Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Проза прочее » Повнолітні діти - Вільде Ірина (читать книги онлайн бесплатно полностью без .txt) 📗

Повнолітні діти - Вільде Ірина (читать книги онлайн бесплатно полностью без .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Повнолітні діти - Вільде Ірина (читать книги онлайн бесплатно полностью без .txt) 📗. Жанр: Проза прочее. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Той вечір буде найщасливішим у його житті. Ляля, її чоловік, його друзі, їх друзі, друзі їх спільних друзів всі обступлять його, як бджоли медову квітку. Ніч мине у тостах і пророкуванні щасливого майбутнього. Данко сам, підхмелений вином і жіночими ласками, повірить у свою щасливу зірку, яку вже не закриє жодна хмаринка.

Та після ночі настане день, а з ним отверезіння не тільки від вина, але й від ілюзій.

Він прокинеться вранці і спитає себе: «А тепер що? Далі що? Яким багатим і впливовим не був би комерційний радник, він не зможе подарувати талановитому шуринові австрійського підданства».

Елегантний Відень не може брати на себе ніяких адміністративно-матеріальних зобов'язань. Тепер кожна держава, кожне місто борониться, як може, від напливу чужинців. Який же батько усиновлятиме чужих дітей, коли з своїми не може впоратися?

Ляля у щасливому становищі, тому що народилася жінкою. Вона дістала в подарунок від чоловіка не тільки прізвище, а й підданство Австрійської республіки. Богдан може тричі одружуватись з австрійськими фройляйнами, але жодна з них не зможе подарувати йому підданство. Це він зміг би наділити їх підданством Румунського королівства.

Треба, погостювавши у сестри на канікулах, пакувати скрипку у футляр і повертатися на Буковину.

Зрозуміло, що на цьому невеличкому клаптикові землі зеленої Буковини Данко буде першою величиною в музичному світі. Не тому тільки, що в нього диплом віденської консерваторії, але й тому, що в нього — талант, відшліфований за п'ять років наполегливої роботи, як діамант.

Та, для того щоб проявити силу свого таланту, замало чотирьох стін власного дому. Музика, як ніякий інший вид мистецтва, потребує безпосереднього контакту з публікою. А закон («Ти розумієш, що значить слово «закон», Даріко?») господарів Буковини говорить, що право виступати з своїми музичними творами чи виконанням чужих творів має тільки член спілки румунських композиторів і виконавців.

Перед Богданом стануть на вибір дві дороги: або зректися самого себе, заявити прилюдно, що я — не я, і тоді слава, успіх, а за ними і матеріальні блага, або зберегти елементарну порядність людини, і тоді — доля безробітного, безправного музики-жебрака.

Не важко уявити собі картину, як він із скрипкою під пахвою топче камінь під дверима кафе в надії, що хтось з панства покличе його заграти чардаш. Дарка не знає, наскільки сильний характер Данка, але одне зовсім певно знає: композитор без права друкуватися і виступати прилюдно не буде потрібний Лучіці Джорджеску. О ні! Вона буде соромитися його. Вона зневажатиме його за те, що він залишився чесною людиною. Власть імущі не тільки замкнуть перед ним двері до всіх музичних установ, але ще й жорстоко переслідуватимуть за те, що він залишився непримиренним.

Чорні дні нависнуть над ним. Музика не зможе дати йому хліба. Він змушений буде шукати нової спеціальності тоді, коли вся його істота, вся його душа рватиметься до музики.

Чи не придасться тоді в його житті вірна, чесна, роботяща, віддана людина? Чи не стане тоді обов'язком Дарки крокувати поруч з ним і підтримувати його віру у краще завтра? Чи не буде її покликанням робити так, щоб Богдан ніс свій життєвий хрест не з почуттям неповноцінності й приниження, а з гордістю нескореної людини?

Віра — це велика сила. Що діяв би без тієї віри бідний татусь, стероризований Манілу?

Як же ж уміє засіяти й підтримувати віру в людині отой Наталчин брат — Роман Оріховський!

Оріховський… «На горищі, — не без сорому зізнається Дарка, — між чохлом і стінкою валізи лежить брошура, що її пхнув туди Роман Оріховський на чернівецькому вокзалі». Лежить вона там майже три місяці. Позавчора Дарка ходила на горище пришити петлю до чохла (не має у вдачі залишити такого роду роботу на день від'їзду) і та брошура потрапила їй на очі. Невеличка сіренька книжечка у м'якій обкладинці, підписана буквами «Р. К.», під досить загальним заголовком «Закон життя», не викликає особливого зацікавлення. Дарка відкрила першу сторінку. Вступ не захопив її. Навіть не докінчила його. Скучний, бо говорить про все зразу і ні про що конкретно. Поклала брошуру на її давнє місце, але тепер думає, що все ж таки треба домучити її до кінця. Бо коли покажеться у Чернівцях, то Оріховський насамперед запитає про її враження від брошури.

З пошани до Оріховського, перемагаючи в собі нехіть, Дарка вилізла на горище й дістала звідтіль брошуру. Почала читати вступ приблизно з того місця, де перервала його тому два дні. Ні до чого цікавого в цьому вступі Дарка і не дочиталась. Та, подолавши його, вона наче прорвалась крізь густий живопліт і вийшла на чисте, залите сонцем поле.

Автор, як зрозуміла Дарка, поставив собі за завдання провести паралель, переплітаючи її густо життєвими прикладами, між тими історичними умовами, що панували в Росії напередодні Жовтневої революції, й сучасним політичним становищем у Румунії.

Для Дарки буквально був відкриттям наведений автором взаємозв'язок міжнародних історичних подій.

В історії діяла така ж залізна логіка, як у математиці.

Каменя на камені не залишилося від того тлумачення історичних подій, що його подавав у школі Мігалаке і його поплічник Мігулів. Мігалаке, наприклад, пояснював Велику Жовтневу революцію як наслідок «деморалізації перевтомлених війною військ на фронті», тоді коли це було завершенням організованої, послідовно підготовленої довголітньої революційної боротьби кращих синів народів Російської імперії, плодом розвитку життя суспільства, в силу якого створилися необхідні умови для такої революції. Р. К. доводить, що революціонери царської Росії починали підготовку до революції у більш складних умовах, ніж ті, в яких сьогодні знаходиться Румунія, а проте справа завершилася успіхом.

Отже, який з того висновок? Хіба один: «Борітесь — поборете!»

Свої докази автор будує на паралелях, які самим вже зіставленням і протиставленням фактів підтверджують незаперечну правдивість його поглядів.

Р. К. наче заздалегідь знає, що таким, як Дарка, замало самого аргументу. Факт стає достовірнішим, коли його скріпити цифрою. Від цифр, яким Дарка не має найменшої підстави не вірити, аж мерехтить в очах: визволені в Радянському Союзі народи обганяють історію, роблять протягом кількох років такі успіхи, для яких за умов хоча б тієї Румунії потрібні століття!

Виходить, робить Дарка висновок, що визволення не мусить вести крізь кривавий реваншизм, як це уявляє собі Гиньо Іванчук.

Воно-то так, риторично сам з собою полемізує Р. К., проте не треба забувати що вся Романія маре у мережі агентур сигуранци — як муха у сітці павука. Уряд Братяну розправляється з найменшими проявами бунтарського руху без різниці, хто його підніматиме: румунські робітники чи «міноритет», носитиме той бунт національний чи соціальний характер.

«У двадцятому році, — читає далі Дарка («Мені було тоді десять років»), — по всій Румунії прокотилася хвиля страйків. На один день у всій країні припинився залізничний рух».

Чекай, чекай, тепер Дарка щось пригадує собі! Ось де вона, правда! А у Веренчанці, — Дарка добре пам'ятає, — начальник станції заявив пасажирам, — саме в той день мамця вибралася з Даркою купити їй у Чернівцях перший капелюшок до міри, — нібито міністерство залізниць буде вводити нового типу локомотиви і тому вилучило всі старі.

Найсумніше, що навіть татко повірив тоді в цю казочку!

І знову думка повертає до того, що найбільше болить серцю: а що буде з Данком?

Дві години тому бачила, як він з скрипкою під пахвою стукає від дверей до дверей різних кафешантанів.

Як не дивно, але тепер Дарка вже в іншому світлі бачить майбутнє Данка.

Бачить тільки його важке становище, але не трагедію.

А це не одне і те саме!

Перед Данком замкнули двері до позолочених залів з пишними люстрами, оксамитними ложами, а хто в силі замкнути йому дорогу в народ? Адже публіка в тих залах — це ще не народ! Хіба не так? Не дадуть йому можливості виступати прилюдно на концертах — муза його піде у підпілля. Але тоді замість пристосування до викривленого смаку жменьки вибраних, замість лоскотання їх заплилих жиром нервів музика його прийме на себе іншу, дійсно почесну, дійсно гідну справжнього таланту місію: її почесним обов'язком стане закликати народ до боротьби з тиранією.

Перейти на страницу:

Вільде Ірина читать все книги автора по порядку

Вільде Ірина - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Повнолітні діти отзывы

Отзывы читателей о книге Повнолітні діти, автор: Вільде Ірина. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*