Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (бесплатная библиотека электронных книг txt) 📗
— Я ні-іколи не впивався. Я ні-іколи не спав з жінкою.
— Благаю тебе, господи. Зроби праве діло. Покарай його.
— Ходімо звідси, Ніку.
Галінський подав Нікові пляшку. Той ковтнув і вийшов слідом за високим поляком.
За дверима вони чули, як Галінський кричав: «Я ні-іколи не впивався. Я ні-іколи не спав з жінкою. Я ні-іколи не брехав».
— Покарай його, — долинув тонкий Карперів голос. — Не пробачай йому цього, господи. Покарай його.
— Славні хлопці, — сказав Нік.
— Що це за Карпер? Звідки він?
— Він два роки пролежав у лікарні. Перед тим його вигнали з коледжу, а тепер повертається додому.
— Він забагато п'є.
— Карпер не дуже щасливий.
— Давай візьмемо пляшку вина й підемо спати в шлюпку.
— Давай.
Вони зупинились коло бару, й Нік купив червоного вина. Леон чекав біля стойки, височенний у своїй французькій формі. В барі була в розпалі гра в покер. Нік залюбки приєднався б, якби це не був останній вечір. Грали всі. Ілюмінатори були щільно зачинені, і в барі стояла задуха від цигаркового диму. Нік зиркнув на Леона.
— Хочеш пограти?
— Ні. Давай вип'ємо вина й поговоримо.
— Тоді треба взяти дві пляшки.
Вони вийшли з душного приміщення на палубу, несучи кожен по пляшці. Піднятися в одну з шлюпок не потребувало великих зусиль, хоча Нікові було страшно дивитися вниз на воду, коли він вибрався на шлюпбалку. Вони зручно вмостились усередині човна на рятівних поясах, притулившись спинами до поперечок. В обох було таке відчуття, що тепер вони по-справжньому опинились між морем і небом. Це не те, що хитатись на великому судні.
— Добре тут, — мовив Нік.
— Я щоночі сплю в одній із цих шлюпок.
— Я боюся, що можу ходити уві сні, — сказав Нік, відкорковуючи пляшку, — і через те ночую на палубі. — Він простягнув пляшку Леонові.
— Залиш цю собі, а мені відкоркуй другу, — промовив поляк.
— Бери цю, — відповів Нік. Він відкоркував другу пляшку і в темряві цокнувся з Леоном. Вони випили.
— У Франції можна буде дістати кращого вина, — сказав Леон.
— Я не буду в Франції.
— Я й забув. Шкода, що ми не служитимемо разом.
— З мене була б невелика користь, — мовив Нік. Він подивився униз на темну воду за бортом. Йому було лячно спускатися із шлюпбалок. — А от чи боявся б я? — сказав він.
— Ні, — відповів Леон. — Не думаю.
— Було б цікаво побачити літаки і все інше.
— Так, — промовив Леон. — Я збираюсь літати, як тільки зможу перейти в авіацію.
— Я б ніколи не зміг літати.
— Чому?
— Не знаю.
— Тобі не треба думати про страх.
— Я не думаю. Справді не думаю. Ніколи не думав. Просто я відчував себе трохи ніяково, коли ми оце з тобою залазили в шлюпку.
Леон лежав на боці, тримаючи пляшку просто над головою.
— Нам не треба думати про страх, — сказав він. — Ми не з таких.
— Карпер боїться, — мовив Нік.
— Так. Галінський казав мені.
— Через те його й відіслали назад. Ось чому він весь час п'є.
— Він не такий, як ми, — сказав Леон. — Послухай, Ніку. В тобі і в мені — в нас щось є.
— Я знаю. Тобто відчуваю це. Інших можуть убити, а мене ні. Я певен цього.
— От-от. Саме так.
— Я хотів служити в канадській армії, але мені відмовили.
— Знаю. Ти вже казав мені.
Вони випили. Нік відкинувся назад і дивився, як проти неба з димаря підіймається хмарка диму. Небо починало ясніти. Мабуть, скоро зійде місяць.
— В тебе є дівчина, Леоне?
— Ні.
— Ніякої немає?
— Ніякої.
— А в мене є, — сказав Нік.
— Ти живеш із нею?
— Ми заручені.
— Я ніколи не спав з дівчиною.
— Мені траплялося з повіями.
Леон ковтнув вина. Пляшка, яку він тримав, чорніла на тлі неба.
— Я не про це. Так і я спав. Це мені не до вподоби. Я маю на увазі цілу ніч спати з дівчиною, яку любиш.
— Моя дівчина спала б зі мною цілу ніч.
— Звісно, якщо вона тебе любить.
— Ми збираємось одружитись.
Сезонники
Коли з містечка Гортонс-Бей спускатися шутрованою дорогою до озера, то десь посередині буде криничка. Вода підіймається з череп'яної труби, закопаної при дорозі, вихлюпується через вищерблений край труби й стікає заростями м'яти в болото. В темряві Нік опустив руку в криничку, але довго не зміг утримати її там — вода була дуже холодна. Він відчував, як б'ють об його пальці струмені піску, підіймаючись із дна кринички. «Я б занурився сюди весь, якби міг, — подумав Нік. — Це напевне привело б мене до тями». Він витяг руку з води й сів на краю дороги. Стояла задушлива ніч.
Унизу, над водою, крізь дерева білів на палях будинок Біна. Нікові не хотілося спускатися на пристань. Там усі купалися. Він не хотів зустрічатися з Одгаром і Кейт. Нік бачив автомобіль на дорозі біля крамниці. Одгар і Кейт були біля води. В Одгара завжди очі ставали як у смаженої риби, коли Нік дивився на Кейт. Невже Одгар нічого не розуміє? Кейт ніколи не одружиться з ним. Вона ніколи не одружиться з кимось, хто не був з нею близький. А якби хтось спробував наблизитися до неї, вона вся згорнулася б у тугий клубочок і вислизнула. Тільки Нік може змусити її скоритися йому. З ним вона не згорнеться в тугий клубочок і не вислизне, а м'яко розкриється, розслабиться, стане податливою. Одгар вважає, що такою може робити дівчину лише кохання. Очі його наче більмами вкриті, а повіки червоні. Їй було неприємно, коли він торкався її. Певно, через очі. Потім Одгар захоче, щоб вони були такими самими друзями, як і до цього. Гратися в піску. Ліпити з глини чоловічків. Виїжджати разом човном на цілий день. Кейт, як завжди, в купальнику. А Одгар дивитиметься на неї.
Одгарові тридцять два роки, і йому двічі робили операцію — у нього розширення вен. Він негарний собою, а проте його обличчя всім подобається. Одгарові ніяк не щастить домогтися близькості, і він страшенно мучиться. З кожним літом дужче. На нього жаль дивитись. Одгар дуже добрий хлопчина. До Ніка він ставиться краще, ніж будь-хто інший. А Нік міг би домогтися, якби хотів. «Одгар убив би себе, коли б дізнався про це, — подумав Нік. — Хотів би я бачити, як він уб'є себе». Він не міг уявити собі Одгарової смерті. Сам він ніколи не заподіяв би собі смерті. Люди, однак, це роблять. Близькість буває не тільки через кохання. А Одгар думає, що вона породжується тільки коханням. Ніхто не скаже, що Одгар не кохає її. Насправді близькість стає можлива тоді, коли виникає взаємний потяг, коли вабить тіло, коли хочеш сподобатися своїм тілом, коли вмієш переконати і не боїшся піти на ризик, коли не відчуваєш страху і впевнений у взаємності, і коли ніхто нічого не вимагає, і коли відчуваєш ніжність і потяг, і коли твориш потяг і щастя, і коли жартуєш і вмієш розвіяти страх. І вмієш потім усе залагодити. Це не обов'язково кохання. Кохання лякає. Він, Ніколас Адамс, може домогтися того, чого йому хочеться, бо в ньому щось є. Може, цього не стане надовго. Може, він утратить це. Йому хотілося мати змогу передати це Одгарові чи принаймні сказати йому про це. Ніколи нікому не можна ні про що розказати. Особливо Одгарові. Ні, не тільки Одгарові. Будь-кому і будь-де. Це завжди було його найбільшою вадою — багатослів'я. Він занадто багато вибовкував. Однак треба ж якось допомогти тим студентам Прінстона, Єля та Гарварда, які досі не знають жінки. Чому немає жодного такого в державних університетах? Може, через змішане навчання. Вони зустрічають дівчат якраз на виданні, і дівчата допомагають їм, а потім вони одружуються з цими дівчатами. Що буде з такими, як Одгар, і Гарві, і Майк, і всі інші? Він не знає. Він ще замало прожив, щоб знати це. Вони чудові хлопці. Що станеться з ними? А біс його знає. Хіба може він писати так, як Гарді і Гамсун, коли знає справжнє життя лише десять років? Не може. Треба чекати, аж поки йому мине п'ятдесят.
Нік став навколішки й напився з кринички. Він чудово себе почував. Він знає, що згодом стане великим письменником. Він багато чого знає, але все те не зіб'є його з пантелику. Ніхто не може збити його з пантелику. Але він ще багато чого не знає. Це прийде до нього згодом. Він цього певен. Вода була холодна, і йому запекло в очах. Він, мабуть, ковтнув її надто багато. Як морозива. Так буває, коли п'єш, зануривши носа. Краще він піде поплаває. Думати недобре. Як почнеш думати, то думкам і кінця не буде. Він пішов униз дорогою повз автомобіль і оптову крамницю, що стояла ліворуч і поблизу якої завжди вантажили яблука й картоплю, насипаючи їх у човни, повз пофарбований у біле будинок, де вони при світлі ліхтаря часом танцювали на підлозі з нетесаних дощок, і далі до причалу, біля якого вони купалися.
