цей порух. Одразу ж подумав про те, що зачiпати тiчку вельми небезпечно, лiпше прогнати її якось або обiйти. Адже розказують, що коли зграя не голодна, вона мовби бавиться з пiшаницею, а потiм вiдстане бiля села.

Так чи так, але що робити? Хоч i уповiльнив крок, iшов уперед, просто на зграю, а та не вiдступала. По спинi, по крутiй ямцi повз до потилицi тремкий холодок. Вже видно ощиренi морди, чути погрозливе, схоже на похрипи, гарчання. Нi, зграя втiкати не збиралася. Лаврiн зупинився й скинув з плеча рушницю. Помiтив, як зграєю пройшла ламка хвиля, кiлька вовкiв вiдскочило, кiлька одповзло назад. На притрушенiй снiгом дорозi лишилося двоє звiрiв: великий, вже готовий до стрибка вовк i другий — довгий, в'юнкий, котрий незрушно лежав на снiгу. Лаврiн здогадався, що то — вовчиця.

Спочатку вирiшив стрiляти в неї, проте швидко змiнив думку: а що, коли зграя кинеться на нього? Адже чував не раз: чiпати вовчицю не можна. Забити того великого вовка? А чи просто стрельнути вгору, розiгнати зграю? Скупчаться знову, пiдуть назирцi. Стрельне ще… Лаврiн направив дуло вище вовкiв i, чомусь завмираючи в передчуттi пострiлу, натиснув пальцем на собачку. Курок сухо клацнув, i вiд того вовчиця схопилася на ноги, а здоровенний вовк скинувся на заднiх лапах, як схарапуджений кiнь. Лаврiновi похололо в грудях. Уже поспiшаючи, засунув руку пiд кожух, намацав на перев'язi ладунку й потягнув до себе. Не зводив очей з вовкiв, вiн мовби тримав їх на вiдстанi напруженим поглядом, а сам вийняв зубаМИ затичку, густо сипонув на полицю пороху. Й отако, затиснувши в однiй руцi порохiвницю, другою пiднiс над головою рушницю, пружно натиснув курок. Й знову тишу проклюнув металевий клац. Й вiд тоги, що чекав пострiлу — грому, сплеску вогню, тиша здалася смертельно холодною. Вiн вiдчув на горлi її похлип. Випустив порохiвницю, перехопив рушницю обома руками, ще кiлька разiв, звiв i спустив курок. Й тодi зрозумiв — порох вiдсирiв. За останню надiю хапався, як потопаючий за перетрухлий мотуз. Тихо вийняв з?за пояса пiстоль, тихо спрямував дуло в зграю, коротко натиснув вказiвним пальцем на отеплений кожухом метал. I так само не почув нiчого. Либонь, од напруження, з яким чекав пострiлу, клац не пробився до свiдомостi. Натиснув ще раз i безвiльно опустив руки. Порох i тут вiдволожiв.

Вовки спостерiгали за людиною, не наближаючись i не вiдступаючи. Здавалося, їх зацiкавили її рухи, помахи. Стихло навiть хиже гарчання. Тiльки очi свiтилися проти зiр, та то тут, то там коротко поблискували iкла. Страх, хоч який великий, не затуманив Лаврiновi мозок, вiн вихопив шаблю. Взяв її не в праву руку, а в лiву — вовки ще не нападали, а руки починали клякнути. Швидко оглянувся й пiшов назад. Спочатку наперед спиною, а що зграя не насiдала, повернувся, тiльки тримав її в оцi.

Вiн iшов до верб, що чорнiли за пiвтори сотнi сажнiв. Дорога стара, й верби старi, поламанi вiтрами, попаленi грозами — дупло на дуплi, зате на тi корчi неважко видряпатися. Чи хоч стати спиною в дупло й вiдбиватися.

Вовки якусь мить лишалися на мiсцi — з тiчки вирвалося двоє чи троє, понюхали розсипаний порох, рушницю, вiдскочили з гарчанням, потiм найбiльший з них стрибнув праворуч i побiг. Ще мить зграя вирувала мiж вовком i вовчицею, далi помчала за ним. Вовки бiгли сажнiв за п'ятдесят вiд Лаврiна, викружляли пiвколо й опинилися попереду бiля крайньої верби чи того, що лишилося од неї пiсля останньої пожежi — обгорiлого пнища в два людських зрости.

Й знову посiдали та полягали на дорозi.

Лаврiн зрозумiв: пiде вiн назад, вони обкружляють знову й звужуватимуть коло, поки не кинуться на нього. Або сам, зморений i закляклий, упаде на дорогу. Вони почувають: вiн — їхня здобич i вже не втече. Холоднi мурахи побiгли Лаврiновi по спинi, вище, вище, по шиї, вже ворушилися на головi, й чуб спинався корчами. Але це були не тiльки мурахи страху, а й злостi, вiдчаю останньої боротьби. Вiн iшов просто на вовкiв. Ступав коротко, спершу виставляв лiву ногу, приставляв праву, вихрив шаблею снiг перед вовчими пащеками, й звiрi поволi вiдступали, пiдiбгавши хвости. Їхнi очi горiли люттю й страхом — перед людиною, її вiдвагою, натиском.

Так вiн добився до вербового пнища, на яке не мiг вилiзти i яке ледве прикривало ззаду, й стратив запал та сили, й бачив, що вовки не вiдступлять далi. Роз'ятренi, вони гарчали, й вили, й стрибали, й спиналися на заднi лапи, в яростi покусували один одного, i тiльки гаряче лезо шаблi втримувало їх од останнього стрибка. Попереду всiх повз на черевi вовчий ватаг, величезний звiр з густою шерстю на шиї, iз розiрваним вухом. Вiн свердлив Лаврiна прямим звiриним поглядом, їв його, живого, очима.

Козак вiдчув це усiм єством, i лють потекла йому в грудях, вiн вiдчув у руцi таку силу, такий запал, що вже не стримався, ступнув уперед, нахилився й щосили махнув шаблею. Зграя вiдринула, завила, збилася докупи, затим розсипалася i знову збилася, закружляла й заклубочила. А на снiгу лишилася велика чорна лапа й кривава стрiчка аж до вовчого клубка.

Лаврiну стало так тужно й немiчно, що аж затемрiло в очах. Зрозумiв, що за хвилю буде розiрваний на шмаття. Та нараз у ту темряву, у вже нiби небуття, щось вдарило, сяйнуло, спалахнула думка. У нього на грудях манюсiнький вузлик з порохом. Кожен козак чи чумак, що йде в степи, зав'язує собi такий вузлик. На той припадок, коли не зможе розвести вогню. Либонь, через те, що цей порох для вогнища, а не для стрiльби, й не згадав про нього одразу."Тiльки б встигнути", — майнуло в головi. Вiн обiрвав на шиї шворку, зубами розiрвав вузлик. Вийняв пiстоля, звiв курок, але в цю мить вузлик випав на снiг. Перехрест нахилився й, вже бачачи, як од зграї вiдокремилася довга сiра тiнь, вхопив пучку висушеного тiлом пороху, сипонув на полицю. Йому перед очима спалахнув вогонь, а вовк перекинувся через голову й розпластався на снiгу. Зграя сипонула врозтiч. На тому мiсцi, де вона вирувала, лишилася кривава пляма й вибитий до чорноти снiг.

Перейти на страницу:

Мушкетик Юрий Михайлович читать все книги автора по порядку

Мушкетик Юрий Михайлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


ЯСА отзывы

Отзывы читателей о книге ЯСА, автор: Мушкетик Юрий Михайлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*