Людина - Кобылянская Ольга Юлиановна (читать книги бесплатно полные версии .txt) 📗
- Олено!
Вiн пристрасно притис її до серця. Опiсля цiлував мало що не кождий палець. Ледве замiтив, як ухопила його за руку й теж цiлувала. Вiн злякався, а вона скричала з болю. Одночасно опустила голову на його груди й заплакала.
- Сили… дорога дiвчино! - просив вiн беззвучним голосом, а в горлi неначе давив його корч.
- Боюсь о наше щастя! - простогнала вона ледве чутно.
- Я… я… нi… - вiдповiв вiн. - Ми ж любимося.
- Любимося, Стефане, любимося…
Будучина настала. Вона приволiклась i знiчев'я уставилась, довго й гаряче дожидана й тисячний раз проклята, з своєю чудною барвною мiшаниною горя й утiхи. Радниковi нанесла вона чимало жури й болю. Особливо "свiтило родини" наводило немилосердно хмару за хмарою на безжурну голову пана радника i його жiнки. Як скоренько, здавалось добрiй женщинi, пройдуть шкiльнi роки! Як легко осягне становище придворного радника!
Сього бажала вона за всяку цiну в свiтi! Однак iнакше склалося.
Почавши вiд найнижчих класiв, треба було для Германа-Євгена-Сидора тримати домашнього iнструктора. I як-небудь пан радник з професорами жив на найлiпшiй стопi, через се дiм його був для них кождого часу отвертий; все ж таки Герман-Євген-Сидор приносив кождого пiврiччя чимраз то гiрше свiдоцтво. При таких нагодах змiнялись любов i пестощi вiтця в скаженiсть. Поводився наче божевiльний i був би роздер сина, коли б не сестри. Небоги мали вже сховок, в котрiм держали хлопця доти, доки лютiсть батька не минула, i вiн знов у сердечний, супокiйний спосiб не запитував про "дитину". Тодi брала мати на себе тяжке завдання настроювати батька на "добре", вставляючись за ним гаряче.
- Воно ще таке молоде, дитинне, - мовляла вона, - мусить вибуятись; час i будучина наведуть його i без того до пуття, поваги i розуму. В тих школах i старi знетерпеливились би, а не то - воно!
Батько успокоювався, м'якнув, цiлував сина i умолював, щоби вiн уже раз прийшов до свiдомостi та поправився. Пiдвищив йому грошi на дрiбнi видатки, купив золотий годинник, купив коня вмисне лише для нього i т. п. Ах, що ж бо то вiн i не виправляв з тими кiньми - не надивився би-сь i за днину! I гнiватись на нього? Та за що?.. Що бистроумний? Хитрий? Ба! - Що вмiє до свого допняти? Тупий книгоїд сього не докаже… Так, примiром, замiсть до школи, забiжить тихцем до касарнi, де завдяки протекцiї якого там нижчого "оборонця вiтчини", дiстане схованку i приглядається годинами всiм штукам їздцiв та вiйськовим фарсам. Опiсля вiддає їх дома одну за одною неабияк, а сказав би-сь: par exellence! [10]
В таких хвилях розходилось серце старих з розкошi, i пан радник присягався, що позволить йому вiдбути службу однорiчного охотника хоть би й при гусарах.
- Куплю йому, - говорив вiн з ентузiазмом, - таку "бестiю", за котрою всi офiцери будуть губи гризти…
Матуру здав Герман-Євген-Сидор з тривогою, ледве що свiдомо. I вибила за нею година щастя, а заразом i година безiменного суму для родини Ляуфлерiв. Герман-Євген-Сидор вiд'їхав до В., щоб вiдбути там дожиданий рiк служби вiйськової, а радiсть родичiв не тривала довго. I нестямились вони, як стали чим раз, то частiше появлятись всякого роду векселi на поличках Ляуфлерiвського бюрка. А пан радник? Його самого можна було частiше, як перед тим, бачити в кав'ярнях. Деколи вiн таки там i ночував.
В протягу трьох лiт, почавши з вечора, в котрiм Олена розсталась з Лiєвичем, змоглася вже колишня "слаба сторона" радника в непогамований налiг…
I нинi пересиджував пан радник з своїми вибраними товаришами при "шклянцi" та нарiкав гiркими словами на своє безталання.
- Коли Сидор буде i дальше таке заводити, - жалувався вiн, - коли не перестане, то доведе до того, що пiду з торбами!
- Ще чого не стало! Воно не буде так зле, любий раднику! - потiшав один iз товаришiв. Радник розсмiявся гiрко.
- Не зле? Пиятика, картярство й проче ледарство - се в молодого двадцятидвохлiтнього хлопця не зле? Ой, прислужився вiн менi, що пiду з торбами… з торбами, кажу, бо вже я не в силi дальше сього тягара двигати!
- Лишiть його лиш, най вибуяється, - замiтив знов iнший, якийсь податковий урядник [11]. - Я вам ручуся, що вийде з цiлої iсторiї такий чистий, такий нетиканий, як лиш того треба! Буде ще найлiпшим мужем, найлiпшим батьком; у нього бистрий розум i духа чимало! Думаєте, що я був iнший у молодих лiтах? Думаєте, що надi мною не плакала не одну нiчку небiжка мати? I що ж з того? Я успокоювався помалу, от i пiшов, слава богу, у власних силах угору.
- Як, для бога, йому не гризтись!? - кликнув другий, лiкар i приятель родини Ляуфлерiв: - Подумайте лиш, з ласки своєї: вiн має ще двi незабезпеченi доньки дома, а той безсовiсний драбисько так i накладає тягарi на карб родини.
- Лярi-фарi [12], любий докторе! Незабезпеченi! Дiвчиськами не журюсь зовсiм. Позабезпечуються самi!.. - вiдказав "податковець". - Зрештою одна, а саме Олена, так як би вже й заручена з молодим К.?.. Невже ж, Епамiнондасе?
- Нi, товаришу, не заручена, не освiдчився ще…
- Але ж бо люди так говорять; зрештою просиджує цiлими днями у вас!
- Вона його не хоче!
- Не хоче?
- Каже, що не любить.
Тут i настала нараз тишина.
- А що ти на те, старий?
Радник здвигнув плечима.
- Що ж я можу вдiяти? Силувати її? Вона не дасться присилувати!
Один старий майор, що прислухувався спокiйно розмовi своїх товаришiв, нараз зареготався.
- Тут i видно, - вiдозвався вiн, - хто верх веде дома! Бабське панування! Має вона хотiти? Чи вона, молода, є в силi сама рiшати про своє щастя, свою будучину? Встидайся, старий! У твоїй молодостi приспiвував ти iнакше. Адже молодий К. - се пишна, се славна партiя! Doctor juris [13], судовий ад'юнкт, се б тобi прецiнь з рук не випускати!
Радник потупив очi у шклянку i знов здвигнув плечима.
- Що я можу вдiяти, товаришу? Чуєш, не любить його!..
- Не любить його! Начеб люди не побирались i не жили й без любовi! Дурниця! Химера! Колись вона сього гiрко пожалує, однак властивим виновником будеш ти! Дiти виховуються iнакше, пане Ляуфлер! Як довго ти живеш, доти ти й паном; але у тебе не знати, хто голова дому. Кождий сам собi паном. Кождий iде, куди йому догiдно, хоч би i до чорта. З того тепер показуються i наслiдки; от тепер i маєш "любов"!
- Ваша правда, майор, слово честi, що ваша! - вмiшався наново контролер.
- Абсолютизм у родинi - се рiч наймудрiша. Думаєте, що в мене iнакше? Моя воля - се воля всiх; а щодо точки любовi - покажу примiри. Чи женився я з любовi? Женились ви, може? Менi нараджено "мою", i я пiшов раз у дiм, далi другий, третiй, придивлявся всьому отвертими очима, прислухувався настарченими вухами, розпитувався, розумiється, делiкатно про теє-то, привик до неї, освiдчився - i кiнець. Менi видається, пане раднику, що ваша Олена геть-геть переросла вас. Коли б се робили хлопцi, се б менi було ще сяк-так до вподоби, але дiвчата - нiколи! Прислухався я їй раз, як вона вела якусь розмову, але кажу вам щиро, що наколи б була менше гарна, то не прощено би їй нiколи тих дурниць, котрi, немов цвiтами, повбирала гарними словами. Начиталася нездорових творiв, i то є конечнi наслiдки. Вам було їй поводи наложити, а й тепер ще не запiзно. Попробуйте лиш i переконаєтесь, що зiгнеться.
10
- Досконало (франц.).
11
- Урядник - чиновник.
12
- Лярі-фарі - пуста балаканина.
13
- Доктор прав (лат.).