Заплакана Європа - Доляк Наталка (бесплатные книги онлайн без регистрации TXT) 📗
– Ходімо додому, – о першій ночі Нік поволік дружину за собою, бо втомився від шуму.
– Я так не хочу йти. Мені весело, – Людочка подивилася на Карлоса, з яким щойно витанцьовувала. Він кидав пристрасні погляди. Люся відчула потяг до нього, але відразу відкинула гріховну думку. – Я дуже хочу танцювати!
– То залишайся, – Микола вдав, що йому байдуже, й побрів до власного номера.
Жужа відривалася на повну, вихилялася з Оресто, високим мулатом, який дивився жінці прямо в очі. Зауважила, що тремтить від його випадкових дотиків. Ідилію перервав Карлос. Зненацька вихопив Людочку з обіймів Оресто та повів за собою у глиб темного коридору. Швидко йшов, шукаючи місце, де б усамітнитися. Тісно тримав Люсину долоню у своїй, надто гарячій та м’якій. Не тямлячи, чому піддається хлопцеві, Жужа покірно йшла за ним. У великому темному холі, де о цій порі не було жодної душі, Карлос без зайвих слів пригорнув до себе жінку, обдав її жарким подихом, почав цілувати так, як Людочці могло лише наснитися.
«І нехай, нехай горить усе синім полум’ям», – думала, віддаючи кубинцю палкі поцілунки. Його губи були м’якими й солодкими. «Це лише флірт»? – заспокоювала себе по-думки. Карлос, прочитавши її сокровенні припущення, спинився, відсторонив Людочку від себе й довгим серйозним поглядом подивився на неї. Від цього погляду в Люсі заметлялися метелики внизу живота.
– Це не добре, – пробелькотіла.
– Я тебе кохаю. Ось що має значення, – притис жінку до себе. Людочці захотілося плакати, бо за півтора роки не чула жодного слова про любов.
– Чи не зарано говорити про кохання? – вирішила заховати власні почуття за зухвалими заувагами.
– Я тебе кохаю з того часу, як уперше побачив. Коли ми приїхали сюди і робили сани позаду готелю. Пам’ятаєш, із патиків. А ти дивилася на нас зі свого балкона. Я тоді не показував, що слідкую за тобою. Але… Тоді ти сподобалася всім нашим. А особливо Оресто. Ми з ним навіть посварилися.
– Так от чому ти вирвав мене з його рук… – Почувалася героїнею мелодрами. Подумати лише, у неї могли закохуватися! Такі красені. Відразу двоє.
– Поцілуй мене ще, – попросила. Думала, кинеться виконувати прохання, адже було видно, як палав. Натомість він ніжно обняв Люсю.
– Я буду до тебе залицятися. Ти до цього будь готова. Я тебе буду відбивати в чоловіка. Усе буде чесно, – вп’явся чорними очима у Людочку, тоді різко розвернувся й швидко пішов.
Розпочався «таємний» роман, про який здогадувалися мало не всі в таборі. Серед тих, хто нічого не бачив, був лише Микола. Відчував, що дружина зробилася іншою, але волів не винишпорювати причини таких змін. Вірогідно, боявся знайти в закапелках підсвідомості правильну відповідь. Люся дедалі частіше сперечалася та не погоджувалася з твердженнями та думками чоловіка, до хрипоти відстоювала у скандалах свою точку зору, відмовлялася безперестанно поратися по господарству, пропонуючи Миколі поділити з нею домашні обов’язки. До того ж молодиця, виходячи з дому на прогулянку з дитиною, прискіпливо фарбувала очі та гарно вкладала старанно вимите волосся. Жужа відчувала, що віднедавна має неабиякий вплив на чоловіків, тож насолоджувалася новою роллю.
Біженці закортіло гарно вдягатися, і вона ультимативно вказала на це Колі.
– Досить виглядати, наче обірванці. На якого цапа ми їхали з дому? Щоб шкодувати собі класних шмоток? Ти, милий, як хочеш, а я відтепер свої гроші забиратиму сама, – повідомляла новину, дивлячись на відображення у дзеркалі. Глипнула крізь люстро на чоловіка й побачила, що в того брови полізли на лоба від здивування. – І не треба робити такий вигляд, – продовжила, скривившись. – Якщо тобі щось не подобається, можливо, нам слід розлучитися? – зважилася на ризиковану провокацію.
Микола в один стрибок скочив із ліжка, вчепився в дружину й активно затрусив нею. Жінка істерично погрожувала, що піде знімати побої, чим лише долила масла у вогонь. Микола горланив біля самого Людиного вуха, Женька цупила тата, відтягуючи його з криками: «Мамо! Мамо!», бо все добре розуміла й дещо навіть говорила, використовуючи слова з різних мов, які чула в таборі звідусіль.
– Дитина, довбню… Пусти, придурок… Як із тобою можна жити?
Людочка чи не вперше відповіла насильством на насильство – глибоко дряпнула чоловіка за руку. Той відсахнувся й взявся зализувати рану, на якій росою виступила кров.
– Сука! – просичав, гнівно дивлячись у бік дружини, яка схопила на руки Женьку. – Дитиною прикриваєшся?
Люся, стримуючи лайливі слова, які готові були знятися з язика, погрозила пальцем і крізь стиснуті зуби сказала:
– Ще хоч раз до мене торкнешся, – на хвильку затихла й, задихаючись від люті, випалила: – Уб’ю тебе, падлюко!
Похапцем схопила дитячі теплі речі та вискочила з кімнати, залишивши ошелешеного чоловіка на самоті до самого вечора. Микола ладен був, переступивши через своє его, на колінах благати вибачення. Адже був упевнений, що дружина неодмінно виконає погрозу про розлучення. Тинявся кімнатою, намагаючись придумати план примирення. «Що, зрештою, вона мені такого сказала, що я знавіснів?» – міркував Микола. «Таки я трохи прискіпливо до неї ставлюся… Вона цього не заслуговує», – думки колошкалися в голові чоловіка, який попри все хотів, аби Люда повернулася якнайшвидше. «Я не віддам їй Джейн», – ця теза виявилася останньою, але від цього не втратила лідируючих позицій. Відтепер Микола культивував упевненість, що Женька мусить залишитися з ним. І баста!
Після інциденту Жужа подалася до Карлоса, розповіла йому, що сталося. Спочатку кубинець зібрався йти бити законного чоловіка Люсі, але жінка його спинила. По-перше, бо вдвічі менший від Миколи, по-друге, йому бракувало злості. До того ж, втрутившись, він би виказав реальний стан речей. А тоді вже справжньої бійки не уникнути. Найменше Людочці хотілося бути детонатором війни.
– Треба сказати, що я вирішила розлучитися по-справжньому. Бо я все натяками, натяками. А він, може, й розуміє, але вдає, що тупий.
– Якщо він так знавіснів від припущення, то що зробить, коли дізнається про наші з тобою стосунки, – коханці радилися в засніженому лісі, блукаючи манівцями. Чоловік ніс на руках чужу дочку, яка горнулася до нього. Люся раз по раз відволікала малу від лестощів, бо відчувала провину, що замінює донечці батька.
– Не хвилюйся. Я ніколи не стану їй татом. У неї є свій, – Карлос мав розвинену інтуїцію, розумів, про що думає Люся, лише поглянувши на неї. Вони думали, говорили, жартували й поводилися однаково. – Давай увечері завіємося на дискотеку?
Коли мати з дитиною повернулася, Микола зустрів дружину не вельми привітно. Звертався здебільшого до Джейн, розклав на підлозі іграшки й почав із нею гратися – небачене донині дійство. Люда відзначила, що її зрада, а відтак скандали, йдуть на користь стосункам між дочкою та батьком.
– Покладу Женьку спати та йду, – сухо повідомила невірна дружина.
– Куди це? – мимохіть запитав чоловік.
– На дискотеку з кубинцями.
– Тобі це подобається? – було незрозуміло, чи Микола ставить питання Люсі, чи Жені. Він саме добудував із дерев’яних кубиків будинок.
– Он! – промовила дівчинка, що мало означати «так» у перекладі з фінської.
– Так! – разом із дитиною відповіла Люся. – Хіба це дивно, що молодій людині хочеться розважатися.
– Ні, але мені також хочеться розважатися, – Микола змінив тон на зневажливий. – Але ж я… – примусив свій голос звучати без надриву. – Але ж я маю дитину.
«Подумати тільки – він має дитину. Згадав. Малій майже два роки». Люся почула у промові чоловіка загрозу, яку несли не самі слова, а мелодика. Не відповіла – на сьогодні було досить істерик.
– Можеш іти. Я сам укладу Джейн, – сказав із дивною посмішкою на устах. Люся її помітила, але не стала аналізувати, була у владі кубинського партнера, подумки вже витанцьовувала екзотичну сальсу.
Ревнощі, які ще не підтверджувалися фактично, виїдали Колю зсередини. Він неодноразово допитувався дружину, чи вона йому не зраджує, вимагав казати правду, мовляв, пробачить. Гіпертрофовано розвинений за роки спільного життя інстинкт самозбереження дедалі глибше занурював жінку в брехню. Пам’ятала-бо, як одного разу, піддавшись на вмовляння, наважилася завуальовано натякнути на зраду й отримала під дих наступними словами:
