ЯСА - Мушкетик Юрий Михайлович (читать книгу онлайн бесплатно без TXT) 📗
Пiзно ввечерi ховали перших убитих. Накрапав дощик, в попа на лисинi поблискували краплi, вiн читав молитву швидко, дивився кудись угору. Нефарбованi труни двома рядами бiлiли перед ним;
Лаврiн i Марко стояли по той бiк могили. Лаврiн теж дивився кудись угору, а Марко пожадливо вдивлявся в обличчя убитих, неначе вони могли вiдкрити йому щось таке, не знане досi, й мiнився на виду. Важкi вiка сховали їх од нього, вiн повернувся й пiшов у темну сутiнь вулички.
Лаврiн ледве наздогнав його. Перехреста теж вразив похорон — на Сiчi здебiльшого ховали старих дiдiв, вiн їх майже не знав, i були тi люди для нього десь там, за далекою межею, за глухою стiною, просто вони вже оджили своє (сам же почувався майже безсмертним), а тут падали поруч такi ж, як i сам, молодi парубки та чоловiки. Й невiдомо, хто поляже завтра.
Короткий випал посмертного салюту вдарив у спини, вони несамохiть, уже вдруге за день, взялися за руки й побрели, неначе покривдженi дiти, пiд густе шатрище в'язовника в темну каламуть вулички.
*****
Султан копнув ногою, й легенький горiховий столик на низеньких нiжках полетiв шкереберть. Забряжчали золотi тацi, й на жовтий китайський килим посипалося мускатне. печиво, пахучi жолудi, персики в меду, солодощi з амброю, пирiжки з фiалками та гiацинтом.
Нечестивi собаки! Вони хочуть зацукрити його душу, пiдсовують чашi з мускатним вином, а вiсiм тисяч його кращих воїв уже осушили чашу смертi. З кожного вийшла кров i душа, душа полетiла за морськi надра в рiднi краї, а кров угноїла чужу землю. Вiн витрачає силу бiля цього нiкчемного мiстечка; ще тиждень облоги, й йому вже не буде з ким iти на Київ i далi, на пiвнiчну столицю. Вiн стає посмiховиськом в очах усього свiту. А стамбульськi кравцi вже шиють трiумфальний каптан з вiдкидними рукавами для цiлування. Так, султан уже давно збагнув, що похiд не буде трiумфальний, як те пророкував вiзир Мустафа."Одкладемо, — сказав той, — розор Римської держави до iншого часу. Вона зараз не така погибельна для нас". Одначе воювати королiвства Римської держави почесно й вигiдно для скарбницi, а воювати оцi Ладижини, про якi не чули в жоднiй столицi свiту, важко й принизливо для великого падишаха. Це остання пiдмова, на яку дався султан. Далi вiзир нехай воює з чорними джинами на островi Родос, куди його повезе галера одразу по закiнченнi цiєї вiйни.
Султан прибув з — пiд Кам'янця учора ввечерi. Приступало ж козацькi мiста вiйсько пiд рукою сердара [7]Мустафи — пашi. Магомет вручив йому командування не тому, що покладався на його великий бойн'й досвiд, а тому, що так нараяв великий вiзир — Ахмед — паша. Зараз султан ще раз упевнився в мудростi великого вiзира Кепрюлю, який радив йому й зовсiм не переходити днiстрових вод. Зупинитися у повойованiй Молдовi, де мають багато палацiв, котрi, може, й поступаються стамбульським, але теж гарнi. Звiдти до козацьких мiст — палицею кинути, вiн завжди може приїхати на трiумф.
Зринала думка — чи таки не вернутись у Фракiю. Але воднораз в душi запалала злiсть. Сiм днiв згаяв Мустафа пiд цiєю нiкчемною фортецею. Султан далi не мiг всидiти в Кам'янцi.
Три служки в синiх халатах, чашнiгiри, тихi й непомiтнi, немов летючi мишi, збирали розкиданi солодощi.
Всi наче змовилися ("вони й справдi у змовi!"), намагаються вiдвернути його погляди вiд мiста. Позавчора пiд Кам'янцем влаштували полювання, i вiн гасав помiж жовтоголових соняхiв, арабаш зламав ногу, а вiн вполював… порося. Повелитель правовiрних, великий мисливець вполював гидотне порося! Хiба для таких ловiв приїхав сюди вiн, Магомет Четвертий, охоронець вiри й воїн, що має несхибний удар i хоробре серце! Он лежать його меч i лук, повсякчас нагадуючи, що вiн мужнiй воїн i великий полководець. У той же час з гiркотою, навiть з огидою зiзнавався собi, що похiд утомив його, що, позбавлений розкошiв i втiх палацу: мудрих бесiд високих учених — мудерiв (адже вельми любить помiркувати про вади та дивацтва iнших народiв), заспокiйливого спiву фонтанiв, магiчних танцiв єгипетських танцiвниць, — втрачає звичну рiвновагу, що невдачi вiйська пiд Кошицею й Бершаддю похитнули його вiру. Злiсний голос нашiптував з — поза спини: "Ти — кепський воїн, ти звiрився на своїх полководцiв, аби потiм всю провину скласти на них". Нi, вiн хотiв кермувати вiйськом сам, а вони вiдвертали його вiд того… Це вони затримали його в Кам'янцi.
Лють тугою сирицею скручувала серце Магомета Четвертого. Вiн покладе цьому край, погромить варварське мiсто, хоч як мiцно воно сидить на скелi i страшенно важке для здобуття, й пiде далi, i звiстка про його перемоги струсне свiт. Цей похiд вiн обмислив з усiх бокiв. Ось — ось має пiдiйти йому на помiч нова, свiжа хвиля. Вiйсько припливе на галерах по Днiпру, воно добре озброєне, має хороше спорядження. Воїни не втомленi довгою сухопутною дорогою, вiн поставить їх наперед, i тутешнi простори скоряться їм.
Треба тiльки швидше зламати це мiсто. Падишах бiльше не буде звiрятися на свого сердара; вiддасть повелiння на штурм сам. На один переможний штурм, а тодi вернеться в Кам'янець. Секбанбашам [8]сьогоднi вже посланi накази, на яких вiдтиснуто печать брильянтовою тугрою, аби завтра були готовi виступити в похiд далi. Сьогоднi Ладижин впаде попелом в рiку Аксу — Вода Буг. Й тодi вiн вернеться в Адрiанополь — Едiрне. Й там йому справлять трiумф. Подiбний до тих, якi справляли римським цезарям, коли тi повойовували варварiв. У мечетях мулли прославлять його iм'я. Поети складуть на його честь оди. Вiн знудьгував за ними. Нашмаганi батогами, вони спiвали про його безсмертя, щастя жити в iмперiї Османiв, тепер же, мабуть, спiвають про очi коханої i схiд сонця, якого нiколи не бачать, бо пiзно встають. Вiн навчить їх спiвати про Марсове поле!
Низько зiгнувшись, ввiйшов начальник похiдних султанських покоїв i доповiв, що ага Гаси — начальник яничарського корпусу — чекає милостивого падишахового дозволу ввiйти в намет.
Султан ворухнув пальцем, чашнiгiри зникли, немов їх i не було, охорона вiдступила на крок пiд чорний шовк запони, задки виплив i начальник покоїв. Майже одразу по тому до намету вступив яничарський ага. Вже не молодий, аскетичної статури, вузьколобий, вилицюватий, улесливий i непокiрний воднораз. Та непокiрнiсть примазана лестивiстю, мов Солячка медом. Яничари — найвiрнiшi й найнепевнiшi падишаховi слуги. Бо вiдають — трон стоїть на їхнiх плечах. Тяжко без них, тяжко й з ними. Надто багато вони забрали собi волi.
Яничарський ага опустився на колiна, одначе в очах страху не мав.
— Повелителю мiй, нехай буде непереможна твоя боротьба за вiру. Хвала аллалу, що перед тим, як померти, менi довелося ще раз побачити падишаха.
— Аллах премудрий i всюдисущий, вiн оберiгає правовiрних синiв своїх. Але звiдки ти, яничаре агаси, знаєш, що вiн кличе тебе на Марсове поле?
— Бо хто ж, окрiм хоробрих яничарiв, може розгризти цього горiха? — запитав, дивлячись просто в обличчя падишаховi. Магомет скипiв од такого зухвальства, його очi позлiшали, тонкi губи мiцно зцiпилися.
— Ти нюхаєш фiмiам, який ще не воскурили.
Яничар вiдверто глузливими очима подивився в протилежний бiк намету, де з срiбної, у виглядi пави з розпущеним хвостом, курильницi струменiв тонкий аромат. Легкий синiй димок вився i вдень, i вночi, султан намагався загасити ладаном, миррою бдилi запахи цього краю, степу, кiнської збруї i спiтнiлих у бою тiл. Вдавав iз себе воїна, а сам не виходив iз наметiв, набитих шовковими подушками i золотими цяцьками. Справжнiй же воїн, нехай вiн i монаршого достоїнства, однаково легко ловить запахи i мирта, i полину. Юлiй Цезар, коли воював варварiв, жив, як простий воїн.
Легкi сiрi птицi пролетiли в очах яничарського аги. Магомет помiтив i перейняв їх. Гнiв переповнив його серце, воно кам'янiло злобою. Ага Гаси забув, де випустив своїх птиць. Тут, у чужоземнiй сторонi, юточенi ордою, спахiями, воїнами джебелiх [9]та малоазiйською кiннотою, яничари не страшнi султану. Вiн пiдвiвся, важким поглядом притиснув агу до килима.
