Цього ви не знайдете в Яндексі - Чех Артем (е книги txt) 📗
— Молочниця, — відповідав Валєра, коли його питали ким працює його мама.
— Це ж хвороба, — дивувалися всі.
— Ні, — казав Валєра, — це — мама.
Мама прибирала цехові приміщення й іноді крала морозиво для Валєри, але Валєра не їв морозива, тому що він його вимінював на те, що можна було збирати.
Було у нього троє друзів. Андрій, Іван і Рома. Андрій був найрозумнішим, і його пиздив Іван, який був найсильніший, але не найтупіший. Рома теж не був найтупішим, тому що найтупішим був сам Валєра. Рома був простим гопніком. Він розводив усіх і вся. Він заходив до комп’ютерної ігротеки, а виходив із клавіатурою та музичними колонками, потім примудрявся продати ті колонки попередньому власнику втридорога, причому так, що попередній власник так і не отримував товар. Рома і друзів своїх розводив. Усіх, крім Івана, тому що Іван (ідоли падуть!) був найсильнішим, і крім Андрія, тому що Андрій був найрозумнішим.
У Валєри, окрім колекціонування, була ще одна пристрасть — петарди. Він сірими провінційними вечорами прив’язував петарди до солдатиків, а потім підривав їх. Підпалював він їх одноразовою запальничкою, яку можна придбати в будь-якому кіоску за тридцять п’ять копійок. Але одного разу ця запальничка катастрофічно для нього зламалася.
— Відремонтуй мені, — каже Валєра Ромі, — запальничку, я заплачу. Мені ж бо треба солдатиків підривати.
— Гаразд, — каже Рома.
Рома запальничку відремонтував.
— З тебе гривня.
— Добре, — погоджується Валєра.
— Ти шо, дурак, — каже розумний Андрій, — сама запальничка коштує не більше п’ятдесяти копійок, а ти за ремонт даєш гривню.
— Спокійно, — діловито відказує Валєра, — це наші чоловічі справи.
— Ладно, — каже Андрій.
У Валєри гривні не було, і це не дуже подобалося Ромі, тому що Рома був гопніком, а Валєра був найтупішим.
— Віддавай мою гривню, — нервує Рома.
— Завтра, — каже Валєра.
— Завтра не віддаси — поставлю на счьотчік.
Валєра, звісно, завтра не віддав, тому що сім’я переживала не найкращий період, а якщо у мами немає грошей, то у діда Жори — тим паче, тому назавтра Валєра був винен уже гривню п’ятдесят. Гривню п’ятдесят віддати важче ніж гривню, а якщо у сім’ї криза, то рідко коли буває, що ця криза триває день-два. Тому через деякий час Рома вимагав двадцять гривень.
Він спокійно заходив у двір до Валєри і швидко вигрібав звідти весь алюміній, порожні пляшки, папір — загалом все, що можна продати. За це він трохи зменшував борг, але той все одно невпинно зростав. Коли Валєра вже був винен тридцять гривень, мама отримала зарплату, і її люблячий син безцеремонно спиздив у неї тридцять гривень для погашення боргу, але для Валєри тридцять гривень були надто великі гроші, з якими розлучатися не дуже й кортіло, одним словом, пацана задавила жаба. Він на ті гроші купив собі коли, фанти, снікерсів та марсів, жувальних гумок та якісь значки у хлопця з паралельного класу. На цей необачний крок зі сторони Валєри Рома відреагував доволі справедливо. Поставив пару синців. Мама Валєри теж відреагувала на це досить справедливо. Написала заяву дільничному. Рома Валєру вже не бив, але борг вимагати не перестав.
— Ти мені ще винен, — сказав він.
— Я знаю, — сказав Валєра і побіг до хлопців із гуртожитку позичати п’ятдесят гривень. Хлопці з общаги погодились дати ті гроші за умови, що він поверне їх до понеділка, а якщо він не поверне, то будуть крапати відсотки, звичайно менші, ніж у Роми, але теж пристойні. Хлопці з гуртожитку, який славився антисанітарією та майже безкоштовними тьолками, були впевнені, що Валєра ті гроші не поверне, тому і позичили, щоб трохи підзаробити. Для Валєри ця сума виявилася ще більшою, ніж тридцять гривень, тому він вирішив половину віддати Ромі, а половину витратити. На двадцять п’ять гривень він купив собі зовсім непотрібних речей, таких як будильник, маленький замочок для саморобного сейфу, жувальних гумок і три години у комп’ютерній ігротеці. Інші двадцять п’ять гривень він віддав Івану, щоб той передав їх Ромі. Іван купив нову фару на передок і книжку з геометрії.
Паралельно з чоловічими справами, які велися з общагівцями й Ромою, у Валєри були ще не менш чоловічі справи в класі. Щоб завоювати шану серед однокласників, Валєра поступав таким чином. Він брав у всіх у борг, обіцяючи принести у два рази більше. Пацани охоче давали, тому що сто відсотків добових їм не пропонував жоден банк. Валєра пропонував. За це його ніхто не бив по голові.
Коли його борг однокласникам у сумі зріс до двохсот гривень, авторитет Валєри дещо впав, а хлопці вже хотіли його бити по голові. Тоді він, поки не було мами-молочниці вдома, запросив їх до себе додому, запропонувавши взяти все, що їм сподобається серед власних речей, попередньо заховавши всі свої колекції на горище. Коли хлопці прийшли до Валєри, вони знайшли там Рому, який забирав у діда Жори алюмінієвий ціпок.
— Привіт, пацани, — сказав Рома.
— Привіт, Рома, — сказали пацани, і кожен брався за свою справу.
У Валєри нічого цінного, крім колекції журналів «Футбол» та «Мир і спецслужби» не знайшлось, тому однокласники, вже жалкуючи, що погодились на таку угоду, розділили між собою журнали і поплентались пити пиво до пацанів із общаги, яким Валєра був винен трохи менше двохсот гривень.
Одного разу Валєру відвідав його вуйко, який подарував йому класну кєпку з написом «sex» і джинсовий костюм. Поїхав вуйко від Валєри і від своєї сестри-молочниці з колекцією монет, яку Валєра думав продати років так через десять і купити собі ламборджині д’ябло, про яке мріяв тоді чи не кожен юнак. Кєпка з написом «sex» і костюм дуже сподобались Ромі. Валєра відверто поговорив із мамою, яка дала згоду тільки на костюм. Рома у новому костюмі розгулював районом і бігав до майже безкоштовних тьолок з общаги, яка, окрім цього, славилась своєю антисанітарією, а Валєра був винен лише пацанам із общаги.
Одного весняного вечора Валєра, оминаючи страшні території гуртожитку, крокував до гастроному. Його наздогнав прищавий юнак, який назвався Павліком.
— Привіт, — сказав юнак, — я Павлік.
— Валєра, — простягнув руку Валєра.
Павлік довго розповідав, що він знає усіх пацанів із гуртожитку і що він найкрутіший у своєму районі на вулиці Ватутіна.
Той Павлік дійсно був гопніком і досить розумним, на відміну від Роми. Зрештою, на те він і Павлік, щоб бути розумнішим за Рому.
Павлік одразу втерся в довіру. Валєра одразу посвятив Павліка у свої друзі, показав, де знаходиться мамине золото, де лежить ключ від хати, і подарував йому свою кєпку з написом «sex», за що Павлік переговорив з пацанами з общаги, і сказав Валєрі:
— Борг можеш поки що не віддавати. Вони почекають, счьотчік вимкнуто.
— Дякую тобі, Павлік, — зрадів Валєра.
Павлік дійсно змахував на досить приємного, доброго хлопця. Але одного разу мама не знайшла свого золота, а натомість знайшла кєпку з написом «sex», яка належала Павліку, яку йому подарував Валєра. Кєпка з написом «sex» лежала на веранді.
Павліка бачили одягненим у все новеньке. Він курив «парламент».
Але Павлік виявився не таким розумним, тому що кєпку з написом «sex» він усе ж таки забув на веранді Валєриного будинку. Дільничний одразу зреагував на заяву мами-молочниці і взяв Рому під арешт, але, протримавши його дві доби у мавпятнику, випустив, тому що треба було брати не Рому, а Павліка. Через місяць Павліку дали два роки умовно і відібрали нові шмотки, рештки золота і «парламент». «Парламент» залишився у дільничного.
