Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Современная проза » Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям (читать книги онлайн полностью TXT) 📗

Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям (читать книги онлайн полностью TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям (читать книги онлайн полностью TXT) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Галасун важко зітхнув, співчутливо обмацав очима потрісканий дерматин, перевів погляд на величезний порожній сейф, що придавив підлогу в кутку поряд з диваном. Це була теж добротна річ, зроблена на совість, сказати б, на віки. Хоча жовта, з розводами “під дуб” фарба і облупилася де-не-де, сейф загалом не втратив у вазі і мав невимушено імпозантний вигляд,

Галасун ще раз важко випустив повітря з легень, зняв велюрового капелюха, повісив його на розкарякувату дерев’яну вішалку, потому звільнився від сірого довгополого макінтоша і, пригладивши завченим атоматичним рухом колишнє волосся на голові, сів за стіл. Крісло під ним жалібно зойкнуло та й вмовкло. Зав утретє зітхнув і заплющив сумні очі.

Ні, він заплющив очі зовсім не тому, що не хотів бачити свого кабінету. Ні. Тільки тут до нього й поверталося ледь вловиме відчуття врівноваженості, впевненості. Кабінет Галасун спорудив своїми зусиллями. Методом народної будови. Найняв двох халтурників, ті відгородили дошками закуток халабуди, обклеїли дошки шпалерами. Поставили диван, стіл, крісло, вішалку, які звалила біля пункту сім’я із сусіднього будинку, що умеблювалася по-сучасному. Сейфа, котрий люб’язно запропонувала якась установа після чергової реорганізації, халтурники вдвох не подужали. Довелося підсобити їм, і ось тепер у нього є кабінет. Персональний. І якщо взяти до уваги теперішнє становище Галасуна, то цілком пристойний.

То чому ж все-таки Панько Федорович заплющив очі, то чому все-таки у нього препаскудний настрій? Які думи важко обсіли йому голову, що змушений підперти її обома руками?

Ах, звідки мені знати? Я ж не Мессінг.

Тим часом за перегородкою дзенькнуло відро, почулося вдоволене хоркання, заплюскотіла вода. Семен Михайлович Купчик, єдиний підлеглий Галасуна, напував двох кляч, тяглову силу приймального пункту. І хоча я не Мессінг, та осмілюсь твердити, що в голові Галасуна роїлося цієї хвилини таке: “Приплентався працівничок! Коні ситі б’ють копитами! А колись же їздив я і на га-зику, і на “Побєді”, і навіть на “Волзі”… Е-е-ех! Як у тій нісні… Ти машина, ой ти железна, куди милого завезла? Ге-е-е-ей, ю-ха-ха-ха!.. М-да, далеченько завезла… Завезла та й викинула непоштиво на вибої, у цей кювет, у цей рівчак, у цю канаву, у яму оцюі списали, за борт викинули! Не відповідаю новим умовам! Хе! А тоді, а всю жизнь відповідав?! А тепер — ганчір’я збирати, бомажки з помийниць пакувати! Ой машина, ой ти желєзна!!!”

Одне слово, на Панька Федоровича навалився черговий жорстокий приступ керівної ностальгії. Тут і Мессінгом не треба бути.

У дворі переможно загриміли пом’яті відра, труби, іржаві бильця колись грандіозних, на дві персони ліжок, продірявлені чайники, каструлі. Невгамовні школярі ознаменували початок четвертої чверті учбового року і весни дружною здачею металолому.

Панько Федорович міцно притис долонями вуха — здавалося, то йому на душу, на серце, на голову звалюють і звалюють іржавий непотріб. Так він сидів довго-довго, а коли звільнив вуха і розплющив очі, то побачив перед себе Купчика з пожмаканим папірцем у руці. Панько Федорович миттю шаснув рукою у спідню кишеню піджака і, болісно морщачись, закочуючи очі, видобув звідти скляну трубочку з валідолом…

Не лякайся, читачу, наш герой не вріже дуба на перших сторінках повісті. Це аж ніяк не влаштувало б мене. Крім того, можу по секрету повідомити: у Панька Федоровича серце — як у вола. Не болить і ніколи не боліло. Просто в нього таке переконання, таке уявлення, що відповідальний працівник не має права з’являтися на роботу без валідолу. Несолідно. Небезпечно. І хоча сам він давно вже не відповідальний — з валідолом не розлучається.

Семен Михайлович поштиво вичекав, поки зав відкоркував трубочку, дістав таблетку, поклав її під язик і заплющив очі святого великомученика. Символічний номенклатурний ритуал було здійснено. Семен Михайлович мовив:

— Дозвольте, товаришу зав?

Зав застогнав так, ніби його ось-ось доконає інфаркт, а по народному — розрив серця. Але приймальника утильсировини те аж ніяк не збентежило. Він поклав папірець на стіл і обережно розгладив його запацьореними руками.

— Ось, товаришу зав, гляньте!

— О-о-о! — басовито застогнав Галасун і раптом зайшовся високим-високим фальцетом: — Прийми! Прийми, кажу тобі! Хтось пользувався, а ти мені на стіл! На служебний стіл!

Згорблений Купчик не виявив жодної ознаки переляку. Його зморшкувате лице, лице життєрадісного блазня з мандрівного цирку, корчилося в гамованій усмішці, горбатий ніс переломився надвоє. Задоволено потер руками поли заяложеної куфайчини, яку не знімав і влітку.

— Ч-ч-ч, товаришу зав, ч-ч-ч, — застережливо підніс догори вказівного пальця. — І зовсім даремно ви гробите свою нєрвну систему, яка і вам, і государству ще знадобиться, їй-богу, знадобиться! І ніхто нею не пользувався, бо це, повірте кадровому утильнику, не папірець, а папірус, себто, я хотів сказати, пергамент. Цей матеріал на такі потреби не годиться. Пацани газетки принесли, те і се, дивлюся, а там у цвілій книжечці ця штучка. Ви тільки гляньте! О! Бачите? Африка. А тут Іспанія. А ось тут, осьо-сьо — що тут, питаю вас, товаришу зав?

Г аласун мовчав, лупаючи очима то на папірець, то на Купчика.

— А тут, товаришу зав, ось, недалечко від Азорських островів, — Ельдорадо! Ель-до-ра-до! Що?! Невже ніколи не чули? Та ну?! Не государство, а казка! Тьма-тьмуща золота. Ну?!

Галасун, проживши на світі білому ось уже шістдесят три роки, кінчав курси трактористів, ветфельдшерів, медбратів, пожежників, кашоварів, страхагентів, голів колгоспів, фінінспекторів, заготівельників… Боже праведний, які тільки курси не випадало йому кінчати! Але так уже вийшло, що всі вони були пришвидшені, короткочасні, і всілякі легенди лишалися поза максимально стисненими програмами. Не до легенд було. На тлі карколомної грандіозної дійсності блідли найхимерніші легенди. Тому повідомлення Купчика спершу не справило на нього враження. Точніше- роздратувало. А тут ще й пацан увірвався в кабінет без дозволу:

— Приймайте, дяді… ху… поки дотягли…

Поки спроваджували юного ентузіаста, пославшись на санітарний день, поки надійно замикалися зсередини, до Панька Федоровича почав потроху доходити принадний сенс повідомлення Семена Михайловича. А вже за півгодини Панько Федорович ніби перевтілився. Печаль — як здиміла. Зморшкувату грушу наче кинули в окріп. Щоки запашіли рум’ янцем, а очі сповнилися оптимістичним блиском. Доля таки не обминула його, хоч на схилі років підкинула справу, де можна з розмахам виявити приховані від неспостережливого, байдужого ока організаторські таланти. Він ще покаже, чого вартий!

Того ж дня ллан експедиції визрів і оформився остаточно. Панько Федорович мав спішно пройти ще одні і тепер уже останні курси — курси судноводіїв-любителів при Київському міському комітеті ДТСААФ. Семен Михайлович взявся придбати і спорядити в дорогу підходяще судно.

2 квітня, на превеликий подив керівництва, друзів, родичів, знайомих, Галасун і Купчик разом подали заяви з цроханням негайно надати їм відпустку. Посилалися на раптове погіршення стану здоров’я.

Стоянка любительських човнів біля мосту Патона — найкраща, найзручніша у Києві. Сюди легко дістатися з будь-якої частини міста. Тут додержуються хоч сякого-такого порядку, і власнику човна не доводиться потерпати за своє майно. Хоч як довго не навідувався б — і вудочки, і підсадки, і все інше рибальське причандалля будуть на місці. Якщо замки надійні.

Орієнтуючись по численних оголошеннях, якими обклеєна геть уся стоянка, Семен Михайлович натрапив на досить дешеве судно. Хазяїн (дїдок-сторож з деревообробного комбінату, розташованого неподалік стоянки) правив за свого дредноута, за свого крейсера, за свого лінкора всього-на-всього двісті п’ятдесят карбованців, але з усього було видно, що віддасть і за двісті. Дідок кректав, чомусь ховав очі і безугавно торохтів, показуючи човна:

— Ось він, мій красавчик, стоїть. Ступайте, ступайте, не бійтеся, не провалиться. Ех, біда, біда… Нізащо не продавав би, так понагородили цих гребель — ні вниз, ні вгору не проб’єшся. Ех! А колись же був Дніпро… Річка! А тепер? Озерця, калабатини. А човен — хоч куди! Можете колупати де завгодно — колупайте, колупайте, ніде не прогнило. Сам п’ять років плавав, і ви плавати будете хоч і цілих десять на здоров’ячко собі. Хоч угору, хоч униз, хоч до самого Херсона, хоч до Прип’яті. От тільки греблі кляті, не пускають через них. І нам горе, і рибі — невдоб’я. Крутись під Києвом — оце і все тобі кругосвітнє плавання. А нащот качества — не сумлівайтесь. Сам будував, оцими ось руками. Кіль дубовий, низ еловий, верх сосновий. Дошки в трансформаторному маслі купав тиждень — не згниють і на дні морському. Ех, біда, бща, такий човен — і, щитай, задаром віддаю. От колись човни були в ціні, а тепер — задаром віддаю. Бери, чоловіче, добрим словом згадуватимеш… Що, що? Аякже! Можна і вдвох у будочці переспати — із законною чи ким там. Це діло хазяйське. Воно якби я молодший, то, може, б і не продавав, а так задаром віддаю… Що, що? Мотор? Про мотор і не питай, чоловіче добрий, і не сумлівайся. Мотор — Л-6. Мотор — звєрь! Заводиться, правда, не з ходу. Сновне — завести. А як розкочегариться, то й не спиниш. Тах-тах-тах, тах-тах-тах… Тихесенько та надійнесенько. Це тобі не оті гаркуни підвісні. Одне слово, стаціонарнийі Хочеш — вір, хочеш — ні, а я раз у Вишеньках без бельзину зостався, долив керосину — тягне. Бачу — і керосин кінчається. Долив би води, та вже й Київ, нема надобності. Сновне — завести, розігріть, а далі чим хочеш заправляй, хоч і водою — тягне! Сказано — звєрь!

Перейти на страницу:

Лигостов Вильям читать все книги автора по порядку

Лигостов Вильям - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. отзывы

Отзывы читателей о книге Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо., автор: Лигостов Вильям. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*