Катастрофа в РАЮ, Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям (читать книги онлайн полностью TXT) 📗
Зовні човен не справляв особливого враження. Дуже вже він скидався на звичайнісіньке корито у збільшеному вигляді. Але Купчика привабила саме ця простота, сказати б, надійність, та ще мотор. Мушу зазначити, що
балакучий дідусь тут ненабагато переборщив. Мотор Л-6 — справді найнадійніший, найневибагливішии з усіх моторів, які тільки можна зустріти на Дніпрі і всіх річках світу. Та й Купчик уже був начуваний про Л-6. Так що швидко сторгувалися, зійшлися на двох сотнях та й вдарили по руках.
Купчик під полою присвітив кишеньковим китайським ліхтариком, ще раз звірився з компасом і стиха мовив:
— Так і тримайте, товаришу зав. Нам би тільки в екстериторіальні води, а там — шукай вітра в полі…
Ніч стояла тиха, над водою клубочився густий туман. Мотор торохкотить собі потихеньку, жодного перебою не дає.
Кінчався Дніпро-Бузький лиман. Ще миля, дві — і відкрите море! Чорне море! Як-то покаже себе човен там? Зараз тільки похитується та поскрипує. Але і море, певно, йому не страшне, бо в плавнях аргонавти поприв’язували міцно до бортів цупкі — удвох не обнімеш — в’язки сухого очерету. Ніяка хвиля не перекине.
Та, власне, не про те думали Галасун з Купчиком, Досі все йшло точно за планом. З Києва до Херсона дісталися разом з човном на баржі — виручив давній приятель Панька Федоровича, капітан самохідки. У Херсоні на товкучці аргонавти остаточно завершили екіпіровку. Придбали два матроські тільники. Галасун обміняв капелюха на поношений моряцький кашкет з вилинялим чорним околишем і надраєним до блиску мідним крабом. Він перейшов також з сигарет “Шипка” на люльку, запасся тютюном “Моряк” (62 коп. пачка). Було придбано також цейсівський бінокль зразка 1908 року, правий окуляр якого наближував предмети, а лівий — віддаляв.
У понизов’ї, в дніпровських плавнях люду влітку вештається чимало — ніхто на них не звернув уваги. Лиман ось-ось кінчиться. Тільки б на виході в море не злапали…
Під ранок Купчик змінив зава біля стернового колеса. Галасун приліг у будці на матрац, набитий духмяною луговою травою. Не спалося, не дрімалося. Крутився, перевертався з боку на бік, позирав у віконця. Та, зрештою, чутка дрімота таки скувала стомлене тіло. І саме цієї миті у дверцятах кабіни показалася розпатлана голова Купчика.
— Товаришу зав! Товаришу зав! — перелякано зашипів. — Чуєте? Кит! У нас, у кільватері, кит!
Галасун не міг нічого втямити.
— Що?.. Хіба ми вже в Атлантиці?
— Та ні. За моїми підрахунками, вийшли в море. Кит, кажу… Коли б не перевернув.
Панько Федорович з переляку підскочив, стукнувся тім’ям об низьку стелю, чортихнувся і рачки виліз із кабіни.
Світало. Величезна морська істота кружляла навколо човна. То обжене, то відстане. То підпірне під човен і довго не показується. У Галасуна серце зайшлося, а потім застукало втричі швидше, ніж мотор Л-6. Купчик метелявся з борту на борт, потім виліз на будку і почав відв’язувати рятівні круги.
— На місце! До штурвалу! — гарикнув Галасун. — Тримайся курсу, кажу тобі! — Купчик, не згіодячи очей з морського чудовиська, покинув будку, присів на лавочці біля стернового колеса. — Ану, подай мені двостволку, — вже спокійніше мовив капітан. — Не вб’ю, так хоч натурально, налякаю, віджену.
— Ви що — здуріли, товаришу зав? — перелякано змахнув вільною рукою Купчик. — Тільки оце зараз бабахкати! Ще почують… Та й воно як розізлиться, як метельне хвостом.
Чудовисько тим часом наблизилося впритул до правого борту, де садів Купчик, висунуло довге рило з води і примостило його просто на очеретяній в’язці. Купчик заплющив очі і закляк — ні живий ні мертвий. А Галасун побачив, як чудовисько роззявило величезну пащу, всіяну двома рядами довгих гострих зубів, і приязно усміхнулося,
— Свят-свят! — видихнув довго стримуване повітря Панько Федорович і вперше в житті перехрестився. — Згинь, морська мара, згинь, нечиста сило!
Чудовисько заплямкотіло щелепами і запищало верескливим качиним голосом. Спочатку Галасун нічого не міг збагнути, але згодом, прислухавшись, зрозумів, що чудовисько швидко-швидко промовляє щось до нього, строчить слова, як швейна малшна стьожку, без жодної паузи. Він напружив слух, як тільки міг, і вловив:
— Аяяйаяйайайінесоромноотомолитисяащежічленпрофспілкимабуть…
Галасун як стояв, так і звалився на дно човна поряд з мотором. Купчик учепився намертво в стернове колесо, застромивши голову між коліна. Чудовисько наполовину висунулося з водд, заглянуло в човен і здивовано закліпало по-дитячому наївними очима:
— Тюнаваспришелепуватіяжнерибінспектор!
Аргонавти не подавали жодних ознак життя. Чудовисько відпустило очеретяну в’язку, в котру впиралося двома плавцями, покрутилося біля човна, а потім, набравши повну пащу води, знову видряпалося на в’язку. Заглянула в човев — і прись-прись водою на обох… Перший отямився Галасун.
— А-а-а! — заволав він, глянувши на чудовисько, а те, намагаючись говорити роздільніше, заспокійливо проказало:
— Та — вгамуйтесь — нарешті — я - ж — кажу — що — не — рибінспектор.
— А хто ж ти? — клацаючи зубами, перепитая Г аласун.
Його щелепи ждали ходором, гемби трусилися, як у паралітика.
— Кацо — мене — зовуть — Кацо…
Кацо поцікавився, як ловиться рибка. Галасун роз’яснив, що вони й не збиралися її ловити. Та чим же зайняті, куди пливуть, допитувався Кацо. Тут Панько Федорович, оговтавшись трохи, запитав, чи може чудовисько пред’явити якесь посвідчення чи принаймні сказати, які органи чи установу воно представляє. Кацо зайшовся, тоненьким-тоненьким смішком і вже хотів було покинути аргонавтів, та Галасун, здогадавшись, що перед ним особа явно не офіційна, признався:
— Зараз тримаємо курс на Стамбул. Потім — Босфор, Дарданелли; Егейське море, Середземне, Гібралтар… Тіко ж нікому-нікому!..
Кацо зайшовся тоненьким качиним сміхом і повідомив Паньку Федоровичу, що човен, наскільки він розуміється на навігаціт, тримає курс не на Стамбул, а на Одесу. Галасун метнув гнтвдаш погляд на Купчика. Той винувато розвів руками і почав щось белькотати про густий туман і про магнітні аномалії та магнітні бурі. Кацо зрозумів, що своїм уточненням завдав клопоту цьому чоловікові, і постарався зам’яти неприємність — запитав, який кінцевий пункт подорожі. Галасун озирнувся навколо і пошепки: повідомив:
— Ельдорадо. Острів Ельдорадо.
— Ельдорадо — це — вже — цікаво — про — Ельдорадо — я - дещо — чув — від — своїх — батьків, — забелькотів Кацо. — А — документи — у - вас — в - порядку? Ну — там — дозвіл-на — вихід — в - море — візи — закордонні — паспорти — і - все — таке — інше?
Купчик, що вже теж встиг прийти до тями, приєднався до розмови, відсунувшись, однак, про всяк випадок подалі від чудовиська. Він голосом школяра, що приніс із школи чергову двійку, загугнявив:
— Та що ви… не знаю, яке ваше звання… що ви? Якби ми надумалися оформляти документи, то не вибралися б і через три роки. Та й маршрут неосвоений, сумнівний.
Кацо зауважив, що без документів їм буде важкувато. Ось і зараз може нагодитися сторожовий катер — і кінець експедиції. Галасун зиркнув на Купчика, Купчик на Галасуна.
— Він… воно… вона… Вони мають рацію, — сумовито промимрив Купчик. — Але що ж маємо робити?
Кацо зауважив: передусім треба заглушити мотор. Він зможе тишком-нишком вивести їх в екстериторіальні води на буксирі. Хоч аргонавтів ще не полишив переляк, але вони були настільки приголомшені, розгублені, що нічого іншого не могли придумати, а тому пристали на пропозицію чудовиська. Галасун кинувся глушити мотор. Л-6 виявився напрочуд працьовитим. Галасун геть збавив газ — торохкотить. Зняв з обох свічок дроти від динамо — торохкотить. Циліндри, очевидно, до того розігрілися, що бензин спалахував без електроіскри. Довелося перекрити пальне і чекати, поки мотор висмокче пальне з карбюратора.
Нарешті мотор кахикнув і вмовк. Купчик уже прив’язав до якірного цепу добрячий шмат капронового шнура. Ставши на носі човна, він з острахом опустив кінець шнура в зубату пащу чудовиська.
